Нещодавно завершився візит президента Зеленського до Брюсселя, під час якого відбулися кілька вкрай важливих зустрічей. Ми розуміємо, що зараз Україна переживає, з одного боку, велику переінсталяцію влади всередині держави, але, з іншого боку, ми розуміємо, що тривають перемовини по різних дипломатичних фронтах.
Я думаю, що, з одного боку, цей візит до Брюсселя був таким собі ознайомчим візитом, демонстрацією, що президент Зеленський хоче зберігати дотеперішню політичну лінію, якщо говорити про європейську інтеграцію. Але з іншого боку, бачимо, що з’являються сигнали, що президент Зеленський готовий зробити пропозицію. І думаю, що це не тільки пропозиція для Росії, але також і для деяких політиків на Заході, відносно зміни політики щодо Росії, чогось, що з точки зору Заходу, трактуватиметься, не знаю як це окреслити, - може, поступки, чи, може, послаблення напруги у російсько-українських відносинах. Виглядає так, що президент Зеленський не хоче робити цього без згоди Заходу. І перші сигнали він дає власне на Заході, а не робить якихось візитів до Москви, скажімо чи під час зустрічі з Путіним. Ці перші сигнали читають західні політики.
Але, з іншого боку, ми розуміємо, що Росія все одно буде намагатися реалізувати свій план. Йдеться про реалізацію так званих Мінських домовленостей в кремлівській інтерпретації. І ми розуміємо, що загалом для Європейського Союзу Україна лишається до певної міри проблемою. Вони б хотіли вирішувати конфлікт з Росією в цивілізований спосіб, але Росія цього не хоче. І маю побоювання, що певні європейські еліти можуть досягти певного компромісу чи якоїсь угоди за спиною України.
Це очевидно, що так і буде, тому що це було помітним вже під час останньої фази кампанії, коли президент Зеленський був прийнятий, ще як кандидат, президентом Макроном. І постало питання – для чого це сталось!? Дехто казав, що Макрон зважився на такий крок, бо вважав, що президент Зеленський в якійсь мірі нагадує його самого, що, мовляв, політичні кар’єри є подібними, що це кар’єра людини зі сторони, яка стає президентом. А дехто казав, що це також може бути спробою початку процесу, в якому сторони немовби навзаєм дають свої специфічні гарантії, скажімо, президент Зеленський дає гарантію західним союзникам, що трохи звільнить їх від проблем, пов’язаних із Мінськими угодами. А ті західні союзники, що вже готові на певні компроміси щодо Росії, матимуть певного роду карт-бланш: що лідер, котрий отримав 73 відсотки підтримки в Україні, не діятиме проти України. Для західних діячів у процесі відносин з Росією дуже важливо мати таку страховку: що ніхто не скаже, що це було проти України.
Зараз президент Трамп почувається як вільний соловей, чи-то вільний сокіл у небі. Чимало звинувачень з боку прокурора Мюллера зняті, і він може на саміті в Осаці розпочати розмови з Путіним фактично без контролю, із так званого "чистого листа". І дуже би не хотілося, щоби Україна пішла як певна розмінна монета, умовно кажучи: Росія виходить з Венесуели чи Сирії, чи йде на якісь поступки, натомість якось так тихо, лишає вплив над Україною.
Тут американська політика буде дуже складною, бо вона має кілька шарів. Перший шар – це внутрішня американська політика. Напевно, слід брати до уваги проблеми, пов’язані з конкуренцією на прийдешніх американських виборах. Йдеться про конкуренцію з віце-президентом Байденом і питанням його сина, його бізнесових зв’язків в Україні. Це точно перебуває у полі уваги Білого Дому. Напевно, друге питання – це справа відносин з Росією. Сьогодні немає можливості, щоб Дональд Трамп зреалізував свою стару обіцянку, що може дійти до якогось порозуміння з Росією без закриття українських питань, скажімо, без якогось вирішення української справи. Ну, і зрештою, третя справа - Україна, з точки зору Трампа, є вигідним місцем для розпруження відносин з Росією, особливо з урахуванням того, що Сполучені Штати мають інтереси у Центральній Європі. Це – енергетичні інтереси. З огляду на це, для Трампа вигідно тримати певну напругу довкола України. Важко сказати, які з цих елементів переможуть – чи Дональд Трамп очікуватиме, що президент України дасть йому таку, можна сказати, вільну руку, дасть йому, можливо, певні повноваження у ближчому порозумінні з Путіним. Чи навпаки? Чи, може виявитись, що президент Трамп хотітиме, щоб Україна перебувала у певному напруженні з Росією, для того, щоб в разі чогось використати Україну як, скажімо, може, так грубо – місце для проксі-війни - де можна навзаєм показувати силу, де Сполучені Штати можуть показати, що не поступляться Росії.
Ми бачимо, що повернули Леоніда Кучму до Мінського процесу. Лунають різні заяви про те, що, можливо, Україна буде змушена знімати блокаду з тимчасово окупованих територій. Часом з’являється інформація про проведення тих чи інших референдумів про мир. Це свідчить про те, що Кремль чомусь дуже суттєво пришвидшився. Чому так?
Думаю, що всі гравці хочуть скористатись з тої початкової фази президентства Зеленського чи того моменту, коли це президентство ще формується, коли ще немає усталеної виразної лінії, тож всі намагаються зіграти швидко. Це старе правило політики: вирішувати такі нервові, важкі справи одразу після виборів. Для президента Зеленського це може виявитись некорисним. І думаю, загалом він не повинен так охоче йти на всі ці пропозиції. Президент Зеленський не повторює, наприклад, помилки Януковича – не починає від Москви. Усі справи старається вирішити спочатку на Заході, щоб не було жодного враження, навіть найменшого, що він домовляється з Москвою, аби можна було сказати, що все про що він домовляється було узгоджене з Брюсселем. І у зв’язку з цим, думаю, що водночас він може розрахувати на дещо більшу допомогу зі сторони західних союзників.