Ой радуйся, земле! Два Різдва - одна радість: історія свята, його сакральний зміст, традиції святкування

Різдво - День народження, якого найбільше очікує, без перебільшення, все населення планети, незалежно від віросповідань, поглядів, системи цінностей і поглядів. Це, власне, той випадок, коли всі деталі не мають значення порівняно із самим святом: народженням Спасителя.

Святкуємо зі світом

Однак дата святкування Різдва у нас час від часу зазнавала змін, причому не завжди з релігійних міркувань. Українці донедавна мали чітку дату цього дня - 7 січня. Але так було не завжди.

Ще 1923 року на Всеправославному Соборі в Константинополі ухвалили 25 грудня як Різдво Христове для всіх православних християн, тому й ми приєдналися до цієї дати відзначення.

Та, як ми знаємо, радянська влада цілеспрямовано змінювала власною ідеологією все, що зародилося і стало традицією у нас значно раніше. А у 1929 році вона перемогла і в царині духовності й, за традицією, внесла і тут свої корективи, скасувавши Різдво взагалі і встановивши навзамін своє свято - Новий рік. Проте скасувати на папері – не означає скасувати віру в людських душах.

Так довго час й існували ці свята: радянський Новий рік і народне Різдво. Але ні колядок, ні щедрівок, які любив народ і свято беріг та поширював, ніякі заборони в тому процесі не знищили, швидше, - навпаки: поширили наш духовний спів на весь світ, а з ним – і символи нашої віри.

За Григоріанським календарем, святкування припадає на 25 грудня, за Юліанським - на 7 січня. Більшість християн усього світу величають народження Сина Божого 25 грудня. І це - не лише католики, а й протестанти, яких більшість у США та Європі, православні США, Канади, Греції, Туреччини, Румунії, Болгарії, греко-католики Канади та інших країн. За юліанським календарем - Росія, Казахстан, Киргизстан, Сербія, Грузія і донедавна - Україна.

Минулого року нарешті й ми на законодавчому рівні приєдналися до цієї двомільярдної частини світу зі святкуванням Різдва Христового. Розмови про бажання зробити це розпочалися, правда, набагато раніше, багато українців і раніше свідомо змінили дати свого святкування Різдва на 25 грудня. Серед депутатів і громадськості також висловлювалась пропозиція про відмову від святкування релігійних свят за старим Юліанським календарем і перейти на чинний - Григоріанський.

Тепер, коли маємо свою - Православну Церкву  України - ми ще міцніше укріпилися в тій думці, що правильніше і логічніше святкувати народження Сина Божого з усім світом, коли спочатку  святкується Різдво, а за ним  - і Новий рік.

Однак  предстоятель Православної церкви митрополит Епіфаній застерігає від кардинальних і рішучих кроків у цьому напрямі. "Якщо говорити про якісь рішучі реформи, ми наближаємося до святкування Різдва Христового і є календарне питання - чи можемо ми в Україні 25 грудня святкувати Різдво чи ні? Це може внести смуту, це може внести розкол, і тому я стою на таких позиціях, що ми повинні реформуватися розумно, мудро, щоб не внести знову якийсь розкол в церкву", - передає його слова УНІАН. "Це потрібно втілювати в життя поступово", - сказав він.

Але найкраще в ситуації визначення дати святкування - те, що кожен має право на таке визначення. Багаторічна традиція святкування Різдва 7 січня також сильна, тому ці обидва свята - і 25 грудня і 7 січня - залишаються як Різдво Христове. Відтак дата знову не відіграє вирішального значення: головне - усвідомлювати, переживати ці дні як дні народження Спасителя, який прийде на цю землі спокутувати наші гріхи і подарувати цим вічне життя. І скільки б логіки ми не вишукували в цих біблійних твердженнях, яку б науку не застосовували, щоб спростувати ці легенди, за тисячоліття вони так не спростувалися і не відмінилися, а ще більше зміцнилися.

Народження, яке поділили історію "до нашої ери" і "нашої ери"

 Справедливо, що про Христа  складено, написано, намальовано, створено найбільше книжок, картин, пісенних, музичних творів. У них - Його непроста, устелена тернами, дорога до нас.

 В "Євангеліє від Луки" про це пишеться:

Ісус Христос народився в часи правління імператора Августа в юдейському місті Вифлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету та Марії. Йосип з Марією прибули до Вифлеєму для участі в переписі населення, який проводили за наказом імператора Августа, коли Сирією правив Киріній. Родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від негоди, оскільки не було місця в заїзді. Під час народження Христа зійшла Вифлеємська зірка, яка вказала про цю подію мудрецям зі Сходу.

Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол. Волхви прийшли в Єрусалим і розпиталися у царя Ірода про царя юдейського та стривожили його. Придворні книжники та первосвященики відповіли мудрецям, що згідно з пророцтвом цар мав народитися у Вифлиємі юдейськім. Тоді Ірод покликав мудреців і відправив їх до Вифлиєму вивідати все і йому доповісти. Вони найшли Ісуса вже у домі і піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну. Попереджені уві сні мудреці повернулись іншою дорогою додому.

Довідавшись про народження Христа, цар Юдеї Ірод велів провести побиття дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті. Попереджений ангелом Йосип забрав сім'ю та змушений був утікати до Єгипту і перебувати там до смерті Ірода.

 Традиції, символи, звичаї Різдва

Водночас українці не будували і не будують релігійних стереотипів, які б зациклювали їх на певних діях, пов'язаних з релігією. Так, приміром, святкування Різдва Христового в кожному регіоні має свої особливості, відмінності та власні "родзинки", що робило і робить святкування ще більш родинним, особистісним, яке водночас зближує  і осяває.

Різдву передував Піст. Оскільки останні дні перед постом припадають на день пам'яті святого апостола Пилипа, то сам пост прийнято називати Пилипівкою.

Пости перед святами, як і перед Різдвом – хороша можливість очистити думки і помисли, зануритися в себе, в молитви, переглянути свої вчинки, дії, звірити їх зі шляхом Господа. А також утриматися від спокус, образ, лихослів'я.

Святвечір

Напередодні Різдва, при появі першої зірки,  родина сідає за Святу вечерю. Ця чудова традиція насичена символами і віруванням і шанується у кожній православній родині. У цей день багато хто до вечері утримується від їжі незалежно від того, дотримувався він посту чи ні. Вечеря пісна, складається зазвичай з 12 страв - за кількістю 12 апостолів (або, як вважає також багато українців - за кількістю місяців у році). Обов'язковими є кутя, узвар, хліб, сіль, часник, борщ з вушками (крихітні вареники з грибами), риба, квасоля, капуста, пампушки, калач, інші пісні страви. 

На почесному місці в домі повинен стояти Дідух – житній чи пшеничний сніп, який символізує урожай, добробут і є оберегом роду. 

Свята вечеря розпочинається молитвою. Запалюють різдвяну свічку, що символізує пам'ять про душі предків, а також зірки, які з'явилися на небі, коли народився Христос. На вечерю збирається вся родина. Прийнято, де б хто був, повертатися у цей час до домівки, щоб наступний рік був нерозлучним. Господар благословить вечерю:

"Дай, Боже, дочекати всім у здоров’ї до другого року!".

Після Святвечора і аж до Водохреща вітаються фразою "Христос народився!" і відповідають - "Славімо Його!".

По всьому світу сталась новина! Колядування, Маланкування

Перший день Різдва - великий і урочистий день, який українці проводять у церкві на врочистому Богослужінні, відвідують родичів, друзів, приймають у себе гостей. Страви цього дня були найрізноманітніші: кожна родина прагнула приготувати найсмачніше, що також пов'язувалося з добробутом на наступний рік. Тому спеціально до Різдва кололи кабанчика, а відтак запікали стегно, готували ковбаси, холодець, різноманітні рулети, рульки, коптили сало. Пироги, бабки, киселі  також були незмінними наїдками на різдвяних столах українців.  

На Різдво здавна дотримуються традицій, які, втім, характерні для всіх великих християнських свят: одягалися лише новий одяг, нічого у цей день не робили, заборонялося шити, прати, прибирати тощо. Всю їжу готували заздалегідь.

Як щедра і гостинна нація, українці цього дня надають особливу увагу гостям: радо зустрічають кожного і щедро пригощають, а також ходять у гості. Правда, усе це відбувається надвечір, бо ранок і день присвячують молитвам і родині. 

Гарною прикметою вважається, коли на Різдво до господи першим завітає чоловік. Тому жінки намагалися цього дня створювати родинний затишок удома. Правда, ця прикмета діє не на всіх теренах країни, як, утім, й інші  святкові прикмети. Приміром, що і в гостях не бажано надовго затримуватися - привітав господарів, віншуючи у гарному колі народження Сина Божого, і даєш можливість родині святкувати у колі найрідніших. Родинні цінності - понад усе.

Найбажаніші гості на Різдво - колядники. Це могли бути як діти, так і дорослі. Дорослі зазвичай організовувалися у вертепи - цілі театралізовані дійства зі спеціальною атрибутикою, головна з яких - Різдвяна зірка, що символізує Віфлеємську - щасливе свідчення народження Спасителя.  

Колядники співали вітальні пісні-колядки та розігрували жартівливі сценки. Проте в цих жартівливих сюжетах розігрувалися серйозні боки життя українців, щиро бажалося родині щастя, здоров'я та достатку. Господарі обдаровували хороших гостей гостинцями та грошима.

Ще однією традицією святкування Різдва є різдвяні ворожіння. Українці здавна цікавилися своїм майбутнім, хотіли знати, що їх очікує, і вірили в небесні знаки, які отримували при цьому. Тому в період Святок, починаючи зі Святого Вечора і закінчуючи Водохрещем, наші предки ворожили на свою долю.

Дівчата зазвичай ворожили на судженого. Збереглося багато цікавих зразків і звичаїв їх ворожіння, яких дотримується і сучасна молодь. Дівчата збираються гуртами і в повній темряві палять свічки чи папір, розглядаючи за відбитками полум'я обриси судженого. 

 Атрибути Різдва

Це, насамперед, Дідух, свічки, Різдвяна зірка і Різдвяний вінок. Дідух кожна родина прикрашала по-своєму, ставила на найпочесніше місце, зазвичай на покуті. Згодом цей прекрасний автентичний витвір українців замінила ялинка, проте нині він набуває свого другого народження. 

Різдвяний вінок плетуть з гілок сосни, ялини, ялиці і прикрашають свічками, стрічками, дерев’яними фігурками. Його підвішують над дверима, на стіну або кладуть на різдвяний стіл.

 Різдво –  стан душі

Христос народжується в наших душах щодня. Разом з вірою в добро, з правдою, із силою, яка дається нам на щодень. У Книзі Книг пишеться:  "По вірі вашій - та й буде Вам!". Віра в те, що Спаситель пройшов такий непростий шлях до нас недаремно, віра у власні сили, віра в народ, у завтрашній день - те, що робить світ духовним і людяним. Тому Різдво - це далеко не день у календарі, це стан душі.

Христос народився! Славімо Його!