В річницю Незалежності України прийнято говорити про створення самостійної держави, яке стало можливим після руйнації Радянського Союзу. Для когось проголошення Акту про Незалежність - це щасливий випадок. Мовляв, якщо б не спроба путчистів захопити владу в Москві і відправити у відставку останнього президента СРСР Михайла Горбачова, то нічого б могло і не бути.
За півроку до проголошення Акту про незалежність України, 17 березня 1991 року, більш ніж 70% мешканців УСРС висловилися за "необходність збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в яких будуть у повній мірі забезпечуватися права і свободи будь-якої національності". Нагадаємо що та ж сама переважна більшість українців на референдумі 1 грудня 1991 року проголосувала за творення незалежної Української держави. Утворилася дивна ситуація з народним волевиявленням. З різницею в 9 місяців 90,3% українців хотіли мати власну державу і 70,2% бути громадянами оновленого СРСР.
Якби не каша в головах радянських людей, які звикли голосувати за будь-які пропозиції начальства, ще не відомо не сиділи б собі зараз у Києві комуністи, зміцнюючи щосили "братерський зв‘язок з великим російським народом".
Сама по собі ідея української незалежності аж ніяк не була основною підставою підтримки українцями виходу України з радянської сім‘ї поневолених народів. Але поступово ситуація почала змінюватися. Згодом стало зрозуміло, що мало вийти зі складу колишньої метрополії. Її треба перемогти. Якщо прослідкувати як змінювалася електоральна карта України протягом часів незалежності, то стає зрозумілим, що з кожними виборами збільшувалася кількість регіонів, які підтримували прозахідного кандидата в президенти.
Міф про розділену по Дніпру Україну загрожував стати неактуальним протягом наступних 15 років. Це і тільки це підштовхнуло Кремль до відкритої агресії.
Адже ми знаємо, що медалі "За повернення Криму" виготовлялися за півроку до втечі Януковича з України. За півроку до перемоги Майдана. Зрештою, за три місяці до того, як активні громадяни вийшли на Майдан, в Києві ще панував проросійський президент, а в Кремлі вже призначили дату анексії частини української території.
Сьогодні прагнення відокремитися від Москви економічно, політично, культурно є цілком усвідомленим вибором українських громадян. Тепер вже неможливо знайти українця, який би не розумів, що таке незалежна Україна. Державна суб’єктність стала цінністю та засобом для величезної частини суспільства бути вільними та мати майбутнє. Ми бачимо таких людей скрізь. Вони воюють за власну Батьківщину на всіх фронтах.
І тут з’являється новий міф - штучно створений сумнів. А чи може Україна перемогти Російську Федерацію? Таку велику країну з потужною армією? Чи може вижити без економічних зв’язків з РФ?
Казка про "сильну та багату Росію" - це пропагандистський конструкт.
Українцям нав’язують зневіру у власних силах. Мовляв, перемога недосяжна, тому не варто в неї вкладатися. Хоч випадків, коли менші країни перемагали набагато більші державні утворення, що до цього пишалися нібито сильною армією – в історії безліч.
Насправді ж чутки про силу Росії дещо перебільшені. До прикладу, за даними американської розвідки, російська армія нараховує близько 1 мільйона військовослужбовців. Але численність боєздатних частин - лише 250 тисяч. Згадаємо що Україна вже має кількість ветеранів та військовослужбовців більш ніж 300 тисяч. І це тільки початок. Зараз іде формування резервів, а саме батальйонів територіальної оборони, які мають перетворитися на 500 тисячну армію. Хтось чув про російську мобілізаційну програму для формування резервів? Загнати росіян масово під рушницю неможливо в принципі. Адже війна для більшості з них - це телевізійна картинка.
Українські золотовалютні резерви складають на сьогоднішній день 17 млрд. доларів, платяться зарплати, пенсії, видаються субсидії та відбудовується інфраструктура. Якщо врахувати, що після втечі Януковича на рахунках казначейства залишалося всього 100 тисяч грн - це непоганий результат. Росія ж доїдає другий свій стабфонд, витрачаючи шалені гроші на армію та утримання захоплених територій.
Фінансовий аналітик Capital Times Эрік Найман назвав економіку Росії "трупом, який постійно підмальовують". Про майбутній економічний крах вже відкрито говорять голова "Сбербанка Росії" Герман Греф та колишній міністр фінансів Олексій Кудрін.
Основне, на що варто звернути увагу, так це на тенденції та можливості. Українські показники ростуть, російські падають. Сучасна Росія стала країною, "яка живе за рахунок експорту природних ресурсів, ціни на які вона не контролює", - вважає американський політолог, засновник і директор приватної розвідувально-аналітичної компанії "Стратфорд" Джордж Фрідман. Нещодавно голова Центробанку РФ Ельвіра Набіулліна була змушена визнати, що навіть якщо ціна на нафту перевищить відзначку 100 доларів за барель, то й тоді ріст ВВП Росії не зможе перевищити 1,5-2%. Будь-яке падіння цін на нафту спроможне відкинути Росію в яму. Україна ж має сьогодні всі можливості для демонополізації економіки і прискореного росту, була б сміливість для політичних рішень та бажання працювати.
Ми з вами зараз говоримо не про кількісне порівняння України та Росії, щоб з’ясувати хто ж сильніший. Мова про якісний аналіз тенденцій, векторів розвитку, які наявні зараз для кожної з країн. Росія сама заганяє себе в ізоляцію, роблячи ставку на власну економічну відсталість. Адже керувати масами, утримувати авторитарний режим та безкарно промивати мізки громадянам можливо тільки за умови залежності величезної кількості людей від волі та ласки правителя. У України є можливості для розвитку, які будуть тільки збільшуються по мірі проведення реформ. Сьогодні вже помітно, що Україна намагається брати участь у всіх інтеграційних світових процесах та скорочує залежність громадян від подачок з бюджету.
У нашої країни немає ресурсів на утримання старої системи суспільних відносин. Тому вона буде змінюватися. Це неминучий процес. Із завдань на найближчі роки - найголовнішою можна назвати економічну сепарацію від Москви. Економічні зв’язки з ворогом призводять до того, що кожен російський "брик", який призводить до падіння рубля, одразу ж позначається на гривні. Погодьтеся, що це дуже стримує опір агресорові. Адже неможливо одночасно прагнути перемоги над ворогом та бути зацікавленим у взаємовигідній співпраці з ним заради спільного процвітання. Тут або одне, або інше. Тому, рано чи пізно ця сепарація станеться. А це означає, що зміниться сама тканина Української держави, еліти якої більше не будуть ані ментально, ані економічно, ані ціннісно пов‘язані з колишньою метрополією.
Незалежність України стала результатом зусиль багатьох поколінь українців, які мріяли про українську державність, клали голови в боротьбі. Але вона є ще й засобом для відродження України. Неможливо розвивати культуру, науку, встановлювати новітні практики та модернізувати економіку, якщо залишається в тіні озброєної до зубів третьосортної псевдоімперії, яка дедалі більше деградує та ще й пишається власною неадекватністю.
Це сьогодні починає розуміти все більше українців. Рух подалі від Москви, розпочатий 27 років тому був неминучим історичним процесом. Для України початку 90-х років залишитися в одній державі з Росією означало загинути інституційно разом. Тому Незалежність - це шанс. Якби не він, гнила б сьогодні наша з вами Неня в одному з деградантами болоті.