Після публікації книги розмов із колишнім російським розвідником Сергієм Скрипалем багато хто відчуває деяке розчарування. Ворог російської розвідки виявився банальним шовіністом, який зневажає українців і впевнений в тому, що армія Путіна легко дійшла б до Києва - якби тільки захотіла. Який парадокс! Який Сергій Скрипаль огидний тип!
А тепер уявімо собі, що Скрипаль був би чоловіком ліберальних поглядів, який зневажав б Путіна і тихо зітхав в своєму службовому кабінеті - як багато російських чиновників і роблять. Або, ще гірше, звільнився б з розвідки, щоб не брати участь у знищенні і розграбуванні власної країни оскаженілою бандою чекістів і мафіозі. Кому від цього було б краще?
Сенс діяльності Скрипаля - в тому, що він допоміг цивілізованому світу в боротьбі з небезпечними ворогами - російською розвідкою і мафією, що нерідко одне й те ж саме. Він допомагав викривати розвідників і мафіозі. А це об'єктивно сприяє послабленню Російської держави - головного ворога незалежної України. І це чудово.
Під час агресії Путіна проти України зі мною зв’язувалося багато старих московських знайомих - політиків, журналістів, дипломатів. Всі вони, як це прийнято в Москві, зітхали. Ніхто не хотів, щоб Путін дійшов до Києва. І всі вони продовжували працювати на режим або просто драматично мовчати. Як Алла Пугачова.
А Сергій Скрипаль повівся інакше. Не важливо, через що - амбіції, гроші, дурість. Важливо, що він - союзник України, яку він так зневажає. Важливо, що його вчинки допомагають нам вижити.
Це те, чого не можуть багато хто з українців не може усвідомити. Нашій країні потрібні зараз не тільки однодумці, а й союзники. Потрібні - і в самій Україні, і поза нею - люди, дії яких об'єктивно посилюють нашу державність і послаблюють ворога.
Недостатньо говорити красиві слова, найголовніше - дії, які допомагають посиленню України, викриттю дій ворожої держави, її деградації, її краху. І що при цьому думає той, хто сприяє цій деградації, не має ніякого значення. Нехай собі. Скрипаль - наш союзник мимоволі. Цим і є цікавим.