live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Віце-адмірал Гайдук: Має бути реакція на російські кораблі, які заходять в українські територіальні води і наші річки, зокрема у Південний Буг


фото: usionline
Віце-адмірал Сергій Гайдук, командувач Військово-Морських сил України (2014-16 рр.) в програмі телеканалу "Еспресо" "Студія Захід з Антоном Борковським" про морську агресію Росії, стратегічне розгортання російського угруповання і кроки задля повернення українського контролю над Азовом

Отже, Росія вчинила акт військової агресії. Вчинила піратські дії щодо кораблів українського флоту. Але питання,  а чому саме зараз? Адже  нещодавно, восени, українській військові кораблі потрапляли до Маріуполя і Бердянська. А зараз Росія буквально кинулась на них.

Цей крок має передісторію попередніх бойових застосувань. Якщо ви пам’ятаєте, була історія з так званими вишками Бойка "Чорноморнафтогазу" по водолазному судну "Почаїв". Ми мали обстріл транспортного літака  гарнізонами росіян, які розміщаються на цих вишках АН-26, тому я скажу відверто, це – не перший випадок. Це – системність і послідовність агресії  з боку Російської Федерації.

Відповідаючи на друге питання, чому саме відбувся цей акт агресії, я хотів би підкреслити, - проти України, а не проти військового корабля, тому що, відповідно до Конвенції ООН з морського права, військовий корабель має імунітет держави, під чиїм прапором він виконує завдання. Тобто палуба і сам корабель – це є територія суверенної держави, тож  ми кваліфікуємо це, як акт агресії проти України. Після  заяви РНБО в жовтні щодо створення військово-морської бази і посилення угрупування на Азовському морі, було здійснено перші кроки. Це - перекидання автомобільними шляхами двох малих броньованих артилерійських катерів і для забезпечення їх діяльності було здійснено вересневий перехід двох суден забезпечення, про які ви нагадали.

Теперішній  акт агресії якраз і відбувся з метою запобігання підсилення українського угрупування на Азові і збереження Росією своєї агресивної переваги в цьому регіоні.

Якщо Росія зараз пішла на акт неприхованої агресії, вона його може повторити. І Москва його може повторити під будь-яким надуманим приводом, чи щодо військово-морського корабля, чи, можливо, навіть проти того чи іншого цивільного українського чи закордонного  судна.

Морська акваторія прилягає до приморського флангу Операції об’єднаних сил, і є безпосередня ув’язка дій на суші і дій на морі, які пов’язані із висадками десанту, і з диверсіями, і нанесенням ударів, врешті-решт. Варіантів тут дуже багато. Але я сподіваюсь, що в цій ситуації повинна бути однозначна послідовність кроків.

Найперше це - нарощування підсилення сил та засобів, які спроможні дати відсіч, і в тому числі, наприклад, як варіант – компенсація неспроможності військово-морських сил в нинішньому стані виконувати повний спектр покладених на них завдань, компенсувати їх, як було, наприклад, в роки Другої світової війни,  застосуванням авіації, створенням мінних,  артилерійських позицій, і таке інше. Тобто треба шукати ті можливі варіанти застосування, які би максимально ослабили, унеможливили нанесення ударів і проведення агресії з морського напрямку, а також  на приморському фланзі.

Водночас мені хотілось би почути аналіз, скільки суден під російськими прапорами заходять, або здійснюють рейдовий перевал вантажів в українському територіальному морі, заходять в українські річки, наприклад, такі як Південний Буг, і таке інше, розумієте? Яке до них застосоване санкційне рішення!?Тому що вони наші судна вважають носіями диверсійно-розвідувальних груп, які роблять провокативні речі і таке інше, але ми якось так спокійно на них дивимось і нема жодної  реакції. За винятком поодиноких арештів суден, порушників заходу у кримські порти. Чим Росія бере? Вона бере своєю активністю. Вона бере своєю нахабністю. Вона бере своєю системністю. Тобто принцип дуже простий – я розпалююсь, коли відчуваю запах крові. Тому і наша позиція – не повинна бути грою у "доганялки", а повинна бути активна позиція в усіх напрямках, в тому числі – і в прийнятті, можливо, таких непопулярних для бізнесу рішень, коли  розривається ця бізнесова комунікація. Це дуже, скажімо так, складно психологічно …

… це психологічно складно для людей, які на цьому наживаються. Але з другого боку, ми розуміємо, що так звані прибережні українські області, у них впроваджено воєнний стан. І наскільки я розумію, було б цілком нормально за цих обставин впроваджувати ті чи інші санкції стосовно кораблів держави агресора, що  буквально нещодавно розстріляла українські кораблі. А чи якось це рішення української влади вписалось би у міжнародне право?

Тут процедура не дуже складна. Попередні санкції щодо Росії – засідання Ради національної безпеки і оборони, яке оформляється відповідним рішенням, вводиться в дію указом президента, і все. Тут проблем нема для України. Ми уже не перший раз проходимо ці кроки. Складніше з Європою.

Мається на увазі, якби було відповідне рішення української влади стосовно кораблів держави-агресора, то в Євросоюзі, чи в Сполучених Штатах, чи в міжнародних якихось структурах з розумінням би поставились до подібного рішення?

Та справа в тім, що вони нас і підштовхують до цього рішення. Ви ж пам’ятаєте, ситуація ж на Азові почалася у травні місяці. А засідання РНБО було лише у жовтні. Тобто, розумієте, оця пауза... І  коли нам Захід говорить – ну, ви що-небудь робіть, обороняйтеся, ви займіть якусь активну позицію, чи ви здаєте Азовське море, ви здаєте ініціативу в Азовському морі!? І вони нас підштовхували до цього. Тому, мені здається, якщо було ухвалене рішення в тому числі і в ініціативному порядку України щодо санкцій, які якраз от ліквідували б або знизили градус викликів загрози морського напрямку, в України з’явились би додаткові аргументи перед Заходом, перед Сполученими Штатами Америки: дивіться, так ми ж зробили, тепер і ваша черга в цьому напрямку ухвалити відповідні рішення.  Мені здається, вони чекають від нас ініціативи і  ми повинні  ініціативи аргументувати.

Просто в мене таке відчуття, що на Заході після цієї агресивної російської акції зрозуміли, наскільки все серйозно. І ми розуміємо, що насправді продовження може бути в Чорному морі, вже біля узбережжя Одеси. Можливо, Росія буде там розгортати той чи інший свій піратський план.

Стовідсотково, Азовське море – це є полігон для опрацювання форм і способів гібридної війни на морі, що демонструє Росія. Ну, тут є декілька нюансів, які ми обов’язково повинні враховувати. Розумієте, те, що Росія – країна-агресор – це безумовно. Те, що Росія розуміє, що таке флот, і що таке інструменти, які забезпечують реалізацію і просування національних інтересів на морі – це 100 відсотків. Те, що Росія створила безпрецедентне угрупування в Криму і на кордонах з Україною, - це 100 відсотків. Але ми чітко повинні  розуміти дві речі – Україна стала, скажімо так, на шляху протистояння південно-східного флангу НАТО та Російською Федерацією. Ми певний лакмусовий  папірець ситуації.

Те, що відбувається в Азовському морі, - це  тактичні епізоди і проти України, і в той же час демонстрація світовій спільноті агресивності і мілітаристського угару Російської Федерації. Але повірте мені, для Росії напрямки йдуть набагато далі, ніж Азовське море. Це – і Балкани, це і Каспій, це і Ближній Схід, це і Північна Африка. Розумієте? Тобто, ці тактичні епізоди, вони за собою криють глибинні ніші стратегічні напрямки дій Російської Федерації.

Чим же ми відповідаємо на цю системність? Я просто приведу маленький приклад. От в 2014 році в Росії не було жодного носія ракет "калібр", якими зараз всіх лякають з дальністю стрільби у півтори тисячі кілометрів.  У  2020 році вони планують мати їх 168. І все це прописано в "Основах военно-морской деятельности Российской Федерации" до 2035 року.  Путін визначив пріоритетом якраз чорноморський напрямок. Чим же ми відповіли у відповідь!? За п’ять років!? От аргументи Росії, – побудували Керченський міст, побудували енергоміст, побудували чи завершують будівництво автотраси "Таврида". Розміщують закази на суднобудівних підприємствах Криму, на яких будуються, до речі, кораблі Російської Федерації. Створили тріаду  - підводні човни, фрегати, морські ракетні кораблі, катери, ракетна авіація, берегові ракетні комплекси, до речі, які зараз стягують до Керченської протоки. Зараз розмова ведеться уже про ядерну тактичну зброю в Автономній Республіці Крим. Розумієте? Ось аргументи Російської Федерації. Тепер виникає питання,  а чим же ми аргументуємо!?

А ми можемо чимось протиставитись у  цій ситуації? Наскільки я розумію, зараз почали створювати базу в Бердянську. Я хочу вірити в те, що ми посилили ті чи інші ракетні дивізіони і протиракетні угруповання.

Справа в тому, що за п’ять років війни ми в державі не маємо жодного морського документу!  Ми не маємо ні закону України про морську політику, ми не маємо морської доктрини в державі. Ми не маємо державної програми кораблебудування. Ми не маємо в державі стратегії розвитку морської діяльності,  в тому числі і військово-морської діяльності. А коли держава не має правил гри,  тоді…

…тоді у будь-який вакуум залізає Росія. Але, з іншого боку, Росія залізає навіть, незважаючи на наявну документацію, зокрема йдеться про угоду щодо спільного використання Азовського моря. На Вашу думку, пане адмірале, чи було би в плюс чи в мінус для України розірвання цієї угоди, тому що де-факто Росія її розірвала.

Якщо б угода була розірвана раніше, то ми втратили цей аргумент – це стаття друга, де написано, що військові кораблі України і Росії мають право вільного плавання в Керченській протоці та в Азовському морі. Тобто, зараз тут, у порівнянні з нормативною міжнародною базою,  іде повне порушення з боку Росії.  І при зверненні до міжнародних інституцій ми можемо апелювати до цього нормативного документу. Але водночас однозначно постає питання недієвості цього договору. І тут нонсенс.

Ми великий договір денонсували, а суміжні договори, в тому числі, про державний кордон, про співробітництво, вони всі залишились. І в цій ситуації, на мій погляд, тут може бути такий нерадикальний підхід, але послідовний. Тобто, арбітром повинна бути міжнародна морська організація. Ми навіщо це робимо? Нам потрібний кордон в Азовському морі, щоб ми чітко розуміли, де наш морський державний кордон, який ми повинні охороняти. Ця ж епопея триває ще з 2003 року, коли в Керченській протоці кордон був, але він був адміністративним між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою. А в Азові, як у внутрішньому морі однієї держави - СРСР, його зовсім не було. І ми за цей період не спромоглися демаркувати і делімітувати цей кордон. Тож у цій ситуації алгоритм повинен бути послідовним. Звернення до Організації Об’єднаних Націй. Далі, наступний крок – це Міжнародна морська організація, куди ми повинні подати наше подання щодо формування делімітації і в подальшому демаркації державного кордону в Азовському морі. І далі, вже після Міжнародної морської організації, можна говорити про формування цього кордону і внормовану практику щодо легітимності цього кордону. Тобто, на мій погляд, ці кроки повинні бути послідовними. А ми просто знову б’ємо по хвостах. Але якщо ми будемо послідовно рухатися цим алгоритмом, я думаю, що перспектива є.

Дуже гучно закликають закрити турецькі протоки для проходу російських військових кораблів. На Вашу думку, чи є шанси реалізувати подібне?

Конвенція Монтрьо  – це міжнародна конвенція, і  такі  гучні заяви, на мій погляд, носять популістсько-декларативний характер. Мені здається, в цій ситуації треба бути більше прагматичним. Тут повинен бути комплекс рішень і найголовніше,  зараз не про протоки треба говорити, а слід говорити про 24 українців, які достойно себе ведуть і  які стали заручниками цієї ситуації. Говорити про них і приймати всі можливі і неможливі способи для того, щоб звільнити їх з полону.

 

новини партнерів

‡агрузка...

22 жовтня, 2019 вівторок

22 жовтня, 2019 вівторок

Відео

Введіть слово, щоб почати