Результат, який цілком можна порівняти і з останнім результатом президента Росії Володимира Путіна, і з тим результатом, який показав у другому турі виборів президента України Володимир Зеленський.
Але це - дуже поверхневе порівняння. Тому що справа, звичайно ж, не у цифрах, а у самій політичній конкуренції. У Казахстані її не було як такої. Не було навіть олігархічного протистояння, яке є важливою частиною українського виборчого ландшафту. Просто Нурсултан Назарбаєв, якого його співвітчизники на виборах або просто на референдумах обирали президентом країни з 1991 року, вирішив відмовитися від цієї посади (владу у Казахстані "батько нації" все одно зберігає). І сам обрав собі наступника, повноваження якого були підтверджені на позачергових виборах голови держави.
Усі інші претенденти на посаду президента країни не мали жодних шансів не те що виграти, не те що потрапити до другого туру, але навіть набрати якийсь серйозний відсоток голосів. Всі ці люди - масовка для наступника Назарбаєва. При цьому придворні експерти радісно говорять про демократію - ну хоча б через те, що Токаєву "не дали" отримати стільки голосів, скільки зазвичай отримував Назарбаєв. Для "батька нації" "якісь там" 70 відсотків були б розгромом, на виборах 2015 року він отримав 97,7 відсотків голосів. Звичайно, якщо подивитися на ситуацію з такої точки зору, результат Токаєва - великий прогрес для розвитку казахстанської демократії.
Але навряд чи можна назвати прогресом масові затримання людей, які розуміють, що ні про які вибори в їхній країні не йдеться, що вони всього лише учасники вистави, безсовісної імітації державних інституцій. Навіть за даними місцевих правоохоронних органів на акціях протесту затримано щонайменше 500 осіб, казахстанські правозахисники вважають, що таких людей набагато більше. І мова йде тільки про два міста, Нур-Султан і Алма-Ату. Суди над цими справжніми громадянами Казахстану проходили паралельно з підрахунком голосів на виборах президента - хоча я б взяв слова "підрахунок голосів" у лапки.
Українці нерідко просто не можуть усвідомити, як далеко з точки зору розвитку демократичних процесів ми відійшли від наших колишніх сусідів по СРСР - Росії, Казахстану, Білорусі. Але до інших колишніх сусідів - Латвії, Литві, Естонії - ми ще навіть і не наблизилися. Після президентських виборів 2019 року Україна опинилася на справжньому політичному перехресті. З країни, в якій на результати виборів впливають олігархи та їхні телеканали, вона може або перетворитися на звичайну демократичну республіку, або стати "європейським Казахстаном".