Олександр Морозов: Путін хоче продати Києву "чеченський сценарій" для Донбасу

Кремль істерично намагається врятувати свого друга  Віктора Федоровича Мадуро, дехто з політологів вже допускає конспірологічну версію про можливість чергового обміну, мовляв, буде Сирія в обмін на Венесуелу і на певні поступки щодо України. 

Усі подібні  припущення нічим не закінчувались, і, власне, Путін про це неодноразово прямо говорив. По-перше, його знаменита фраза – "ми нічого не продаємо, ми тільки деколи купуємо, чи готові купити дещо". Тобто, жодного обміну Кремль у таких ситуаціях не веде, у нього немає такої стратегії ,а політичний менеджмент Кремля не пов’язує ці речі і не вступає у такі переговори. Тому одна річ – Сирія і сирійське врегулювання, друга річ – Донбас і війна в Україні, третє – це операція в Африці в останній рік, там взагалі окремі сценарії. І насамкінець, Венесуела – це абсолютно окреме питання. Тому жодної гри Кремля щодо обміну підтримкою  не може бути. Інша річ, що, звісно, дуже добре видно по реакції кремлівських медіа, що Венесуела кремлівцями  сприймається як загрозливий приклад чергового громадянського повстання на манер Майдану, на манер багатьох подібних подій останнього десятиліття, де влада нехай і вибрана свого часу на виборах, зайшла занадто далеко у своїй політиці і її зносить хвиля народного гніву. Всі коментарі кремлівських спікерів зводились до того, що річ йшла тільки про втручання ззовні. 

Кремль ігнорував всі проблеми, які існують у венесуельському суспільстві, ігнорує економічний колапс, який там є, і говорить лише про одне – про втручання США. Відбувається таке перенесення, перенесення страху на самого себе, витіснення реальної проблематики на користь такого штучного пояснення. 

Ви цілком слушно відзначили такий момент, що Кремль постійно говорить про таке чуже, американське, марсіанське втручання у справи сусідніх держав. Ми в Україні прекрасно відчуваємо, хто насправді втручається і втручається криваво, а  зараз намагається провести ту чи іншу хитру стратегію. Зараз в Україні всі переважно зайняті переживаннями виборчої кампанії, але паралельно рухається не менш важливий процес. Мова йде про те, що Донбас знову пробують повернути в Україну, але на умовах Кремля. Про це говорять багато спікерів, зокрема, про це заявив Віктор Медведчук – про те, що Донбас можна перетворити в автономне утворення. 

Цілком ясно і очевидно, що жодних  нових карт на руки, хто б не прийшов на президентський пост в Україні, поки що не видно. Чому? Тому що, насамперед – це найголовніший момент - для врегулювання ситуації на Донбасі зовсім недостатньо прямих переговорів з Кремлем. Тут потрібно дуже сильне міжнародне плече. Тобто, якийсь трансальянс і  новий консенсус. Але він, звичайно, не будується, через проблеми, які є у Франції, у Німеччині, у Євросоюзі загалом. Не важливо, які там проблеми, але ми ясно бачимо, що цей альянс, його контурів поки що немає. Ніхто не береться будувати новий альянс у переговорах з Кремлем у якомусь переконливому форматі. 

Щодо заяв  Віктора Медведчука про можливість  автономії для Донбасу.  Путін, свого часу на подібних умовах "інтегрував"Чечню у склад Російської Федерації, тобто, за рахунок практичної втрати контролю над  за цією всією територією, усім цим устроєм і способом життя, створивши на території Росії такий замкнутий анклав зі своїми збройними силами, взагалі зі своїм устроєм життя.  Так, Путін звісно  би хотів продати цю модель Києву. Але цей сценарій зовсім нереалістичний для Донбасу. Така автономія не збудується. І я думаю, що просте і правильне рішення, якого Захід продовжує чекати, що Кремль просто забере звідти всього-на-всього три тисячі людей. Я зараз маю на увазі найбільш активних прихильників сепаратизму, які займали керівні пости. Це не сто тисяч людей, і не мільйон. Це лише три тисячі людей. Решта населення під егідою ОБСЄ чи ООН, або будь-якого міжнародного консорціуму, навіть за участю Росії, абсолютно спокійно увіллється в українське життя. 

Ну,  плюс слід забрати ще російські воєнні проксі групи.

Це зрозуміло. Звісно. З цим взагалі немає жодних проблем - вони взагалі знаходяться там у відрядженні, тож забираються впродовж однієї-двох діб. Коли мова заходить про те, що давайте врегулюємо що-небудь у Донбасі, подивіться, адже перед новим роком Меркель, не зважаючи на всі так би мовити тяготи німецько-російських відносин, незважаючи на те, що вона давно вже не вірить у жоден діалог з Путіним, вона тим не менш подзвонила йому з приводу українських моряків, запропонувала ще раз йому обмін, сказала, що цей обмін позитивно вплинув би на ситуацію в цілому. Але при цьому Путін  нічого не зробив. І  Кремль зовсім нічого не збирається робити, незалежно від того, наскільки для Кремля важливі, як ми знаємо, "Північний потік-2"чи відносини з Німеччиною. Ось яка ситуація. Тому тут треба зараз, звичайно, як кажуть, ділити на шістнадцять усі заяви щодо можливого врегулювання на Донбасі всередині, в контексті президентської кампанії в Україні. 

Просто ми в Україні теж значною мірою залучені в так звану конспірологію, намагаючись побачити ті чи інші стратегії Кремля щодо нас. З іншої сторони, можливо, дійсно спрацьовує якийсь рівень дебілізму, абсурду і прийняття рішення по цьому чи іншому ланцюжку, неузгодженому з загальним баченням подальших кроків. 

Якщо трішки відійти в сторону і подивитись масштабніше, мені здається вкрай істотним, що загалом в Україні – хоча можливо це не всі бачать - але українська політика радикально змінилася у порівнянні з подіями середини нульових років. Тоді  політичну систему України можна було перевернути одним касетним скандалом, нанести непоправну шкоду політичному розвитку, паралізувати одним викриттям на довгі роки. Зараз, наскільки ми всі бачимо, внаслідок розвитку після 2014-о року загалом і розвитку усього українського суспільства, добре видно, що це тепер неможливо. Тобто, Кремль, можливо, і хотів би нанести якийсь подібний дестабілізаційний удар великої сили, і змінити на найближчі п’ять років взагалі політичну верхівку України за рахунок ось такого кроку, але зробити цього він не може. Тож мені здається, Кремль стиснув зуби, як вовк, який вже не може просто з’їсти бабусю, як у "Червоній шапочці", він, так би мовити, сидить у лісі, стиснувши зуби і заявляє, що  чекає нового президента, з яким він буде домовлятися. Але в реальності він зараз вплинути не може – ні на позицію нового президента, ні на позицію Ради у найближчий час. І добре видно, що та частина політичного спектру, як я бачу 10-відсоткова, яка готова піти на якийсь компроміс з Кремлем, вона зовсім не впливова, і вплив її не розширяється. 

Миру Кремль не шукає, але з іншої сторони, один із кандидатів у президенти, нинішній президент Петро Порошенко заявив про те, що у відносинах з Росією превалюватиме формула так званого "холодного миру". Цю формулу ще доведеться розшифровувати з української сторони. Але з іншої сторони, можливо,у  вас є відчуття, яку б формулу холодного миру хотів би Кремль або на що б Кремль міг пристати?

Як на мене, заява Порошенка є просто  фіналом в рамках оголошення стратегії свого можливого наступного терміну. І вона  зводиться до того, що в цій заяві він немовби дає гарантії, що сам він не виступатиме ініціатором нових воєнних дій, тому це – «мир», а не війна. "Холодний мир"- зрозуміло чому, адже жодне врегулювання неможливе. І ті, хто оточують Порошенка, очевидним способом аналізуючи ситуацію, не бачать перспектив мирного врегулювання – тому й "холодний". І доведеться тримати дистанцію. Що стосується Кремля,  мені здається, для Кремля зараз ці слова нічого не означають, адже Кремль перебуває в останній рік – відтоді як Путін кинувся в Африку -  для них відносини з Києвом - це і є, власне кажучи, холодний мир. Тобто, це дуже високий рівень холодного конфлікту і повного недовір’я. Вочевидь керченський інцидент сильно змінив картину. І до кінця так і не зрозуміло – це була самодіяльність ФСБ і прикордонної служби, які влаштували таку жахливу сцену на увесь світ, а Путін із неї виплутувався, чи на це було "добро"Путіна? Але у будь-якому випадку "холодний мир"– це той стан, в якому все перебувало впродовж року, чи навіть довше, до керченського інциденту.