Гумор, пародії та доброта. За що ми любимо Давида Черкаського

Про Давида Черкаського можна говорити безліч хороших слів і обсипати його дифірамбами та компліментами на кшталт "геніальний режисер"

Проте, судячи з інтерв'ю, на слово "геній" він реагував доволі скептично. Тим паче, заслуги його, думаю, можна пояснити у значно менш пафосний спосіб, адже для багатьох із нас мультики Черкаського - це перш за все неймовірно теплі спогади з дитинства. Причому, для абсолютно різних поколінь.

До речі, для української кінотусовки Давид Янович ледь не в першу чергу асоціювався з донжуанством і про його любов до жінок можна було почути вражаючі історії. Сам же режисер, своєю чергою, запевняв, що сам ці історії і поширював.

Втім, повернімося до мультиків. Давид Черкаський хотів створювати їх ще з дитинства, але на шляху до цієї роботи стояли інші. Наприклад, певний час він працював архітектором. Але одного дня дізнався, що на студії науково-популярних фільмів створюють анімаційне відділення. Тому негайно прийшов туди зі своїми малюнками і лишився працювати. А ще згодом у всім нам відомій комедії "За двома зайцями" Давид Янович працював освітлювачем. Тоді йому був 31 рік.

Але вже у 34 Черкаський показує світові свій дебютний мультик, зроблений у співавторстві із Сергієм Ляліним. Це короткометражка із назвою "Таємниця чорного короля", яка розповідає про те, як важливо пам'ятати про протипожежну безпеку.

Вийшло так, що своєрідна "повчальність" стала фішкою і подальших робіт Черкаського. Найяскравішою вона була у "Острові скарбів", де актори співали пісні про шкоду куріння, алкоголю і про те, як важливо робити зарядку. Усі ці пісеньки були перш за все кумедними, тому самі "повчання" не сприймалися як щось занудно-менторське. Просто констатація - хто питиме багато рому, той втратить останню клепку.

 

До речі, найчастіше серед особливостей мультиків Давида Черкаського називають поєднання анімації та ігрових сцен.  Ось, ми бачимо намальованих персонажів, а вже за мить у кадрі з'являються живі актори і починають співати чергових пісень. За словами самого режисера, це було не лише для оригінальності, але і для полегшення роботи. Усе ж таки, зняти людей на камеру значно швидше, ніж місяцями їх вимальовувати.

До речі, у 1992 році з'явилася англомовна версія цього мультика із дещо зміненою назвою - "Повернення на острів скарбів". Цей фільм значно коротший, адже з нього якраз повикидали усі ігрові сцени.

Пародії - ось ще одна особливість робіт Черкаського. У цьому ж таки "Острові скарбів" є пародія на знамениту рекламу Кока-коли і, звісно, на "17 миттєвостей весни". Мова, звісно, про знамениті досьє на головних героїв.

А особливо різноманітних пародій багато у "Пригодах капітана Врунгеля". Найчастіше там висміюються модні на той час віяння. Захоплення гангстерами у масовій культурі, наприклад. Або образ Джеймса Бонда, який легко впізнається у недолугому, але самозакоханому метросексуалі Агенті 00Х. Власне, такі насмішки над героїчним супергеройським пафосом страшенно актуальні завжди. від знаменитих Джонні Інгліша та Остіна Пауерса до мультика "Лего Бетмен". Останній вийшов якраз після провальної стрічки "Бетмен проти Супермена", яку масово критикували саме за надмірний пафос.

Особисто для мене однією із найбільших чеснот режисера Давида Черкаського було те, що він йшов у ногу з часом. Його роботи не були містечковими, законсервованими, а постійно перегукувалися з чимось актуальним у світі. І багато прийомів актуальні і досі - як то два головні герої, один з яких мусить бути трішки йолопом. Віслюк зі "Шрека", Коза з "Фердинанда", Лом з "Пригод капітана Врунгеля" - такі образи були і будуть актуальними завжди.

Ну і наостанок - існує думка, що багатьох визначних українських кінематографістів нині підзабули. Давид Черкаський справді не отримував нагород "за внесок у кіно", які останніми роками набули нової актуальності. З іншого боку - сам режисер не полишав займатися улюбленою професією і навіть стверджував, що матеріально почувається значно ліпше, ніж раніше.

Що ж стосується української анімації загалом, то час від часу виникають розмови, що вона у нас лишається на досить високому рівні. Але водночас знаходиться у якійсь маргінальній ніші і майже ніхто нею не цікавиться. Поки чи не єдиний спосіб з нею познайомитися - це кінофестивалі. А надто - "Крок", президентом якого довгий час і був Давид Черкаський.