Виступ Президента України на загальних дебатах 73-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН був присвячений широкій темі - як зробити Організацію Об’єднаних Націй "корисною для всіх людей" через "глобальне лідерство та спільну відповідальність у підтримці мирних, справедливих та сталих суспільств". Втім, чекали доповіді Петра Порошенка не тільки через важливість і актуальність питання ефективності роботи ООН. Передбачалося, що Україна представить нове бачення або конкретизує свої попередні пропозиції щодо запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі. І часткова відповідь, в принципі, є.
Перше, над чим вирішила працювати Україна, і до чого Порошенко закликав всі інші країни-члени ООН в своєму виступі – це необхідність реформування Ради Безпеки, яка наразі наділена головною відповідальністю за підтримання міжнародного миру та безпеки та, відповідно, ухвалює рішення щодо початку миротворчих місій.
Організація Об’єднаних Націй, наголосив український президент, "не повинна мовчати, коли цінності та принципи, закріплені її Статутом та принципами міжнародного права, порушуються країною, що має право вето", тобто Росією в Радбезі ООН. Отже пропозиція України - активізувати та посилити роль Генеральної Асамблеї у сфері міжнародного миру та безпеки.
Хоча це і не було озвучено напряму, очевидно, що йдеться про намір надати більше повноважень Генасамблеї для виконання Статуту ООН в частині підтримання миру на планеті, особливо у випадках, коли Рада Безпеки паралізована через ветування рішень, необхідних для припинення війн. Але поки що це лише плани та надії. По факту будь-які рішення щодо російсько-українського конфлікту в найближчому майбутньому буде ухвалювати – або блокувати - саме Росія, тому плани з реформування Радбезу та ООН загалом – це не найближче майбутнє.
Реальність поточної ситуації - це те, що план запровадження миротворчої місії на Донбасі має підтримати Москва, і тільки тоді він буде втілений в життя.
Тут треба розуміти, що перший крок в напрямку реалізації мирного плану для Донбасу вже зроблено, і зроблено саме на Раді Безпеки ООН.
17 лютого 2015 року Рада Безпеки ООН консенсусом ухвалила резолюцію стосовно становища на Донбасі, яку подала Російська Федерація. У документі схвалюються Мінські домовленості, що їх було підписано напередодні, 12 лютого.
Нагадаємо, що угода, підписана в Мінську три з половиною роки тому, передбачала, окрім припинення вогню, відведення важкого озброєння та забезпечення контролю з боку ОБСЄ за цим процесом, суто політичні та правові кроки з боку України. Всі зацікавлені можуть вивчити текст мінських документів самостійно, і дізнатися, чи йде там мова про надання особливого статусу окремим районам Донбасу і внесення для цього змін до Конституції України, про амністію "осіб, пов'язаних з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей", про створення народної міліції та про проведення виборів (за стандартами та під контролем ОБСЄ), а також чи є там пункт про те, що відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей на підставі Закону України та конституційної реформи).
Принаймні Росія вважає, що все це дійсно зафіксовано Мінськими домовленостями, які вже затвердив Радбез ООН.
Саме виходячи з цієї логікі, РФ рік тому підготувала резолюцію, яка має на меті, нібито, забезпечити практичне втілення Мінських угод. В цьому документі Росія пропонує ввести озброєних стрілецькою зброєю миротворців ООН, попередньо на шість місяців та надавши їм, фактично, статус "охоронців спостерігачів ОБСЄ". Згідно із пропозицією російської сторони, миротворча місія має розпочатися після розведення сторін, а її кількісний та національний склад має бути погоджено із керівництвом "ДНР" та "ЛНР".
Відповідно до задуму Москви, миротворці, по суті, мають гарантувати безпеку під час перетворення псевдореспублік у легітимні райони Донецької та Луганської областей в складі України, але із особливим статусом, закріпленим в Конституції України та з визнаною Києвом та обраною під наглядом ОБСЄ, але не України, владою. Як справедливо зазначив на днях міністр закордонних справ України Павло Клімкін, "вся ідея російської так званої миротворчої операції, фейкової миротворчої операції - це розпочати процес регіоналізації та федералізації України".
Відомо, що російський проект резолюції поки що припадає пилюкою і не знаходить консенсусної підтримки в Радбезі ООН. Але це не зупиняє росіян від активної діяльності із одностороннього втілення всіх цих ідей в життя на практиці.
Після вбивства Захарченко (яке вважають одним з етапів російського плану), в "псевдореспубліках" активно йдуть "кадрові перестановки" - на місце бойовиків призначаються трохи менш одіозні персонажі – ті ж російські маріонетки, але в яких "немає крові на руках", і які, на думку Росії, зможуть стати повноцінною, визнаною Україною та Заходом, місцевою владою "в районах із особливим статусом". Формується "народна міліція" замість "Міністерства оборони" (див. мінські домовленості). Загалом, згідно інформації російських ЗМІ, "ДНР" та "ЛНР" наполегливо готуються до місцевих виборів під наглядом ОБСЄ. "Народне волевиявлення" в "народних республіках", як відомо, призначено на 11 листопада 2018 р.
Тобто, хід думок та плани дій Росії на найближче майбутнє зрозумілі – Москва де-факто втілює своє бачення Мінських угод і розраховує, що ухвалення Радбезом ООН її варіанту введення миротворців забезпечить повне виконання цього задуму.
Втім, Україна теж не сидить склавши руки і на тлі російської активності не виглядає безпорадною. Вже згадувалася вище ідея щодо перенесення центру прийняття рішень з Ради Безпеки до Генасамблеї ООН. Але поки цього не сталося, українська влада погодила із західними партнерами – Німеччиною, Францією та США – свій, альтернативний російському проект резолюції щодо Донбасу і його невдовзі буде вносено на розгляд Радбезу ООН.
Деталі документу досі невідомі, але дещо про нього розповів на днях міністр закордонних справ Павло Клімкін. "Логіка цього проекту є дуже простою: це має бути послідовна операція, як ми іноді називаємо на ООНівському жаргоні, фазована операція. Але за визначенням це не можуть бути миротворці, які тільки охороняють місію СММ [спостережна місія ОБСЄ], тому що СММ охоронці за визначенням не потрібні. Не можуть бути і миротворці, які сидять вдовж лінії дотику, - тільки для цього це теж не потрібно", - заявив голова МЗС в нещодавньому інтерв’ю.
Як пояснив Клімкін, фаз миротворчої місії має бути три. По-перше, військова місія – "послідовний процес заходу на всю окуповану територію". Потім "має бути поліцейський компонент, який буде працювати із внутрішньою безпекою", тобто забезпечувати правопорядок. "І третій момент - це міжнародна адміністрація".
За словами міністра, саме пункт №3 викликає найбільші заперечення Кремля. Що не дивно – міжнародна адміністрація, за задумом Києва, має гарантувати передачу влади в ОРДЛО від маріонеткових керманичів Москви до повноцінних українських владних структур, тим самим забезпечивши повноцінну реінтеграцію окупованих територій до політико-правового поля України, а саме цього категорично не хоче Росія.
Чи вдасться, врешті решт, умовити РФ погодитися на умови України та Заходу – теоретично так. Теоретично, мають спрацювати санкції, інші форми міжнародного тиску. Втім, згадується, що в аналогічної ситуації в Хорватії, примусити Сербію погодиться на мирну реінтеграцію хорватського Подунав’я (куди входить і відоме місто Вуковар) шляхом введення перехідної ООНівської адміністрації, вдалося тільки після проведення операції "Буря" в інших сепаратистських анклавах, що в нашому випадку є дуже сумнівним варіантом.
Таким чином, з одного боку, залишається патова ситуація – Радбез ООН не ухвалить, скоріше за все, жодну з запропонованих резолюцій – ані російську, ані українсько-західну. З іншого боку, судячи з активності на окупованих територіях, Росія вже почала де-факто втілювати свою версію Мінських домовленостей, які насправді є всього лише іншою формою окупації. І поки що незрозуміло, чи є у України та її західних партнерів "план Б" на випадок, якщо ця активність росіян буде продовжуватися.