Одразу попереджу: будуть спойлери, але це необхідність. Зрештою, історія ця заснована на реальних подіях, тому зі сюжетом глядачі знайомі навіть не читаючи синопсису.
Після анексії Криму та початку війни росіяни почали блискавичними темпами знімати про це фільми. Популярними вони не були, радше навпаки отримували гори кпинів у соцмережах та від відеоблогерів. Згодом почали знімати і ми, дещо витримавши паузу. Тому у нас є, приміром, "Кіборги", які теж комусь могли здатися недосконалими, але кіномотлохом їх назвати явно буде перебільшенням.
Втім, ось що цікаво. Якщо взяти практично будь-який український ігровий фільм про війну і вимкнути звук, то цілком можна подумати, що це середньостатистичний російський чи український серіал (вони теж між собою не надто різняться). Стилістика буде максимально ідентичною. Це відчуття може тривати навіть тоді, коли звук увімкнете, адже схожими виявляться музика та діалоги (фрази на кшталт "ми повернемось, чуєш, ми обов'язково повернемось").
"Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас" винятком, на мою думку, не став. Від серіалу чи "не блокбастерного" бойовика виробництва РФ фільм відрізняється хіба частково українською (у фільмі багато героїв розмовляють російською) та ідеологічним моментом. Для великої частини глядачів, до речі, це не має особливого значення, ба навіть такі речі лишаються непоміченими. Але для кіноманів, кінокритиків це, звісно, суттєвий недолік. Це називається "не кіно", тобто у роботі немає такої важливої кінематографічності, магії.
Але хочу одразу заспокоїти людей, які переймаються грішми платників податків. Ця стрічка не знята державним коштом. Люди, для яких тема боїв за Іловайськ була важливою (зокрема командир штурмової групи добровольчого батальйону "Донбас" Тарас Костанчук, водночас виконавець однієї з головних ролей), просто зробили усе своїми силами. Особисто у мене це завжди викликає повагу і знімає багато глядацьких претензій. Як казав наш гарант: "Я никому ничего не должен". Своїм коштом люди мають право знімати як їм заманеться в межах чинного законодавства.
А заманулося їм зняти ще і без кількох важливих епізодів. У фільмі не згадують батальйони, які дезертирували зі своїх місць (самовільно вийшли зі зони АТО більш ніж півтори тисячі військових), конфлікти з найвищим керівництвом, його невдалі накази та відставку міністра оборони Валерія Гелетея. Тобто усі гострі кути забрали. А практика показує чітку тенденцію: не хочеш розповідати історію правдиво – розповідатимеш її нудно.
Наразі "прибирання гострих куті" – одна з основних хвороб українського кіно. Це стосується історичних подій та постатей. Автори від усього серця прагнуть відійти від образу "пам'ятників", але майже щоразу щось йде не так. У людях та у ситуаціях завжди буде щось неприємне, некрасиве, незручне, але саме воно робить людей людьми, а історії драматичними та захопливими.
Але заради справедливості варто написати і наступне. Усе-таки прогрес у наших кіноробів є. Позаяк ще років шість тому і раніше нам часто показували неймовірно карикатурних персонажів: дуже поганий-поганий та страшенно хороший-хороший. Нині вже такого майже не знайти. "Іловайськ 2014. Батальйон "Донбас" хоч і схожий на серіал, фільм цей я навіть наважуся назвати у багатьох моментах пропагандистським, але цілком очевидно, що автори не хотіли пласких людей у кадрі. І певною мірою своєї мети вони досягли.