Пітер Воттс. Ехопраксія. – К.: Видавництво Жупанського, 2019
Ця книжка належить до найвідомішого циклу "Вогнепад" всесвітньовідомого письменника, до якого також входять роман "Сліпобачення" та оповідання "Полковник" і "Комашині боги".
За сюжетом, минуло вже достатньо часу, відколи із «Тезеєм», що вирушив на зустріч з таємничими прибульцями, втрачено зв’язок, і на Землі все тугіше затягується клубок нерозв’язних проблем, в якому переплелися найрізноманітніші сили – починаючи від звичайних людей і закінчуючи різними фракціями представників постлюдства. Але несподівано сліди зниклого "Тезея" знаходять на довколасонячній орбіті – на велетенській енергетичній станції "Ікар", яка була провідником "Тезея" у пітьмі космосу і від якої водночас багато в чому залежить виживання земної цивілізації в сучасному її вигляді. Саме туди полетить експедиція, з доволі химерним екіпажем, серед членів якого лише одна справжня людина у сучасному її розумінні.
Ніл Ґейман. Океан у кінці вулиці. – К.: КМ-Букс, 2019
Автор цієї книжки переконаний, що не всі з нас добре пригадують своє дитинство. А якщо й так, то навряд чи всі спогади абсолютно точні, бо найпотаємніші з них можуть бути заховані, мов дитячі іграшки на дні забитої дорослими речами шафи, і лише повернувшись у місця, де ви виросли, ви згадаєте, як усе було насправді. Тож не дивно, що ця дивовижна казка для дорослих - часом добра, часом зла, часом страшна і моторошна - від «рок-зірки сучасної літератури» запрошує читача у подорож лабіринтами спогадів. Головний герой книги згадує семирічного себе і всі ті речі, які з ним траплялися у дитинстві. Повернувшись на сільську вулицю свого дитинства, він згадує також дивовижну сусідську дівчинку Летті Гемсток, яка обіцяла його захищати попри все. Сидячи на березі ставка, який Летті вперто називала океаном, він згадує те, що волів би забути.
Олесь Ульяненко. Перли і свині. – Х.: Фоліо, 2018
Свою книжку автор, якого за життя цькувала церква і комісія з моралі, визначав, як роман-комікс. За динамічним сюжетом, карколомними пригодами, а головне – реаліями, в яких відбувається дійство – Україна майбутнього після ядерної війни – роман, написаний у 2009 році, цілком можна назвати першим українським кібер-панком. В українській столиці, яка поринула в епоху динозаврів, біснується проповідник-шахрай Абрахам Лі на пару з головним героєм, які влаштовують у далекому майбутньому справжню революцію. "Динозаври по груди ходили в крові, наче у червоній річці. Ворогові не давали передихнути ані на хвилину. Динозаври з фанатизмом йшли на смерть аби дістати жерця і чорного, щоб у них було багато хрум-хруму. Вал накочував за валом. Гухкали з піраміди гармати, і снаряди лягали рівно, але майже усі не в ціль. Стрілки вони були нікудишні. Абрахам Лі явно програвав у людях, але не в позиції. Але він знав, що надовго цього не стане, і подумував, як викрутитися з цієї ситуації".
Анна Каньтох. Таємниця проклятого лісу. – Х.: АССА, 2019
Щодо історії, розказаної в цій книжці, можна ствердити, що таємниці ніколи не завершуються, адже вона є продовження містичного роману "Таємниця покинутого монастиря".
За сюжетом, у Польщі 1953 року тринадцятирічна Ніна переживає подію, що сталася з нею на канікулах, яка, у свою чергу, перевернула її життя догори дриґом. Магія янголів у покинутому монастирі в Маркотах подарувала їй надзвичайний розум та силу, але вона так і не навчилася їх контролювати. Ніна намагається приховати свої здібності, бо знає, що будь-якої миті за нею можуть прийти ВОНИ — люди в мундирах, котрі полюють на янголів і всіх, хто до них причетний… Тож коли в школу приїздять поручник Лис та сержант Сова, дівчинка зовсім не здивована. Військові забирають її до Інституту Тотенвальд, де зібрали дітей, які контактували з янголами. У Тотенвальді Ніна зустрічає своїх друзів із Маркотів. І цього разу їм доведеться протидіяти не тільки магії янголів, яка зачарувала навколишній ліс, але й людям у мундирах, котрі змушують дітей важко працювати і проводять над ними дивні експерименти…
Дмитрий Гельфер. Серые будни богов. Синтетические миры. – Х.: Фолио, 2019
Це перша книга дилогії про синтетичні світи - вигадку вчених недалекого майбутнього. Якщо вже досліди над тваринами забороняють, то досліди над людьми і поготів не в пошані. Але декому спало на думку створити віртуальних «мишок» і ставити досліди на них. Адже світи повноцінні, їх населення живе своїм життя, навіть не здогадуючись про свою ілюзорність. Натомість дехто з тих самих вчених виконує функції богів, яка вважається професією.
Стандартний функціонал, стандартні умови оплати праці. Тож які можуть бути при цьому пригоди? "— У шефа возникла идея создать мир, где некоторые "разумные" будут обладать нашими возможностями. Для них это будет вроде магии. — П-ф-ф... — скептически фыркнул суровый. — Это точно идея шефа? М-м-м? — Признаю, признаю, — мечтатель поднял руки в шутливом жесте, будто сдается. — Идея моя, но шеф одобрил и даже пару нюансов от себя добавил. — Ладно, налюбовались... — суровый устало покачал головой. — Уходим?"