У Європі про Боснію - мабуть, найбільш нещасливу країну континенту - згадують хіба що тоді, коли там відбуваються чергові вибори або коли лідер Республіки Сербської - однієї з частин Боснії - Мілорад Додік - зустрічається із президентом Росії Володимиром Путіним.
Ось і зараз, коли підводяться підсумки чергових виборів, європейські спостерігачі синхронно говорять про неблагополуччя в Боснії і Герцеговині, про те, що етнічний конфлікт у країні так і не подоланий, що серби, мусульмани і хорвати так і не стали одним народом, більш того - прірва між молодими людьми є глибшою, ніж прірва між представниками старших поколінь, що пройшли через кровопролитну війну.
Тому що батьки ще жили у єдиній Югославії, у них були спільні спогади, уклад життя. А у дітей нічого цього немає. У них тепер все є різним - від спогадів до шкільних підручників. І у результаті Боснія і Герцеговина - держава тільки на географічній карті. Насправді це дві ворожі країни. І в одній з них назріває конфлікт між мусульманами і хорватами, які стали виступати за окрему республіку.
Звинувачувати у цій ситуації боснійців я б не став. Головна відповідальність - на західних миротворцях. Їхньою метою було припинити війну на Балканах, а вже потім розібратися. Але не розібралися.
Дейтонські угоди, з одного боку, легітимізували результати етнічних чищень, завдяки яким сербська меншина отримала половину території Боснії. Але одночасно сербам не дали приєднати "зачищені" території до Сербії, змусили їх жити у одній державі зі своїми ворогами. І політичні еліти сербів залишилися тими ж - прибрали хіба що запеклих військових злочинців, але не їхніх соратників і прихильників.
Мусульман і хорватів залишили на тій території, де вони жили і куди їх вигнали і подарували їм ілюзію відновленої територіальної цілісності.
Зрозуміло, що така країна може існувати тільки як протекторат - вона і стала міжнародним протекторатом. При цьому серби продовжують вважати своєю державою Сербію, хорвати, природно, оглядаються на Хорватію, яка встигла увійти до Євросоюзу і НАТО. Боснія, як і слід було очікувати, потрібна тільки мусульманам, але і вони з неї їдуть.
Замість того, щоб створити державу для боснійських мусульман, Захід просто законсервував проблему - і тепер нам залишається тільки чекати, коли почнеться нова війна і цікавитися, чи готовий Кремль брати участь в дестабілізації ситуації в Боснії.
Це дуже важливий урок для України. Якщо західні посередники забезпечать нам таке ж "відновлення територіальної цілісності", як в Боснії, на майбутньому української державності можна буде поставити жирний хрест. Ні в якому разі не можна допустити фактичного існування двох держав в одній, ніяка територіальна цілісність цього не вартує. І не потрібно заколисувати себе ілюзією, що головне - відновити цю саму цілісність, а там розберемося. Не розберемося! Боснія це чудово довела.
І ще одна важлива обставина. Україні пропонують забути про вступ до Євросоюзу так на 25 років і це є справедливим. Але при цьому в ЄС всерйоз обговорюють питання інтеграції західних Балкан. Всіх західних Балкан. І Боснії і Герцеговини теж - хоча ситуацію в цій країні не можна порівняти з нашою і з точки зору безпеки, і з точки зору функціонування державних інституцій, і навіть з точки зору корупції.
Тому не вірте західним політикам, коли вони говорять, що ми просто не є готовими. Це вони просто не є готовими до конфлікту з Москвою. Насправді між інтеграцією країн західних Балкан і інтеграцією України немає ніякої суттєвої різниці, окрім однієї - на Балканах у Росії таких можливостей та інтересів, як на пострадянському просторі просто немає. Поки що немає.