Слід відразу визначитися з принциповим питанням: свято Івана Купала не має нічого спільного з Різдвом Предтечі та Хрестителя Господнього Івана, яке вшановує цього дня церква. Це різні свята, вони мають різну історію, ї єдине, що в них спільне, - те, що вони збігаються в даті.
Для уточнення:
Іван Хреститель - у християнстві попередник Ісуса Христа, який пророкував Його пришестя, хрестив у водах Йордану Ісуса Христаю Пророк, мученик, після Діви Марії найбільший святий (його обезголовив цар Ірод Антипа за намовленням Іродіади). Про пророка Господь Ісус Христос казав: "Серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя".
Сонце грає - Купала звеличає
А тепер - про іншого Івана - Купала. Власне свято Івана Купала - дуже давнє, своєрідний "привіт" від наших далеких предків. Археологи вважають, що його відзначали вже в сиву давнину - близько 3 тисяч років тому.
Отож Іван Купала (Купайло, Сонцекрес, Колосок) - персонаж давній, як сонце, пісок і вода. Прийшов до нас з давньоукраїнських міфів і пов'язаний зі святкуванням літнього сонцевороту. Й досі нема одностайної думки щодо походження імені "Купало". Є версія, що - від слова "купа" - вступ у шлюб, поєднання жіночого та чоловічого начал. А ще є думка, що Івана Купала походить з язичницьких ритуалів очищення, омивання, яке відбувалося в річках і озерах у день літнього сонцестояння.
Коли ж святкувати Івана Купала?
Знову ж таки - справа в календарі. За старим стилем його святкували (і досі багато хто святкує) в день літнього сонцестояння (20-22 червня), бо сакральною суттю святкування Купала якраз і є Сонце. Український святковий календар відображає світобудову і привязаний до астрономічних процесів. Та з часу появи в Україні та інших країнах, які святкують Івана Купала, християнства дата змінилася. За новим стилем тепер це ніч з 6 на 7 липня.
Ніч на Купала
Приміром, це свято в селах на півночі Житомирщини святкується здавна. Увечері й молодь, і старші люди, і діти збиралися на галявині біля річки чи озера і прикрашали берізку, яку заздалегідь принесли сюди і встановили чоловіки. Прикрасами слугували різні вироби ручної роботи з гофрованого кольорового паперу (ліхтарики, квіточки, грона), стрічки, прикраси з кольорових ниток і тканин. До стовбура прив'язували ляльку, скручену також з тканини, яку готували для спалення. Малі називали її відьмою ( в інших місцевостях її називали Марена - зимове божество, що морить землю стужею, або - в інших регіонах - русалкою), і щиро вірили, що з її спаленням (або ж потопленням) спалиться (втопиться) все погане і буде літо, сонце, річка, ягоди, фрукти, тобто переможе добро. Звичайно, все це було більше схоже на театр, але певне смислове навантаження все ж таки це свято мало. Бо, щоб повірити в добре, а відтак і намагатися чинити відповідно, також потрібні і зовнішні чинники, і мотивація, і поштовх. Ось таке емоційне, безпосереднє свято і створювало відповідний настрій.
Всі, хто зібрався навколо берізки (а збиралися і з навколишніх сіл), - співали, танцювали, проводили інтелектуальні ігри й спортивні змагання. Були призи, нагороди, хто хотів - пригощав смаколиками дітей і друзів. Парубки розводили вогнище і стрибали через нього, щоб показати свою сміливість і фізичну силу. А коли вогнище було не дуже високим, через нього стрибали пари. Багато з них - ми були свідками і навіть, згодом, учасниками - після такої "оказії" одружувалися.
Шукайте квітку!
Ще більшою "оказією" був пошук квітки папороті. Не буду кривити душею - жодного разу не бачила, щоб хтось її знайшов, але власне пошук був веселим. Бо хоч і здавалося, що "мандрівник за квіткою щастя" помчав у лісові хащі сам, його супроводжували веселі вигуки односельців, підбадьоруючі слова, і навіть дехто мчався услід - так було ще веселіше. Словом, то не було страшно, тобто так, як писалося в книжках.
Однак перед сміливцем, який знайде цю легендарну квітку, відкриваються всі таємниці на світі. Але шанс її знайти мають лише парубки. Хто її знайде - зможе завоювати найпрекраснішу дівчину, яка після одруження з ним завжди буде молодою й чарівною. А ще він розумітиме мову тварин, птиць і дерев - така легенда.
КВІТКА ПАПОРОТІ
Володимир Селезньов, письменник
Свято Івана Купала - давнє й найбільш емоційне літнє торжество, яке навіть після прийняття християнства залишилось у слов'ян з його відверто язичницькими рисами та повір'ями.
Хто не читав повість Миколи Васильовича Гоголя "Вечір напередодні Івана Купала". Пам’ятаєте: "Дивися, Петре, ти поспів якраз в пору: завтра Івана Купала. Одну тільки цю ніч на рік і цвіте папороть". За часів Гоголя єдиний опівнічний цвіт-вогонь папороті вважався в народі тим знаком, який вказує, де був заритий скарб.
Однак це народне повір’я не відповідає дійсності. Насправді папороть ніколи не цвіте, а розмножується спорами, дрібним пилом, що утвориться на нижній поверхні листя і побачити який можна тільки під мікроскопом.
Слід зазначити, що схожі з українським повір'я про вогняну квітку існували й у жителів Богемії, Швейцарії, Штирії та інших народів. Так, наприклад, жителі Богемії вірили у жар-квіт, який розцвітає на день святого Іоанна й іскриться, як вогонь. Вони вважали, що якщо з цією квіткою піднятися в день святого Іоанна на гору, то можна знайти золоту жилу або побачити блакитне сяйво в тому місці де заховані скарби.
І все ж красива стародавня легенда має під собою деякі підстави. В Україні існує досить рідкісний вид папороті, так званий вужовник (до речі, занесений до Червоної книги), який викидає щось схоже на китицю квітів. Це, звичайно, не квіти, а лише витягнута частина листя зі своєрідними "бростями" - спорангіями, які й відкриваються в суху теплу погоду.
Вінок - символ щастя і одруження
Дівчата плели вінки і пускали їх на воду. Парубки, звісно, їх ловили, намагаючись упіймати саме "свій", тобто вінок своєї дівчини.
Це цікаво описала Леся Українка: "Одспівавши купала, часом дівчата ворожать на вінках. Дівчина пускає на воду два вінки, один загадує на себе, а другий на якого хлопця: коли вони зійдуться докупи на воді, то значить дівчина буде в парі з своїм хлопцем. Або так: дівчина тичкою спускає свій вінок на дно річки; коли він спливе наверх, то дівчина піде заміж у той рік".
Свято краси та молодості
Таким воно "перекочувало" з давніх-давен до сьогодення. Віра Філатенко з Київщини розповідає, як святкують його в столичній області. "На батьківщині моєї мами (Київська область, Переяслав-Хмельницький район) влаштовують справжнє свято: на березі ставка відбувається концерт народних ансамблів, конкурси, дискотека, дівчата у човнах з вінками. Встановлюють столи з лавами, із їжі - шашлики, куліш, пиріжки, всілякі напої. Розводять велике вогнище, що й не перестрибнеш. З'їжджаються з усіх сусідніх сіл".
Валентина Боровська з Вільшанки Кіровоградської області розповідає: "Щороку 6 липня ввечері на березі річки Синюха святкуємо свято Івана Купала: дівчата у віночках, в більшості у вишитих сорочках з розпущеним волоссям квітчають Марену, водять хороводи. З річки виходить Водяний, русалоньки. Конкурси, ігри, купальські пісні, величезне багаття, дівчата пускають на воду віночки зі свічечками. Красиве, романтичне свято. Збирається багато людей. Дітям дуже цікаво".
На чому серце заспокоїться?
Давним-давно минули часи язичництва - дитинства народу. Ми давно інші, ми вже християни, у нас тверда віра і переконання. І це чудово! Але неправильно буде заперечувати чи перекреслювати те, що було в давнину, - цікаве, насичене, цілковитий симбіоз людини з природою. Міфологія, давні звичаї і обряди, уявлення наших предків про світ, їх світосприйняття є частиною нашої культури, частиною нас, це традиції нашого народу. І ми, як і тисячі років тому, віримо в силу землі, збираємо цілюще зілля, плетемо віночки, очищуємо душу, купаючись у річці. Це - безперервний зв'язок поколінь і усього, що створив Господь.
Отож нехай в Купальську ніч рослини стануть чудодійними. Нехай ваш віночок упіймає той, про кого мріялося. А хлопці нехай усе ж таки шукають квітку, бо де-де, а в природі ще й не такі дива бувають. Сказано ж - вона дасться найсміливішому і найрішучішому. І вчені недаремно натякають на рідкісний вид папороті, з квіткою-вужовником, що квітне в Україні. Івана Купала - свято найбільш магічне, чарівне і дивовижне. І дивіться уважно - є велика ймовірність того, що квітка ця розквітає в значно недоступнішому місці, ніж ліс, - у чиїйсь душі. Головне в цьому пошуку - не пропустити її, розпізнати і зігріти біля купальського вогнища.