Таким чином, через сповідь, спогади та аналіз війни автори допомагають зрозуміти того, хто воював – у минулому, а також сьогодні, на Сході України.
Вінстон Черчілль. Спогади про Другу світову війну (Том 1 і 2). – К.: Видавництво Жупанського, 2018
У цьому незвичайному виданні представлено авторизовану скорочену версію шеститомної збірки з епілогом, в якому автор згадує післявоєнні роки. Загалом в обох книжках подано детальну панораму Другої світової війни, причому акценти автор розставляє зовсім не так, як прийнято в "офіційній" історіографії. Також слід нагадати, що автор книги - сер Вінстон Черчілль (1874–1965) – один із найвідоміших державних і політичних діячів ХХ сторіччя, який за час своєї політичної кар’єри встиг двічі побувати прем’єр-міністром Великобританії, водночас перебуваючи на посаді міністра оборони у найтяжчі для країн Британської співдружності за часів Другої світової. У 1953 року Вінстон Черчілль отримує Нобелівську премію з літератури з формулюванням «за неперевершеність історичного й біографічного опису і блискуче ораторське мистецтво, за допомогою якого відстоювалися найвищі людські цінності». Цю премію він здобув саме завдяки своїй головній літературній праці, книжці мемуарів "Спогади про Другу світову війну", в якій він розмірковує про найтяжчі часи, які випали на долю людства у ХХ сторіччі,
Друга світова. Непридумані історії: (не) наша, жива, інша. – Х.: Віват, 2018
Збірку «спогадів» наших сучасників про Другу світову, укладену Вахтангом Кіпіані, цілком можна віднести до альтернативних джерел, хоча приватна історія – давно визнаний у всьому світі інструмент фіксування пам’яті. У даному випадку – це родинні перекази, які чули в дитинстві та юності сучасні автори, серед яких зокрема відомі журналісти, поети та письменники – Ірина Славінська, Тарас Антипович, Олег Коцарєв та інші. Крім того, як зауважує укладач збірки, залишилося ще чимало інших авторів. «Ідея втілилась понад сотнею публікацій, - пише він про цей свій проект на сайті "Українська правда". - Заговорили і живі, і ті, кого вже давно немає на білому світі. Дістали право голосу очевидці подій: вояки різних армій (Червоної, УПА, дивізії «Галичина»), мешканці окупованих нацистами, їхніми союзниками і більшовиками територій, остарбайтери, діти, жінки». Починається ж збірка відомою багатьом сучасникам тих трагічних подій сценою, яку, нарешті, вже сьогодні модна озвучити на повен голос. "Родину моєї бабці Віри війна заскочила в Тернополі, у новій хаті. І було це не в червні 1941 року, а у вересні 1939-го. Одної ночі у двері загримали: "Открывай! Полчаса на сборы. Брать только необходимое…"
Христина Лукащук. Михайло Сорока. – Брустурів: Дискурсус, 2018
В оформленій авторкою книжки історії описані часи, коли для її юного героя та його Батьківщини настали важкі часи – "частина України входила у нову імперію назвою СРСР, а частина належала Польщі". Тож, щоб протистояти спольщенню Галичини, постала Українська військова організація (УВО), до якої входили зокрема Степан Шухевич, Євген Коновалець, Юрій Тютюнник, а також герой книжки. Паралельно описується історія його майбутньої дружини, також членкині ОУН, засудженої у справі замаху на польського міністра. Далі були радянські табори, де Катерина стала символом незламності, а Михайло – заснував у Владивостоці підпільну "ОУН-Північ", брав участь у повстанні каторжан 1954-го року, придушене танками, і загалом провів півжиття у тюрмах і концтаборах. Обоє зустрілися ще один-єдиний раз у Львові – у спільній могилі, як нагадує авторка, на Личаківському цвинтарі. Війна з окупантами у них була одна на двох, і це так само єднало їхні життя – аж до самої смерті.
Гаррі Паркер. Анатомія солдата. – Х.: Фабула, 2018
Ця феноменальна книжка — дебютний роман офіцера британської армії, який воював в Афганістані і Іраку, втративши в ході бойових дій обидві ноги. Автор обрав незвичну форму оповіді – можливо, ради того, щоб «естетика» болю і страждань не видавалася такою, якою вона є насправді на війні, тобто сповненою крові, поту, бруду і проклять. Мову ведуть звичайні військові речі, з яких, власне, й складається "анатомія солдата" – черевики, які взував герой роману, джгут для затискання артерії, яким його обмотували, коли стався вибух, мішок з добривом, який віз юний моджахед, що встановив вибухівку, детонатор всередині бомби, апарат штучного дихання в госпіталі, куди потрапив поранений вояк, та інше. Зокрема інвалідний візок, яким не закінчилася, а продовжилася ця героїчна історія. " - Як у мене виходить? — запитав ти. - Вибач, друже, вкрай жалюгідне видовище. Навряд чи зможеш навіть до паба заїхати. - Ну, ти вмієш підбадьорити, Адаме. Навіщо я взагалі тебе слухаю? - Ти штовхнув хромовані верхні ободи моїх коліс уперед, і я покотився по лінолеуму".
Богдан Кушнір. На лінії зіткнення. Любов і ненависть. – Х.: Фоліо, 2018
За сюжетом, що нагадує продовження бойовика "Командос", герой цього роману, заснованого на реальних подіях, втратив у житті все. Свого часу, ще будучи офіцером стратегічної розвідки, який працював під дипломатичним прикриттям, він опинився в епіцентрі гучного скандалу, після якого настав крах. "Вергун прийшов до тями у великій темній кімнаті. Вікна зашторені, в очі немилосердно б’є світло, а він задихається - бракує свіжого повітря. Горло пересохло так, що задихаєшся, і дуже хочеться пити. - Правила гри відомі? - пролунав незнайомий голос. Вергуна уважно розглядали два дужих молодчики з квадратними щелепами. - Будеш відповідати відразу чи допомогти?", Насправді російська контррозвідка намагалася знищити його фізично, але наш герой дивом вижив після подвійної дози невідомого психотропного препарату. І по тому, оселившись на занедбаній лісовій дачі та відгородившись від світу, Семен Вергун прагнув помсти, адже тепер йому вже ніщо не було страшне. Згодом він знаходить відраду на фронті, де життя знову набуває сенсу, але зовсім інакшого. Тим паче, що саме тут, у боях на Сході України, він віч-на-віч стикається зі своїм заклятим ворогом.