Це питання особисто я чула за останній місяць ледь не на кожному кроці. У громадському транспорті, на базарі, у торговому центрі, ресторані та навіть біля басейну з келихом вина. Люди обурюються. І це абсолютно нормально. На перший погляд.
Ви можете собі уявити, що до сільського фельдшера привозять пацієнта, якому треба пересадити серце? І він цю операцію успішно робить? Причому, керуючи роботизованою технікою найновішої розробки. Фельдшеру при цьому років 25. Уявили?
І тут немає жодного самоприниження. Наш гіпотетичний медпрацівник може бути талановитою людиною, він згодом довчиться, набереться досвіду і дійсно стане крутим спеціалістом. Або лишиться у цьому селі і на своєму рівні допомагатиме людям. А тим часом триватиме медреформа і поступово українські лікарі опановуватимуть нові методи, технології і так далі. Хоча, пересадку серця сільський фельдшер, напевне, так і не робитиме.
Часом ми хочемо просто нездійсненних речей. Канал HBO один з найкрутіших виробників серіалів у світі. "Чорнобиль" - один з найуспішніших його проектів. Це супертоп, вершина вершин, взірець. Дифірамби від критиків, дифірамби від глядачів, неймовірний резонанс та світова слава. Камон, як можна усього цього чекати від наших виробників серіалів? Ви взагалі бачили українські серіали?
І зради тут теж немає жодної, це просто здоровий глузд та адекватний погляд на індустрію. Давайте за пунктами.
1. Немає грошей. Часто хороший контент - це дорогий контент. І справа навіть не у вартісних зйомках. Усе починається зі сценарію, його треба писати довго, місяцями. А якщо ти відтворюєш таку складну історію як Чорнобильська катастрофа, то мусиш віддати шмат часу на її вивчення. На усе це йде сила грошей, яких наші виробники собі дозволити не можуть. Сценаристам часто дають просто смішні терміни для роботи. До речі, як і перекладачам літератури. Тому доводиться нашвидкоруч ліпити ліпаки.
2. Освіта. Плачі про те, що нашим кіношникам ніде вчитися тривають роками. Апокаліптичні фото туалету інституту Карпенка-Карого стали мемом, там би теж можна було якусь жахалку зняти. Часто чути твердження, що класно у нас навчають хіба операторів, бо збереглася школа, яка славилася ще за Союзу.
Але є гарні новини - на вступ у дію чекає не дочекається Закон про кіно. Вже пішов третій рік, як його підписав Петро Порошенко, втім потрібні зміни до Бюджетного кодексу. Депутатам поки, очевидно, це не цікаво. Тим часом, закон передбачає ліпші умови для освіти кіноробів.
3. Звідси пояснення і на ще одне популярне питання - чому "Чорнобиль" знімали не в Україні. Точніше, знімали, але дуже мало. Ну бо це вже геть ганьба, мало того, що не ми виробники, то ще і наші території фільмують у якійсь Литві. У вищезгаданому законі прописана така важлива штука як cash rebates, про які кіноспільнота торочить на кожному кроці, але теж поки безуспішно.
Це повернення частини грошей іноземним знімальним групам. Знімає, приміром, те саме HBO "Гру престолів" в Ісландії, і отримує 20 і більше відсотків бюджету назад. У Литві рібейти є, в Україні - немає. Відповідь на питання, де знімати, очевидна.
4. Практика. З першого ж епізоду "Чорнобиля" багато наших кіноспеціалістів дістали носовички і розпочали дружній плач про те, що у нас немає кому робити такі крутецькі серіали. Особисто я дозволю собі подивитися на проблему більш оптимістично. Бо не може такого бути, щоб в Україні не було талановитих сценаристів, режисерів та акторів. Цілком можливо, що їм просто ніде проявитися.
Якщо тобі замовляють історію про дівчину з райцентру, яка втратила пам'ять, згодом переїздить до столиці, знаходить багатого кавалера, який виявляється її рідним братом, то премією "Еммі" тут не пахне із самого початку. Часто люди просто як за Гоголем вбивають свій талант на таких проектах, бо як 10 років чи більше робиш лайно, то можна вже з цієї парадигми і не вийти.
У цьому контексті чудовою є історія самого Крейга Мезіна, творця "Чорнобиля". Інтернетом гуляє картинка, де зібрані попередні його роботи та їхні рейтинги. Чоловік все життя писав сценарії тупих комедій, аж тут взяв і видав шедевр. І це ніякий не феномен. Джим Керрі кривлявся у кожному своєму фільмі, аж поки не здивував товариство складною драматичною грою у "Вічному сяянні чистого розуму".
Його колега Дженніфер Еністон теж була заручницею образу "а-ля Рейчел з "Друзів", аж раптом виявилося, що вона здатна перевтілитися у жінку, яка страждає на депресію у стрічці "Торт". Пітер Фарреллі, автор "Тупого і ще тупішого" у 60 років отримує шанс і створює "Зелену книгу", розумну і добру історію про дружбу. Усі ці люди просто застрягли в амплуа, обставинах, одноманітних пропозиціях. Скільки в Україні таких прихованих талантів, які працюють нині над якоюсь "Лінією кохання", а самі здатні ого-го на що?
5. Контент на шару. Українські серіали зараз створюються ефірними каналами або на їхнє замовлення. Глядачі дивляться їх безкоштовно. А, отже, отримують рекламу, подачу інформації, вигідну власнику та серіали низького гатунку. Вони, до речі, дають високі рейтинги. Навіщо ж робити краще, якщо і так людей влаштовує? А ось для тих, кого не влаштовує, існують платні майданчики. Такі канали чи платформи мають змогу зробити щось якісніше та дорожче. Але для цього їм треба багато підписників, тобто людей, які відмовилися користуватися послугами піратів і згодилися щомісяця платити 100, 200, 300 чи навіть більше гривень за легальні перегляди.
В Україні такі платформи є, а от критичної кількості громадян, які на них підписуються, поки бракує. Вони ж закупили той самий "Чорнобиль" з російським дубляжем у виконанні "Амедіатеки". Це ресурс РФ, який своєю чергою закупив права на показ в HBO. Усе легально, просто продукт країни, яку, м'яко кажучи, багато українців підтримувати не хоче. Є і український дубляж, дуже гарно зроблений, але студія "НеЗупиняйПродакшн" прав ніде не купувала, тому це - піратство. Канал "1+1" це зробив і вже готує легальні покази, блокуючи вже існуючий український дубляж на різних ресурсах. Тому маємо делікатну ситуацію - або дивимось російський переклад легально, або український нелегально, або зціплюємо зуби та чекаємо на правильний "плюсівський" і знайомимося із серіалом пізніше за всіх.
6. Є ще одна причина, чому в Україні не можна зняти серіал такого рівня. Передусім рівня резонансу. На це поки здатні лише світові гіганти виробництва, які мають репутацію та можливості гучної розкрутки і залучення зірок світового рівня. Знамениту "Батьківщину" створили ізраїльтяни, які взагалі славляться своїм креативом. Але найбільшу популярність здобула американська адаптація від Showtime, створена двома роками пізніше.
Хоча ситуація усе ж неоднозначна. Серіал "Міст", приміром, багатьом полюбився якраз у шведсько-данському виробництві. Взагалі, маленькі європейські серіалороби давно знайшли спосіб конкурувати з колегами-монстрами. Це об'єднання. Коли дві, три і більше країн знімають разом. Україна, до речі, до цієї схеми теж потроху долучається, на результати ще доведеться почекати.
7. Ну, і геть останнє. Ідеологія. Нерідко можна зустріти думки про те, що українці поки ніяк не можуть знайти у собі сміливість знімати без ура-патріотизму. В серіалі "Чорнобиль", який зобразив уповні усю мерзенність Радянського Союзу, усе ж є місце для складності персонажів. Той же Михайло Горбачов показується не так кровожерним нелюдом, як просто розгубленим чоловіком, який поняття зеленого не має, що робити.
Він, як і усі інші, зав'яз у жахливій брехні та страху, коли вже не здатен попросити про таку потрібну допомогу в інших країн. А коли навіть просиш, то все одно брешеш про рівень радіації і та допомога перетворюється на пшик. До цього додається виплекана десятиліттями зневага до чужого життя. Є припущення, що в гіпотетичному українському серіалі усе було б примітивізовано, карикатурно, бо інакше сама ж частина глядачів би обурилася, мовляв, що це за хороші росіяни?
Згадаймо хоча б вже традицію поганих героїв робити російськомовними. Така позиція частиною і глядачів, і кіновиробників трактується як вбивча для хорошого продукту. І головне - як наслідок усього того жахливого совка, який у "Чорнобилі" показаний як зло, яке проникає в людей так глибоко, що вивітрюється так само довго, як і радіоактивні викиди.
Наостанок трішки перемоги. Стрічки про Чорнобильську катастрофу у нас усе ж є. І не прості. Короткометражка Мирослава Слабошпицького "Ядерні відходи" брала участь більш ніж десятках фестивалів та отримала приз на одному з найпрестижніших - у Локарно. Слабошпицький мріє і про повний метр, поки з ним не склалося, але будьмо оптимістами. "Російський дятел", американо-британсько-український документальний фільм, збіса оригінальний, у 2015 році отримав гран-прі на фестивалі "Санденс". Ці стрічки дуже добре виконали свою функцію - отримали визнання як авторські роботи. Так, вони не стали усесвітнім хайпом, але дають можливість говорити, що не усе так із нами кепсько.