"Це Україна визначати свій шлях - хоче вона вступати в НАТО чи ні" - підкреслив генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг перед зустріччю з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим - одним з найбільш одіозних опонентів євроатлантичної інтеграції нашої країни.
Столтенберг нагадав, що 29 країн-союзників і Україна будуть вирішувати, чи готова Україна, чи відповідає вона стандартам НАТО. Здавалося б - ідеальна формула, ніякої Росії в ній не проглядається, як не проглядалося ніякої Росії в прийнятті в НАТО Польщі або Латвії. Однак і без урахування думки Кремля перешкод - хоч відбавляй.
Найсерйозніші проблеми - в настроях в самому українському суспільстві. До нападу Росії на Україну на прихильність більшості українців ідеї євроатлантичної інтеграції можна було не розраховувати. Якщо в питанні європейської інтеграції перемагав навіть не телевізор, а холодильник - багато хто розумів, що в Євросоюзі жити краще, ніж в союзі з Москвою, то в своєму ставленні до євроатлантичної інтеграції середньостатистичний українець мало відрізнявся від середньостатистичного росіянина, залишався тим самим дрімучим "совком", шанувальником"талантів" Путіна.
Війна змінила настрої великої кількості людей - але навіть зараз їх все ще недостатньо, щоб розраховувати на успіх референдуму про вступ до НАТО. Більш того, як тільки ситуація на фронті заспокоюється, йде з пріоритетних новин, кількість прихильників НАТО в нашій країні починає зменшуватися.
Парадокс в тому, що поки Росія окупує нашу територію, ми можемо розраховувати на підтримку ідеї євроатлантичної інтеграції хоча б половиною населення, але не можемо розраховувати на вступ до НАТО. Якщо Росія піде, наші шанси на вступ відразу ж збільшаться - але кількість прихильників вступу зменшиться. Думати на перспективу українське суспільство так і не навчилося.
Непросто буде розраховувати і на розуміння всіх країн-союзників. Все ж при попередніх хвилях розширення Росія ще не мала такого впливу в Європі і вона буде робити все можливе, щоб загальмувати українську євроатлантичну інтеграцію за допомогою своїх "симпатиків". Але ще більше значення має вплив двосторонніх конфліктів України з країнами-членами НАТО, їх наслідки ми часто просто недооцінюємо.
Найяскравіша ілюстрація такої недооцінки - ситуація з прийняттям в НАТО Македонії, яка була готова до цього багато років назад. Греція, яка заперечувала проти конституційного імені Македонії, заблокувала її прийняття до НАТО прямо на саміті альянсу. І тільки зараз, коли Скоп'є і Афіни близькі до компромісу, з'явилася можливість повернутися до прийняття Македонії в НАТО - при цьому невелика балканська країна зіткнулася ще й з протидією з Москви.
Цей досвід потрібно врахувати, тим більше, що від вступу в НАТО залежить збереження української державності як такої. Якщо ми хочемо цього збереження, нам потрібно відповідати стандартам НАТО, переконати українське суспільство і домогтися компромісу з сусідами-членами НАТО. Альтернатива є простою - вступ до Росії областями.