Повідомлення про те, що я опинився у санкційному списку Російської Федерації, прийшло до мене у вагоні метро, на перегоні між Кловською і Палацем Спорту. Думаю, росіяни - фігуранти західних і українських санкційних списків - взагалі не знають, де в Москві знаходиться метро. У Діми Кисельова, якого можна дуже умовно назвати журналістом - до того ж він, на відміну від мене, керує державною компанією - на метро їздить хіба що хатня робітниця. І те я не впевнений.
Саме тому ці санкції - коли вони не проти Ріната Ахметова, а проти Віталія Портникова - на перший погляд виглядають так комічно. Що можна відібрати у людини, яка не має в Росії ну буквально нічого - ані рахунків, ані майна. До Росії я не їжджу з 2013 року - бо вважаю аморальним відвідувати країну, яка веде війну проти моєї держави. Ніде правди діти, мені було цікаво там жити і бувати. Для журналіста спостерігати за процесом краху імперії - рідкісна удача, приблизно як для лікаря-онколога стежити за станом тяжкохворого пацієнта, думати, чи є кошти для лікування. Але з 2014 року Росія - це навіть не онкологічна лікарня, це гігантський хоспіс. Хворий лікуватися відмовився, мені там робити нічого. Та й ключі до краху імперії тепер тут, у Києві.
І все ж я прекрасно розумію логіку людей, які внесли мене до списку санкцій. Ці люди бояться правди. Вони розуміють, що правда рано чи пізно знищить їхній режим. Саме тому моє прізвище серед чиновників і депутатів - це сигнал. Це попередження. Це побажання замовкнути. І я знаю, що це - попередження вбивць. На руках цих людей стільки крові, що в разі втрати влади у них одна дорога - в тюрму, у «Чорний дельфін» або як це у них там називається. Так чому б їм не хотіти, щоб я замовк? Я прекрасно розумію їхні наміри. Я пам'ятаю, що вони вже намагалися мене залякати, скомпрометувати, знищити.
Але я буду працювати.
Читайте також: Росія запровадила санкції проти вищих українських посадовців. ПОВНИЙ СПИСОК