live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Андрій Юраш: Прогнозую тисячі переходів парафій московського патріархату до Православної Церкви України

Директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури Андрій Юраш в ефірі програми телеканалу "Еспресо" "Студія Захід з Антоном Борковським" про алгоритм переходу парафій московського патріархату до об’єднаної Української церкви, кремлівський опір цьому і нову назву для УПЦ МП

Московський патріархат в Україні вже висловив незгоду майже з усім, з чим  міг висловити незгоду, хоча Томос ми отримали, а корабель українського православ’я стрімко набирає хід. Чого нам зараз чекати від московської церкви в Україні?

Можна сказати однією фразою, а можна широко. Якщо однією фразою, то це і далі заганяння себе у гетто, створення ілюзорної, для власного ринку, реальності, де буде можливість знайти себе і тому духовенству і тій частині віруючих, що через єдність  з Москвою не бачить свого канонічного шляху. У ширшому плані, то буде, звісно, опір, буде намагання створити дуже багато конфліктних ситуацій, не допустити масових переходів, на єпархіальному рівні, громад, до Української помісної церкви.

Будуть надалі блокувати?

Вочевидь так. От дивіться, вже за останніх пару тижнів, що минули  від часу організаційного собору, вже майже півсотні громад вирішили розірвати із Московським патріархатом. Після Томосу, після вирішення багатьох формальних речей, пов’язаних з розбудовою нової церкви, я маю на увазі перше засідання синоду, перша служба предстоятеля в новому статусі вже як легітимного голови церкви, цей процес набере надзвичайно швидких обертів. У єпархіях, особливо в західних і центральних областях України, це вже будуть не поодинокі, як зараз, переходи, це будуть сотні. Я прогнозую загалом тисячі переходів по Україні. Звісно, це створить передумови для протидії на всіх рівнях і Москва готується створювати спеціальні органи, які контролюватимуть процеси, які будуть впливати на ситуацію:  юридичні служби, загони швидкого реагування і так далі. Але з іншого боку, ця масовість унеможливить, для Московського патріархату, повністю контролювати, охопити ситуацію і якось радикально впливати на неї.

Московські  священики, що діють в Україні, точніше їхній провід, почав масово скликати парафіяльних священиків до себе, заради формування тої чи іншої  спроби зупинити ті масові переходи.

Вони це почали ще від жовтня, коли на жовтневому синоді Константинопольського патріархату були прийняті важливі рішення, тоді майже по всій Україні прокотилась хвиля так званих єпархіальних зібрань духовенства. Це ж не випадково. Це був неформальний циркуляр із Києва, а насправді з Москви, зі штабу, що контролює ці процеси у Москві – це відділ Зовнішніх церковних зносин. З одного боку там є такий  митрополит Іларіон Алфеєв, який це контролює, з іншого боку є конкретно закріплена людина, це отець - Ніколай Балашов, надзвичайно освічена, дієва людина, я думаю безпосередньо пов’язана зі спецорганами Росії,  його пряме завдання - вплив і контроль над ситуацією.  
Багато хто говорить, що саме отець Ніколай Балашов безпосередньо контактує із патріархом Кірілом навіть повз митрополита Алфеєва. Так от, звідти і йдуть ті всі імпульси, ті всі головні меседжі, як діяти, що робити. Всі ці кроки не є життєвими, вони реально не впливають на позицію духовенства. Відверто вам скажу, я бачив багатьох священиків, розмовляв із десятьма ієрархами Московського патріархату, котрі казали, що ми ж мусимо так робити, але працюватимемо далі над своїм, готуватимемось, збиратимемось до переходу. Вони чекають моменту.

Але ми ж розуміємо, що московські ієрархи застрашують довірливих українських парафіян.

Десятиріччями їм втовкмачували, що благодать одна і перебуває навколо Кремлівських зірок і Храму Василія Блаженого, який дивиться на ці зірки.

І мавзолею Леніна…

Ну десь між цими трьома точками вона народжується, і, мовляв, якщо ви позбудетесь канонічного зв’язку із Червоною площею і Чистим переулком, де розташована резиденція патріарха Кіріла, відповідно ви втрачаєте зв’язок з Господом. Розумієте,  вже два покоління виросли у цій свідомості, а тут абсолютно щось нове з’являється в українському контексті. Всесвятійший патріарх Варфоломій особисто, минулої неділі, вже поминав предстоятеля Української церкви митрополита Епіфанія, як п’ятнадцятого автокефального предстоятеля, а священнослужитель, який дуже часто жив одновимірною ідеєю, потребує певного часу для того, щоб знайти в собі духовних сил переосмислити, по іншому побачити, знайти своє місце. Я думаю тут не треба ні драматизувати, ні пришвидшувати, прозріння прийде само собою. Завдання складне, відповідальне. Воно буде рік чи два вирішуватись, і в усіх випадках, де є здорове ядро в релігійних громадах, там і відбудуться ці переходи. Я нещодавно дивився одну з програм Росія 24, де повідомляється про "жахіття і звірства"на Україні, пов’язані із "примусом"священиків Московського патріархату до переходу. І показують сюжет, де один зі священиків Вінницької єпархії, прийшовши служити до своєї церкви, зустрічається з парафіянкою, звичайною простою жінкою, яка без вил і рушниці йому розповідає: "Отче, ми не хочемо бути в російській церкві. Ви з нами? Ми вас приймаємо. Ви не з нами? Будь-ласка, шукайте іншу парафію". Страшний примус, страшне насильство, але в цьому, власне, вся Росія 24. Прості люди, прості парафіяни зрозуміли суть моменту і вони будуть модерувати зокрема і позицію духовенства.

Як правильно чинити простим парафіянам, котрі не хочуть ходити до церкви Московського патріархату, а хочуть разом із своєю парафією перейти до Української православної церкви?

Є релігійна громада. Якщо всередині цієї громади виникає бажання вийти з-під порядкування якогось релігійного центру, вони повинні зібрати збори, іншого шляху немає, вони повинні поставити дві-три точки зору на обговорення та голосування  і відповідно проголосувати. Яка більшість у цій громаді отримує перевагу, такою  і буде доля цієї громади. Згідно до українського законодавства кожна релігійна організація, громада зокрема, є самостійною юридичною особою. Що це означає? Що кожна релігійна організація сама вирішує у всіх практичних моментах свою долю, включаючи власність, включаючи правовідносини з державою, включаючи правовідносини з іншими суб’єктами господарювання чи державними. Відповідно ця громада сама вирішує, де їй належати. Після цього складається протокол, завіряється підписами, якщо це все відбувається з погодження виконавчої структури цієї релігійної організації, то підписами голови структури.

Голова сільради має підписати?

Ні. Я говорю про релігійну громаду. Кожна така громада має голову, має виборні посади, наприклад скарбника, голову господарської частини.

Церковна десятка?

Воно по різному може називатись. Тобто вони своїми підписами, або, ще  краще, коли всі учасники зборів  своїми підписами засвідчують і подають протокол у той орган, який зареєстрував статут цієї релігійної організації і він вносить відповідні зміни. З цього часу релігійна громада переходить у  підпорядкування іншої релігійної організації, іншого релігійного центру. Це досить просто. Єдине, слід дотриматись процедури і чітко все зафіксувати, щоб це не було стихійно і не давало потім підстав опонентам в судовому чи якомусь іншому порядку оскаржувати відповідне рішення.

А куди люди мають нести ті папери?

В орган, що зареєстрував їхній статут.

Тобто до районної адміністрації?

Ні, при кожній обласній адміністрації є відповідний підрозділ, який займається реєстрацією релігійних громад. Це управління або відділи у справах релігії та національностей ОДА і вони наділені українським законодавством правом реєструвати,  або вносити зміни до статутних документів. Дуже важливі моменти і конкретні напрацювання містить законопроект 2148, який вже 2,5 роки лежить у Верховній Раді без розгляду навіть у першому читанні, щоправда він пройшов усі необхідні комітети, і переконаний, що цей законопроект який визначає і чітко прописує всі ці процедури якнайшвидше має бути на порядку денному Верховної Ради.

 Як казав класик: "людей дуже сильно зіпсувало квартирне  питання", йдеться про церковне майно,  зокрема про приміщення церков. От маємо громаду, яка складається з 60% тих, хто "за"перехід і 40% тих, хто категорично проти. А церква одна.

Логіка та сама, яка випливає із того, що зараз існує в сфері державно-церковних взаємин. Є більшість, 60%, отже громада змінює підпорядкування, бо таких членів громади є більшість. Тож юридична особа перереєстровує статут і вона ж несе відповідальність за власність. Тобто церковна власність стає власністю цієї перереєстрованої релігійної громади. Ви змоделювали ситуацію, де є 40%, а може бути і 5%, і, я думаю, що було б цілком логічно звернутись до статті 17 Закону України про свободу совісті, яка наділяє правом почергових служінь у цьому ж храмі. І буде і красиво і логічно, коли більшість, змінивши підпорядкування, запропонує меншості користуватись тим самим храмом. Це дуже легко, це дуже просто, особливо у сільській місцевості. Храм ніколи не використовується цілодобово, навіть по святкових чи недільних днях. Є певні години, коли у храмі відбуваються служби. Тож абсолютно легко це й ж храм надати в почергове служіння. На практиці, звісно, є різні ситуації. В кількох десятках випадків, коли вже відбулись переходи на Волині, Тернопільщині, Рівненщині, з Московського патріархату у Київський, там, де більшість беззаперечно була за перехід в нову церковну структуру, відповідно за зміну підпорядкування, там лишались інколи навіть невеликі громади, то Московський патріархат запропонував цілу програму, яка була спонсорована кількома дуже потужними бізнесменами, щодо спорудження невеликих компактних храмів для громад, які там залишались. І,  дійсно, за два-три роки в кожному селі був збудований новий храм для громад, навіть не дуже чисельних (інколи це взагалі до півтора десятка мешканців села), які лишились вірними Московському патріархату.

Але є підозра, що Московський патріархат може захотіти роздмухати ту чи іншу ситуацію чи штучно її створити, йдучи на загострення.

На жаль, це не є загроза - так воно відбувається у  кожному випадку. Московський патріархат категорично не хоче, не приймає цієї логіки. За логікою Московського патріархату, громада, якщо вона колись була утворена, чи рік, чи десять, чи двадцять, чи п’ятдесят тому, вона вже довічно, до другого пришестя Христа, має бути в Московському патріархаті. За його логікою, жодного права змінити юрисдикцію вона не має. Про це наголошують із Москви, на це скеровані всі циркуляри і Київської митрополії Московського патріархату, тому вони протистоять. Вони розуміють, що якщо це питання з їхнього боку не буде певним чином змодероване, не буде зменшене і загальмоване, почнуться масові, тисячні переходи. Тому зараз у них є такий фокус, зосередження уваги на тих, поки що, десятках переходів, показати що це, мовляв, неможливо, залякати людей. Ось є приклад у Хмельницькій області. Священик, громада вирішили змінити юрисдикцію. Моментально з’являється три десятки священнослужителів  Московського патріархату, заходять ледь не в кожну хату, переконують місцевого священика, переконують людей, залякують карами небесними, громами і посухами і всіма можливими речами, щоб вони змінили свою позицію.

Тітушок не привозять? Наскільки я розумію Москва буде ставити ще на так званий "православний джихад".

Очевидно що так. При багатьох єпархіальних управліннях, багатьох, особливо в тих регіонах, де є загроза для Московського патріархату таких переходів, подібні групи вже давно створені. В деяких південних областях відома діяльність такої організації як "Радомір", яка діє при Запорізькій єпархії. Це така  напівмілітарна, піонерсько-комсомольська, навіть з такими елементами, прицерковна структура, яка залучає до себе, починаючи з дітей від чотирьох чи п’яти років і закінчуючи особами пенсійного віку, вона при кожній парафії згуртовує активних парафіян, які мають захищати церковну власність від зазіхань будь-чого і будь-кого. Діяльність подібність структур  спостерігалась у ситуаціях із переходами у  Рівненській області, у  Тернопільській області і на Волині. Тому тут, на превеликий жаль, нічого нового немає, а навпаки є ще більше посилення і прагнення ці моменти застосовувати на практиці в кожному випадку, коли є загроза для громади, яка може залишити Московський патріархат.

А як нам загалом бути із назвою донедавньої православної церкви Московського патріархату в Україні?

Московський патріархат має знайти для себе, визначитись із тією назвою, яку він буде вважати за найбільш доречну. Я не можу сказати, яку для себе оберуть синодали теперішньої Української православної церкви Московського патріархату. До 90-го року це був український екзархат РПЦ,  можливо вони повернуться до цього, можливо вони якось по іншому її назвуть. Можливо це будуть просто окремі митрополії Російської православної церкви.  З 26 грудня пішов відлік тих 4 місяців, впродовж яких керівний орган і єпархіальні управління мають зробити свій вибір і запропонувати нам свою назву, тож доведеться кілька місяців зачекати.

 

Все по темі

новини партнерів

20 січня, 2019 неділя

20 січня, 2019 неділя

19 січня, 2019 субота

Відео

Введіть слово, щоб почати