Грубо кажучи – яким є modus operandi нинішнього керманича держави у прийнятті серйозних державних рішень? Чи є якісь його, так би мовити, аналоги, слідкуючи з якими простіше буде прогнозувати поведінку цієї людини? І, здається, відповіді на всі ці питання вимальовуються. Отже, всі останні рішення та вчинки Зеленського дають підстави говорити, що його найближчим аналогом є ніхто інший як президент США. Але не Рональд Рейган, паралелей з яким в команді президента бажають з перших днів його походу в політику, а нинішній – Дональд Трамп. Чому і що це означає?
Давайте спочатку визначимося з дефініціями. Отже, хто такий Трамп в широкому сенсі слова? Передовсім, продукт екзистенційної кризи західної політичної системи, головними виразниками якої є відсутність великої надмети руху всього суспільства, недовіра до еліт, традиційних ЗМІ та перенесення популістично-розважального дискурсу на політику завдяки залученню до виборчого процесу маргіналів або людей, які були виключені з політичних процесів. Що, в свою чергу, означає з боку політиків, чи то пак – нео-популістів, орієнтацію на стільки на результат, скільки на процес та постійне підживлення схвалення цього процесу в очах своїх прихильників. Все вищевказане ніяк не означає, що представники цього нового виду політиків не здатні іноді на рішучі та навіть ефективні кроки. Але головна мета та мотивація їхньої діяльності – все ж саме у безперервному процесі "двіжу" для свого електорату, який ні на секунду має не втрачати віри.
Думаю, те, наскільки наш нинішній президент підпадає під вищевказане, доводити не треба. Безумовно, пан Зеленський є представником нео-популістів, в цьому ми мало чим відрізняємося від багатьох країн Заходу, де до влади прийшли такі самі люди. Й тому намагання певної закостенілої частини нашої патріотичної громадськості зробити з нього "агента Кремля" явно недоречні. Бо Зеленський - не агент кремля, а наш, український Трамп. Що безпосередньо мається на увазі? Пояснюю. Майже всі дії пана Зеленського не мають під собою жодної іншої ідеологічної позиції та логіки, окрім як збереження високого рейтингу закоханості у себе своїх прихильників. В жертву цій ніби ефемерній, але такій важливій для нинішнього керманича штуці, він готовий принести в жертву будь-що. Не тому, що він такий поганий чи в нього вдома захований під ліжком портретик Путіна. Ні, просто ця людина недаремно є вихідцем з шоу-бізнесу, де все вимірюється у рейтингах, лайках, "шерах". Саме це і є його головною метою. Навіть коли мова йде про такі надважливі речі як війна, полонені, майбутнє державності.
У Зеленського готові робити одночасно кардинально протилежні речі, аби тільки рейтинг не падав.
Ось як це працює на актуальних прикладах. Чи добре, що Зеленський перейшов у наступ проти Медведчука і намагатиметься закрити одну з його інформпомийок "нюзван", та ще й підкреслює його виключність з процесу обміну полоненими? Супер, особливо на тлі повного сприяння куму Путіна в часи Петра Порошенка. Але робить він це не через розуміння небезпечності прямої 5 колони для України, а через те, що ОПЗЖ поїдом жере його рейтинг серед лайт-вати. Надто на сході та півдні держави. Плюс потрібні свої особисті телемайданчики, щоб не йти в прямі прийми до Коломойського та інших власників телеактивів. Бо ж за медіа-прихильність треба платити, й досить дорого. І нехай там Богдан про непотрібність журналістів й говорить - реальність така, що й майданчик треба, і у патріотичної громадськості накатом на Медведчука можна зайвої популярності отримати. Плюс тут можна за допомогою силової дії виторгувати собі щонайменше сприятливий доступ до каналів Медведчука. Або навіть зробити те, що не вдалося свого часу Порошенку – "віджати" собі якийсь 112, наприклад.
З обміном полоненими - ще простіше. Для Зеленського важливіше за все притримуватися в очах свого електорату іміджу: "вони всі тринділи - а я роблю. Пацан сказал - пацан сдєлал". А обіцяв пацан "мир" й повернення наших бранців. Й тому він буде миритися й повертати наших з РФії. Не тому що так любить їх чи тому що справді вірить в максими про те, що "боремося за кожну людину". Ні, просто йому треба зберігати закоханість своєї аудиторії. Аудиторії, яка "втомилася від війни", й тому не бачить різниці в поняттях "закінчити стріляти" й "закінчити війну".
І для дотримання цієї мети він піде на будь-що - не те, що на ігнорування прохань Нідерландів не видавати Цемаха в історії з Боїнгом чи на можливе накладення санкцій за неповернення наших моряків та кораблів, за що на Москву могли накласти нові санкції (що, слід визнати, не факт). Зараз Зеленський відчув, що повернення бранців, навіть на тлі критики Європи, йому піде й вже пішло на дуже велику користь. І він це зробив, не зважаючи ні на кого і з рішучістю, достойною набагато кращого застосування. Нашому президенту не сильно важить, що буде через півроку. Головне - щоб зараз був чіткий й піарно осяжний результат. В цьому є свій позитив – адже бажання зберегти любов аудиторії змушує його робити рішучі й швидкі кроки. Що, до речі, цілком може спрацювати в економічній сфері. Однак відсутність стратегічного мислення й націленість на процес, а не результат, неодмінно матимуть свій негативний ефект.
Ось це і є влада нео-популізму у всій її неприглядності. Не шукайте російську агентуру там, де діє право лайку та хайпу. Трампи - вони такі, навіть коли мають прізвище "Зеленський".