Проте, питання про участь - і що найважливіше, про успішну участь Сенцова у великій політиці вирішується не самим колишнім в'язнем, а тими обставинами, які супроводжували його звільнення.
Якщо б Сенцов був звільнений до президентських виборів в Україні, саме життя могла б винести його в народні кумири - так, як це сталося свого часу з Надією Савченко. Сенцов міг би не хотіти стати політиком, але він ним став би - може бути, навіть кандидатом на посаду президента країни. Але такого розвитку подій ніколи не допустили б в Кремлі. Володимир Путін прекрасно розумів, що звільнення українських заручників може позитивно позначитися на популярності Петра Порошенка і що найголовніше - ускладнити крах постмайданної влади і формування режиму, який Кремль збирається використовувати для "заспокоєння" України. Сенцов міг вийти на свободу тільки в часи Зеленського і то за умови, що новому українському президенту було що запропонувати за його свободу російському колезі. Таким пропозицією і стало звільнення Володимира Цемаха. Сенцов зміг повернутися додому.
Однак він повернувся зовсім в іншу країну, ніж та, до якої поверталася Савченко. Країну, в яких повним ходом йде побудова авторитарного режиму пострадянського типу. Країну, громадяни якої - як це вже не раз бувало в історії авторитаризму - демократичним шляхом відмовилися від демократії. І такій країні, зрозуміло, не потрібні ніякі герої. Савченко, власне, відповідала запиту на героїзм, на опір, на образ "людини з народу" при владі. Зараз «людина з народу» і так вже при владі, а суспільство хоче припинення війни і підвищення рівня життя. Такому суспільству не потрібний герой, йому потрібен хазяїн. І цей хазяїн уже взяв в руки батіг.
У такому суспільстві така людина, як Олег Сенцов, може бути або "місцевим дідусем Калініним" і засідати в президіях поруч з безликими соратниками і шанувальниками Володимира Зеленського, або ж дисидентом, який буде говорити байдужому суспільству непотрібну правду. Жодної іншої ролі в сучасній Україні для нього немає.