Незважаючи на гучні цифри, які озвучуються у зв'язку з цим рішенням, я не схильний драматизувати ситуацію. Владі все одно доведеться прийняти нову статтю про антикорупційне збагаченні - бо інакше зіпсуються її відносини з міжнародними кредиторами. Велика частина антикорупційних справ все одно розвалилася б в судах, ми вже могли в цьому благополучно переконатися, так що рішення Конституційного суду - справжнісінький рятувальний круг для НАБУ. Чиновники і далі будуть заповнювати електронні декларації. А сенс цих декларацій - не в тому, щоб обиватель дивувався, скільки грошей і власності у депутата або міністра, а в тому, щоб зрозуміти скільки додалося за роки самовідданої служби на благо суспільства.
Для мене сенс того, що відбувається - якість влади як такої. Конституційний суд вже не вперше ухвалює резонансні рішення, які дозволяють засумніватися в його авторитеті вищої державної інстанції. А держава, в якій громадяни не довіряють Конституційному суду - дуже слабка держава.
Верховна Рада вже не вперше голосує за рішення, які не проходять судової експертизи - причому мова йде про важливі для країни рішення, у яких не має бути юридичних похибок, рішення, до яких не повинні підкопатися.
Антикорупційні структури. Ну що говорити - про їхню ефективність, схильність до самозамилування, публічні конфлікти керівників все добре відомо. І якщо у нас немає важелів для необхідної кадрової корекції, так тепер у антикорупціонерів з'явився шанс почати все з чистого аркушу. Втім, і в цей шанс мало хто вірить.
Цей список недовіри і неефективності можна продовжувати. І діагноз простий - після Майдану 2013-2014 років ми по-справжньому не перезавантажили саму державу. Нові люди з'явилися у структурах влади - і здебільшого виявилися дилетантами або кон'юнктурниками, нові структури були створені - і виявилися поганим рімейком старих. Але сама система влади залишилася тією ж, сама держава залишилося тією ж.
Немає ніякого сенсу лити нове вино у старі міхи - воно згіркне.
Без планомірного перезавантаження держави, без нового виборчого законодавства, без усунення дуалізму влади і монополізму в економіці, без чесних конкурсів в структури управління країною, без ефективного місцевого самоврядування ми так і залишимося країною, в якій недовіра танцюватиме свій нескінченний танець з неефективністю.