live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Дмітрій Орешкін: Від війни з Україною Кремль може зупинити перспектива цинкових гробів


фото: delfi
Російський політолог і соціолог Дмітрій Орешкін в програмі телеканалу "Еспресо" "Студія Захід з Антоном Борковським" про перспективи масштабної війни з Росією і страх Путіна повторити долю Миколи ІІ

У морській акваторії Кремль пішов на абордаж навіть не українських військових суден, але самої України. На Вашу думку, навіщо Путін пішов на цю авантюру, адже у сухому залишку виявилось, що Кремль не просто розстріляв українські кораблі, але й фактично вистрілив собі у ногу.

Результатом, сухим залишком усієї цієї історії стала чергова ізоляція Росії у світовій громадській думці, розмови про новий цикл санкцій, більш чи менш жорсткіший, зниження авторитету Росії серед адекватних політиків. Це – перша сторона питання. А друга – навіщо потрібно? Річ у тім, що у Владіміра Путіна дедалі вужчий коридор можливих впливів як на Україну, так і на весь навколишній світ. Він насправді почувається загнаним у клітку, або в мишоловку. І єдина реакція, за допомогою якої він може відновити свій статус, як йому здається, - це нагнітання воєнної, як раніше говорили, істерії. Тут проблема достатньо прозора. Ні в економічному зростанні, ні в культурному розвитку, ні у фінансах сучасна Росія не може продемонструвати світові нічого. Радянський Союз змушував спілкуватися з собою тільки у тій сфері, в якій він міг зберігати щось подібне на паритет із Заходом.  А паритет був лише у сфері військової промисловості і ось цього балансування на межі збройного конфлікту. У нього просто не залишається інших засобів впливу. Розрахунок на те, що нам, мовляв, втрачати нічого. Тому й демонструється готовність до найгіршого розвитку, до залякування західних партнерів, ну і заодно залякування, звісно, України, щоб їй зі всіх сил завадити збудувати ефективну економіку, щоб, не дай Бог, не показала хороший приклад, Російській Федерації. Тож  нагнітання такої історії – повністю логічне, передбачуване і це дуже небезпечно, тому що балансування на лезі ножа може у будь-який момент обірватися у реальний гарячий воєнний конфлікт, коли погано вже буде усім, зокрема, і Росії, тому що, мені здається, що путінська вертикально дуже переоцінює її військову міць.

Червоні лінії вже настільки чітко накреслені, що в принципі Кремлю доведеться або окуклюватися, або ж по-тихому забиратись. Чи піде  Кремль на відступ?

Реакція Заходу загалом для Путіна неочікувана. Він звик дійсно вважати Захід слабким, боязким і так далі. А тут він бачить наявну готовність, дедалі жорсткішу, дати відповідь. І це для нього новина. І це створює нову політичну ситуацію, в якій йому треба переглядати свою політику. Але він її переглянути навряд чи може. Тож відступити – навряд чи. Із вашої пропозиції я голосую за варіант "закуклювання". Ізоляція – це "навколо кільце ворогів, нам треба об’єднатися навколо вождя, тому що лише він нас врятує від окупації зі сторони того самого гнилого, слабкого, збабілого   Заходу, який дивиться крізь наші пропагандистські окуляри". А насправді Путін цього Заходу починає серйозно побоюватися і, відповідно, вибудовувати дедалі більше оборонних редутів, відповідно витрачаючи дедалі  більше грошей на війну. І він загалом втягується у ту саму холодну війну, який зрештою згубила Радянський Союз. Просто не по кишені виявились витрати на війну у радянську епоху, і тим більше не по кишені вони нинішній Росії. але це, мені здається, неминучий варіант, логічний і єдино можливий на тій траєкторії, яку Владімір Путін ще у 2006-у визначив у знаменитій мюнхенській промові. Посилювати протистояння із Заходом і показувати себе як якусь альтернативу на геополітичному просторі, що звужується.

Путін вирівнює за допомогою воєнної авантюри проти України свої рейтинги. Ще зовсім недавно вони були приблизно 44 відсотки, а зараз вони знову піднялись догори. Але з іншої сторони, російські генерали теж не можуть постійно прогрівати двигуни танків. Тобто вони зараз зосередили величезне військове угрупування на кордонах України. Але, з іншої сторони, це ж не сценарій Орвела, де можна безкінечно нагнітати воєнну істерію. Тобто, рано чи пізно ця ракета повинна полетіти.

Ну, тут два важливих зауваження. По-перше, коливання рейтингу Путіна все одно має тенденцію до зниження. Якщо був сплеск загального захоплення у 2014 році, після приєднання Криму, то зараз ця патріотична історія вичерпалася. Домінує у настроях російських громадян проблема економічна, внутрішня.  Ну, наприклад, сирійське, лівійське загострення або центрально-африканське, викликає у виборців, в тому числі і прихильників Путіна, роздратування – що ми там робимо, якщо у нас економіка буксує, якщо пенсії знижуються, якщо пенсійний вік зростає, ціни ростуть і так далі!? Люди дивляться у свої кишені і бачать, що там зовсім не те, що видають по телевізору. Тому загальна динаміка до зниження рейтингу, без сумніву, є. Він втрачає популярність серед патріотично мислячої спільноти і серед силовиків. Його дедалі частіше звинувачують у тому, що він – слабак. І я не бачу інших варіантів виходу, в рамках путінської траєкторії розвитку, крім як подальшого нагнітання ось цієї воєнної історії. При цьому він все-таки сподівається обійтись без війни. Але при цьому наростає реальна загроза звалювання ситуації у неконтрольований воєнний конфлікт, звісно щодо насамперед України. І тут велика  частина населення все-таки схильна його підтримувати. Від нього чекають жорстких дій, але неподалік. Суспільство сприймає конфлікт з Україною як дещо неправильний, "тому що Україна має бути наша! І Крим має бути наш!". Ось визнати, що в України є своя власна траєкторія розвитку і свої власні політичні амбіції – цього російська громадська думка сприйняти ще неготова.

Ви описали доволі загрозливу схему. Йдеться про ментальне сприйняття агресії очима середньостатистичних росіян, мовляв десь там в Африці чи в Азії Росія немовби не повинна воювати, а проти України нібито можна. І тут вигадуються різні ті чи інші виправдальні моменти. Тобто, можливо, якщо Кремль відчує, що є підтримка щодо агресії, тоді, можливо, вони дійсно можуть піти на таку страшну політтехнологію.

Ну, Ви знаєте, ненульова ймовірність. В очах населення, особливо у провінціях, є відчуття, що Україну треба покарати за те, що вона відділилася від нас. "Україну треба прив’язати до ноги, Україну треба поставити на місце". Це є. І це наразі ще домінує. Але це значно менше, ніж було у 2014 році. Вони до сих пір – пересічні люди і еліти – вважають, що Україна – слабка, нікудишня, нереалізована держава. Вони вірять своїй власній пропаганді. Тоді як, мені здається, дивлячись із Москви, що за останні кілька років Україна посилює своє збройну міць, і війна не буде легкою прогулянкою. Є чимало елітних людей, які розуміють, що це – дорога не те, що в нікуди, це дорога просто в криваву м’ясорубку, де непросто доведеться не лише Україні, але й Росії теж. Але при цьому, слід  розуміти, що ідея війни з Україною більшістю тією ж самою не підтримується - підтримується ідея покарання України, коли ми нібито нічого не втрачаємо, а ми просто тупнули чоботом  і Україна злякалась. Як тільки виявиться, що йдуть цинкові гроби, ось тут наступить кінцеве розчарування. Абсолютна більшість вважає, що треба було б прив’язати Україну, сподіваючись, що це станеться безкровно, як з Кримом. А цього не вийде.

Ми говоримо про страшні речі, але загалом реальність не дуже від них відрізняється. Водночас  ми розуміємо, що свого часу для радянського керівництва афганська війна стала одним із осикових кілків.

Думаю, що Путін розуміє оці ризики. І це мало би його втримати від найгіршого повороту подій. Для того, щоб він втримався від такого повороту подій, йому треба представити чітку перспективу готовності боротися, як зі сторони України, так зі сторони НАТО, і тих самих Сполучених Штатів. Йому зараз ці сигнали достатньо зрозуміло посилають. Тому він знаходиться у дуже непростій ситуації для себе. Приготування,  усі ці залякування, це, як мені здається, у своїй основі,- все таки заявка торгової позиції – "ось я жорсткий, я готовий піти на крайні заходи, приймайте мене таким, який я є і відповідно приймайте мої умови" – позиція приблизно така. Воювати він не хоче , але проблема в тому, що воювати не хотів і Микола Олександрович Романов (російський імператор Ніколай ІІ, – ред), але події його нібито змусили до цього. Ось я боюсь, аби цей процес маневрування раптом не дійшов до неочікуваного повороту, якого, власне, і сам Путін не дуже то й хоче. Йому війна ж теж не потрібна - йому потрібний передвоєнний стан. Йому потрібне залякування. Він цю стратегію реалізовує.

 

новини партнерів

‡агрузка...

22 лютого, 2019 п'ятниця

22 лютого, 2019 п'ятниця

Відео

Введіть слово, щоб почати