Минулого тижня я зустрічався з польськими політиками, членами польсько-української групи Сенату та Сейму Республіки Польща, які перебували з візитом в українському парламенті. Також взяв участь в міжнародному круглому столі щодо відносин України та Польщі.
Коли ми говоримо про майбутнє українсько-польських відносин, наше питання не має бути сформульоване "Що потрібно Україні від Польщі?". В першу чергу, ми повинні говорити про моральну позицію українських та польських політиків та громадян.
Я є прихильником тієї тези, що у нас багато спільного, і ми маємо цим користатись. Так, ми належимо до однієї цивілізації, ми є близькими в системі цінностей, лінгвістичних групах, вірі, традиціях. Ми як країна, яка інтегрується до ЄС, хочемо підтримки Польщі, так само як і підтримки Німеччини, Франції та інших країн. Але Польщу легше запросити в якості інвестора. Польща теж має комуністичне минуле і адаптована до тих складнощів, які є в нас сьогодні. І, безумовно, ми були б дуже зацікавлені в польському досвіді.
Звичайно, ми точно зацікавлені в співпраці в оборонній сфері. І тут я не зовсім погоджуюсь з тезою, що НАТО є надійним запобіжником від Росії. Ми ж пам’ятаємо історію міжвоєнного періоду. Сильні союзники не завадили Гітлеру та не уникнули Другої світової війни. До речі, ми теж мали гарантії США і Великобританії щодо нашої територіальної цілісності, коли відмовлялися від ядерної зброї. Росія знехтувала цими гарантіями. Якщо можна переступати через одну міжнародну угоду, то хто сказав, що через іншу, нехай міцнішу, угоду не можна переступити?
На мою думку, Польща має бути найменш зацікавленою в тому, щоб Україна потрапила в сферу впливу Росії. А це, на жаль, можливо. Є багато українських політиків, які відверто цього прагнуть. Треба це усвідомлювати та чесно проговорювати.
Україна відстоює свою Незалежність. І це не лише боротьба України проти російської агресії. Теза, що незалежна Польща без незалежної України неможлива – має певний сенс. Уявіть ситуацію, коли Україні не вистачає власного потенціалу та сили – і вона потрапляє у простір російського впливу. Це не означає, що Україна буде буфером між Росією та ЄС. Кремль не зупиниться, і робитиме все, щоб такою буферною зоною стала Польща, щоб вона стала адвокатом Росії. І тоді незрозуміло, як складатимуться стосунки з Північноатлантичним Альянсом.
Ми не стикаємося ні з чим новим. Ми маємо просто виносити уроки з минулого.
Головний урок полягає в тому, що протистояння між Польщею та Україною ніколи не призводило ні до чого хорошого. А союз між нами був позитивним.
І Україна, і Польща втрачали свою суб’єктність. І коли ми говоримо про складні події минулого, наприклад, пов’язані з УПА – треба говорити, що були конфлікти між громадянами Речі Посполитої, між поляками різних національностей, між українцями та поляками на окупованих Німеччиною чи Радянським Союзом територіях. Української суб’єктності, як такої, тоді не було. Тому Україна не може взяти повну міру відповідальності за те, що тоді відбувалося, як, між іншим, сучасна Польща не може взяти повну міру відповідальності за акцію «Вісла». Ми розуміємо, що тодішній комуністичний уряд був маріонеткою сталінського режиму. З нашого боку було б некоректно вимагати від Польщі повної відповідальності за ті події.
Згадаємо, що Францію та Німеччину свого часу об’єднали економічні та оборонні інтереси. І це стало передумовою для створення ЄС, шукалися шляхи порозуміння, в тому числі й культурні. Славнозвісний канал ARTE, який робиться спільно французами та німцями, не з'ясовує, на чиєму боці історична правда. Він розповідає про сучасну європейську культуру, і в першу чергу, Франції та Німеччини.
Ми так само не напишемо спільного підручника з історії, але можемо створити спільний підручник з мистецтва або культури: щоб для українців польська література та культура, так само як для поляків – українська, були близькими та зрозумілими.
Минулого тижня в Верховній Раді ми відкрили виставку про філософа польського походження Станіслава Вінценза, який написав єдиний український епос "На високій полонині" про життя гуцулів. Для Вінценза пошук міжнаціонального миру став метою життя.
Сьогодні багато хто, в тому числі й в українському парламенті, спекулює на темі минулого, пропонує конфронтацію між нашими країнами заради власних політичних рейтингів.
Я переконаний, що нам треба повертатися до тез Станіслава Вінценза чи Яцека Куроня. Ми маємо шукати спільну мову, об’єднувати тих людей, які бачать спільне майбутнє Польщі та України.
Оцінка минулого та розпалювання суперечок щодо історії між Польщею та Україною – це інтерес політичний. Державний інтерес – в конструктивному діалозі, культурній, економічній, оборонній співпраці між нашими країнами.