Така собі несподіванка. На ОЕ завжди приходило багато людей, однак цей концерт особливий. Усе, що цього вечора відбулося на ВДНГ – безумовна політична агітація, яку сам Святослав Вакарчук доволі емоційно заперечував. Мовляв, люди, що ви, такого ніколи не буде. Якщо це не кокетство і фронтмен "Океанів" щиро так вважає, то він досі не готовий до політичної діяльності. Чим би людина не займалася, але після того, як вона оголошує про своє балотування, приміром, до парламенту, агітація починається автоматично.
Коли Вакарчук робив зі сцени якісь заяви раніше, він висловлював свою громадянську позицію, несучи, ясна річ, відповідальність публічної людини та опініон мейкера. Нині ж усі його дії та слова – на сцені чи поза нею – це дії та слова лідера політичної партії, яка йде на вибори. До того ж вибори на носі, тож потрібно нарощувати м’язи посилено.
Взагалі, звісно, це - прецедент. Ще один. Не так давно ми мали задоволення спостерігати за передвиборчою кампанією Володимира Зеленського, керманичі якої активно використовували ті механізми, на які раніше ніхто не звертав увагу. Кіно та абсолютно розслаблений, щирий, "не політичний" імідж кандидата. І це подіяло.
Вакарчук теж використовує те, за що раніше не бралися. Це - позитивний імідж, напрацьований роками, та улюблена багатьма музика.
А ще – секс. Багато сексу. Нарочитого та відвертого. Такого ще точно не було.
Спочатку Святослав вийшов на сцену у широких штанах та червоній сорочці, ґудзики якої поступово "розстібалися", доки груди та живіт кандидата можна було роздивитися у всій красі. Кілька разів він дуже помітно намагався стягти сорочку з плеча, щоб оголити верхню частину рук. А затим Вакарчук вирішив просто її зняти без зайвого еротизму. Якийсь час він співав топлес, аж поки не одягнув чорну футболку.
Читайте також: 10 фактів із життя Святослава Вакарчука
Сексуальність завжди була фішкою фронтмена "Океану Ельзи". Коли я вперше потрапила на концерт, він мене просто вразив своєю, не побоюся того слова, тваринною енергетикою. Щоправда, поза сценою ця суперсила зникає, і Святослав Іванович стає спокійним, пристойним чоловіком, досить передбачуваним та інтелігентним.
Ще одна особливість музиканта, яка мене раніше захоплювала – це його неймовірний талант до "лагідної українізації". Пам’ятаю, коли він приїздив на зустрічі з молоддю у Запоріжжя, тоді цілком російськомовного. Майже усі питання йому ставили українською. Навіть без натяку на примус. На той момент я жодного разу не чула, щоб він говорив щось на кшталт "давайте розмовляти українською, переходьте на рідну". Просто Вакарчук був крутим рокером і хотілось бути на нього схожим. Так це працює. Причому його фани були скрізь – хоч на заході, а хоч на сході.
Вже потім музикант почав переходити до дещо іншої риторики. З’явилися нотки менторства та месіанства, які робились щораз яскравішими. Вакарчук трішечки "забронзовів", тож став дещо нагадувати письменника з підручників української літератури – палкий патріот, який навчить усіх любити Батьківщину. Він це робив завжди, своїми піснями надихав людей, але у цій справі легко передати куті меду. І, як на мене, останніми роками цей перебір таки стався.
Хоча це враження суб’єктивне. А ось точне те, що політику Святославові Вакарчуку просто необхідні послуги тренера з ораторської майстерності. Бо фрази "пішли, бо що ми будем оце от" швидко розійдуться на меми і складуть конкуренцію пародіям на Віталія Кличка на кшталт "ти не ти, якщо не ти".
Упродовж усього концерту я чекала на агітацію. І її було достатньо багато. Повторюсь, лідер ОЕ став лідером партії "Голос", тому сприймати його просто як музиканта вже не можна. Приміром, якоїсь миті він "спонтанно" перестає співати і, наче згадав щось важливе, зупиняє колег та починає говорити про кримських татар. Що був на виставці, присвяченій депортації та усіляко захоплюється та співчуває народові, який усе це пережив і продовжує переживати. Потім дістає кримськотатарський прапор і, співаючи "Хіба хтось сказав тобі, що буде легко? Та хіба ти можеш жити без мети?", пов’язує його на мікрофон. Як музикант Вакарчук зробив дуже красивий жест. Але як політик – спробу перетягнути голоси у "Європейської солідарності" Петра Порошенка.
І ще одне. У пісні "Той день" є такі слова: "І намалюю чайку я в польоті, в небі не в болоті. В той день. Дайте мені листок". Листок Святославові Вакарчуку вже давали. І намалювати він на ньому так нічого і не зміг. За час свого перебування у парламенті він фактично нічого не зробив. Не написав, приміром, законопроекту, пов’язаного з музикою. Він просто звідти пішов, не захотівши більше борсатися у лайні. Багато людей це добре запам’ятали і Вакарчук для них зовсім не "кіт у мішку", на відміну від Зеле.
Втім, для фанів, а нині вже для ядерного електорату, усі ці огріхи не мають жодного значення. Вони люблять свого кумира. Зрештою, його пісні – це їхня молодість, а отже, ностальгія. Кожна його фраза, яка з точки зору політики є абсолютним популізмом, викликає задоволений гул натовпу. Люди хочуть вірити таким словам і не хочуть сприймати прагматично того, під чиї пісні, може, з кимось танцювали ще у школі. Тож цікавіше спостерігати за долею партії "Голос". Можливо, усі скептики ще здивуються. А можливо, і ні.
Фото: Susy Production