Віталій Масол, про смерть якого стало відомо сьогодні, був останнім головою Ради Міністрів УРСР епохи Володимира Щербицького - навіть дивно, як мало ще відокремлює нас від того, здавалося б, дуже далекого часу. Наступник Масола Вітольд Фокін стане першим прем'єр-міністром незалежної України - якби не "революція на граніті", саме Масол мав би всі шанси опинитися в цій ролі.
Колишній прем'єр двічі ставав заручником історичних процесів. Його відставка з посади голови Ради Міністрів УРСР вважається одним з головних досягнень студентського голодування, але це не більше, ніж гарний міф. Молодіжною революцією, як це завжди і буває, скористалися дорослі апаратники. Масол був чужим не тільки для нових керівників республіки Леоніда Кравчука і Станіслава Гуренка. Уже їхний попередник Володимир Івашко, якого нав'язав ЦК компартії України Михайло Горбачов, сприймав Масола як креатуру Щербицького і побоювався його авторитету у старих апаратників.
Івашко навіть спробував відмовитися легітимізувати фальсифіковані результати голосування за кандидатуру Масола в новому парламенті - і таким чином підписав собі політичний вирок, змушений був ретируватися до Москви. Голові Ради Міністрів позбулися його наступники і могло здаватися, що політична кар'єра колишнього глави Держплану Віталія Масола завершена на користь кар'єри іншого колишнього глави Держплану - Вітольда Фокіна.
Але ж ні! У останній період президентства Леоніда Кравчука, коли глава держави намагався конкурувати із кандидатом Кремля Леонідом Кучмою на проросійському полі, Кравчук повертає Масола у крісло прем'єра, щоб натякнути Росії на можливість реставрації старих зв'язків з допомогою старого апаратника. Але рішення на користь Кучми було ухвалене особисто Борисом Єльциним і Віктором Черномирдіним, та й ненависть росіян до Кравчука, що диригував процесом суверенізації України, важко було чимось перебити.
Після перемоги Кучми Масол був приречений. Приречений і тому, що з точки зору ставлення до минулого Кучма сам був Масолом і ще один прихильник "відновлення зв'язків", та ще й з не меншими зв'язками в Москві, ніж сам "червоний директор", був йому не потрібен. І тому, що Кучмі треба було побудувати сімейну, олігархічну Україну - і тому після приходу до влади він відправить у відставку Масола і через короткий період прем'єрства Євгена Марчука приведе до влади дніпропетровський мафіозний клан, протистояння інших кланів з представниками якого незабаром стане суттю української політики - і триває до сьогоднішнього дня, залишається суттю політичних процесів в країні.
Масолу в цьому процесі не було чого робити. Це вже була не його Україна. Так що він швидко перетворився на політичного пенсіонера, який, втім, точно розуміє, що відбувається навколо. В одному зі своїх останніх інтерв'ю у березні 2013 року він передбачив, що Янукович "владу добровільно не віддасть". І додав "для цього потрібна зброя".
Ніхто з діючих українських політиків цього тоді не усвідомлював.