Пане Глібе, навіщо нам той МВФ потрібен?
Нам насправді потрібен МВФ для того, щоб виправляти за нами ті помилки, які ми робимо. Тому що МВФ зазвичай не допомагає країнам, які самі проводять виважену економічну політику. Він приходить до країн, в яких є кризи.
Ну він дає нам гроші, наскільки я розумію. Фактично потрібні гроші, а не МВФ?
Нам насправді потрібен МВФ, тому що нам весь час потрібні гроші. І нам навіть якщо від самого МВФ гроші не настільки критично потрібні, але наші помилки в економічній політиці, які постійно призводили до того, що ми живемо від однієї кризи до іншої, вимагають того, щоб власне уряд отримував постійно, знаєте, цей штампік підтвердження якості від Міжнародного валютного фонду, що ми проводимо політику, яка не призведе найближчим часом до якоїсь нової кризи.
Але кажуть, що грошей в світі багато. Є різні інвестиційні фонди міжнародні. Кажуть, що в українців під матрацами десь 70 мільярдів доларів, різні оцінки є. Чому ми не можемо скористатися цими можливостями? Нащо нам справді звертатися до якоїсь міжнародної структури?
Якщо ми йдемо за кредитами, це означає, що в нас не вистачає грошей. Тобто якщо подивитися на прикладі звичайної людини: якщо людина сама по собі постійно позичає, а не заощаджує, це означає, що в цієї людини щось не так з доходами або витратами, або і з тим, і з тим. І так само можна сказати, що в Україні багато грошей. Тобто позичити до зарплати то не є така велика проблема, але чомусь люди, в яких є ці проблеми постійно, йдуть до якихось кіосків і отримують там під божевільні відсотки гроші, тому що ніхто інший їм вже не дає.
Відповідно, для того,щоб отримати гроші під адекватні відсотки і людині, і країні потрібно, власне, щоб кредитор був впевнений, що не буде далі повтору цієї ситуації, коли доходи систематично є меншими, ніж витрати.
Саме тому нам можна, звичайно, пробувати виходити просто на ринки приватних запозичень, а іноді нам навіть дадуть там стільки грошей для повернення попередніх долгів, скільки нам потрібно.
Але питання в тому, скільки ми як українці за ці гроші заплатимо. Тому що гроші, як у випадку з цим кіоском кредитів біля метро, можуть коштувати різних грошей. Різні відсотки. І відповідно у випадку, коли ми не матимемо програми МВФ, не матимемо цього підтвердження якості, ми заплатимо, наприклад, 10% річних у доларових кредитах чи облігаціях.
Тобто погано, що для простих людей такого МВФ не має.
Для простих людей так само насправді. Розумієте, що якщо ви хороший позичальник і ви хочете купити квартиру або побудувати будинок - у вас є постійна зарплата, немає поганої кредитної історії (якщо ви брали якісь гроші, то завжди повертали їх до банку), ви прийдете і скажете: я хочу отримати кредит під заставу нерухомості, вам цей кредит запропонують досить легко і візьмуть за нього, так, великі відсотки, тому що загалом в Україні ставки є високими, але це буде, умовно кажучи, 18% чи 20%.
А якщо ви є шопоголіком на якомусь погано оплачувану місці, якому потрібно до зарплати позичити 1000 гривень, то відповідно він за це заплатить 200% річних.
Наскільки я розумію, коли країна звертається до МВФ, то Фонд висуває деякі умови, які можна назвати і політичними, буквально викручують руки чиновникам, щоб вони робили гірше нашому народу. Чи так це?
Це так само, як повертаючись до історії з простою людиною. Те, чого хоче МВФ і те, що в багатьох випадках в більшості країн непопулярні умови співпраці, це власне приведення витрат у відповідність до доходів. І для цього потрібно або зменшити витрати, відповідно порізати якісь статті видатків, або підвищити доходи, наприклад, збільшити податки. Зараз потрібно чітко розділяти непопулярні та болючі рішення. Тому що, наприклад, те, що було в 15 році, то за великим рахунком не просто непопулярні, а власне болючі рішення.
Коли занижену ціну на газ було потрібно привести до ринкової. Коли потрібно було скоротити бюджетний дефіцит і не індексувати пенсії, хоча ціни швидко зростали. Коли Національний банк переходив від штучно фіксованого курсу гривні до долара, на підтримання якого витрачалися валютні резерви, до гнучкого курсу, що призвело до стрибка курсу долара. А зараз нам потрібно робити якісь речі, які можна вважати непопулярними, але вони не є болючими. Вони не впливають безпосередньо на гаманець українського громадянина. Тому що тут 2 ключові реформи, які вочевидь будуть тим, що уряд пообіцяє зробити своїм виборцям і Міжнародному валютному фонду. Це відкриття ринку сільськогосподарської землі та приватизація. І вони ніяк не вдарять по гаманцю звичайного українця. Як би це було в 90-х роках, що можна було б сказати щодо приватизації? Що це є проблема, тому що було багато неефективних радянських державних підприємств, на яких працювали мільйони людей, і приватизація за коротким рахунком означала скорочення працівників і закриття, тому що вони просто не були потрібні в такому вигляді.
Зараз частка таких підприємств є мізерною, їх фактично немає, тому що держава ніяк не підтримує свої державні підприємства. Всі, хто був життєздатним, збанкрутіли за 20 з лишком років ринкової економіки. Тому це виключно популістами нав'язане сприйняття людьми, що приватизація це погано, продаж землі це погано. Насправді для людей воно ніяк не є поганим.
Є ще два поширені міфи. Перший, що насправді МВФ приходить, щоб взагалі зруйнувати економіку України або змусити її зростати дуже повільними темпами, наче Україна могла б зростати у 10-20 відсотків на рік, а ось МВФ прогнозує зростання 3 відсотки і щоб більше не зростали.
Чому часто країна постійно приходить до МВФ? Наприклад, візьмемо Шрі-Ланку, в якій умовно за 50 років було 20 програм МВФ. Я питав у колеги, дослідниці саме з цієї країни, у чому проблема. Там ситуація схожа на українську - постійний бюджетний популізм. Весь час приходив наступний демократичний уряд і намагався сподобатися виборцю через те, що намагався витрачати більше, ніж він заробляє. Це закінчується тим, що грошей більше немає і потрібно йти до кредитора. Тому що інакше немає чим заплатити попереднім кредиторам.
В нас та сама система? З 90-х років ми співпрацюємо з Міжнародним валютним фондом, постійно отримуємо перший, другий, іноді третій транші кредиту, але жодного разу не закінчили програму. Хіба може в 90-ті були якісь дуже маленькі програми.
В більшості випадків в українській ситуації це пов'язане з інтересами не простих людей, а з інтересами або олігархів, або паразитів, які сидять на потоках грошей, пов'язаних з державою - або державних підприємств, або на різних схемах. Як це було с подвійною ціною на газ, коли на різниці зароблялися мільярдні капітали. Наприклад, тим самим Фірташем. Його ж не просто так будуть зараз видавати США з Австрії.
Там якась ще історія з Індією.
Ті самі історії, тільки більшого масштабу, він виробляв в Україні, ділячись вкраденими грошима з Януковичем і його поплічниками. Тому або країна з цього вилазить - є приклади, коли країнім вдається досягти серйозного успіху, якщо виконувати всі зобов'язання. Наприклад, та сама Туреччина. На наших очах фактично, коли реформувалася українська економіка, дуже швидко зростала турецька економіка. Якщо подивитися на перші 10 років, коли нинішній президент Ердоган був прем'єр-міністром, щойно він прийшов до влади, в нього було дві програми, як керівника уряду, з Міжнародним валютним фондом.
Обидві програми були виконані повністю. Були отримані всі транші, це тривало 10 років. 2 програми по 5 років. І за цей час економіка зросла. Сумарно на 70% реальне зростання ВВП. Про це власне каже прем'єр Гончарук - зростання за 5 років на 40%. Ось подивіться на досвід Туреччини - з 2001 по 2011 роки - це можливо.
Як раз питання про програму, яку обговорюють зараз в Києві місія МВФ з нашим урядом. Наскільки я знаю, відбуваються зустрічі із президентом і прем'єром. Про що вони говорять? Які нові умови, можливо, там будуть і наскільки реалістично отримати ці гроші?
Я думаю, що це абсолютно реалістично. Багато зобов'язань старих ми вже виконали. Наприклад, відновлення статті в Кримінальному Кодексі про покарання за незаконне збагачення чиновниками, це той самий закон про спліт, передачу нагляду за небанківськими установами Національному банку та Комісії з цінних паперів. Так само ми очікуємо, що буде незабаром, цього року, рішення про відкриття ринку землі сільськогосподарського призначення з наступного року, скасовано перелік підприємств, які заборонені до приватизації, відповідно ми можемо прискорювати приватизацію, в проект бюджету, який внесений ще з меншим бюджетним дефіцитом, ніж цього року, згідно чинного бюджету.
Так само можна подивитися, що там є досить невеликий відсоток зростання видатків, тобто він виглядає як реалістичний.
А які ризики є?
Я думаю, що найбільшим каменем спотикання буде ситуація з Приватбанком. Тому що це не є якась нова умова, а це є потенційне недотримання важливого принципу МВФ, що країна не може переглядати ті рішення, після прийняття яких вона отримала фінансування. Як та сама історія з незаконним збагаченням, те саме з Приватбанком. Ми розуміємо, що влада зараз знаходиться в дуже складній ситуації, тому що з одного боку вони звичайно хочуть, щоб країна спокійно без фінансових криз пройшла цей та наступні два роки, коли ми загалом маємо сплатити 20 мільярдів доларів зовнішнього боргу державного, і для цього потрібно мати програму з МВФ, інакше ми ці гроші спокійно не повернемо.
А з іншого боку є зобов'язання перед Коломойським, як мінімум його великі побажання, і зрозуміло, що керівник офісу президента був юристом, який працював по тих самих справах Приватбанку з Коломойським, власне сам президент мав спільний бізнес с Коломойським. І відповідно влада знаходиться в такій ситуації, коли її тягне в дві сторони, насправді це все ще ускладнюється тим, що це питання є юрисдикцією судів. Це, умовно кажучи, не прийняти бюджет, який подає уряд, а приймає парламент, чи прийняти якийсь закон, де теж парламент приймає політичне рішення, умовно, встановити ціну на газ - це робить уряд. Є конкретний відповідальний, який є політично залежним.
А тут це ніби політично незалежні українські суди, які насправді всі політично залежні і МВФ так вважає, що вони політично залежні. І відповідно МВФ каже: пане президенте, прем'єр-міністре, міністре фінансів, керівнику Національного банку - ви ставите підпис під Меморандумом і ваше завдання в тому, щоб суди не прийняли рішення про перегляд націоналізації, а краще, щоб прийняли до видачі грошей рішення про те, що попередні нижчого рівня судові рішення є нечинними і добивайтеся цього так, як ви хочете.
Довідка:
Міжнародний валютний фонд (МВФ) - це спеціальне агентство ООН. Створене, щоб регулювати валютно-кредитні відносини країн-учасниць і надавати їм позики - у разі дефіциту платіжного балансу. МВФ було створено 27 грудня 1945 року. Угоду про заснування підписали 29 держав. А реально запрацював Фонд у 1947-му.
Зараз він є інституційною основою світової валютної системи і нараховує 189 країн-членів. Кожна з них вносить свою частку у фонд відповідно до економічного потенціалу, в свою чергу - кожна з цих країн має право позичати гроші у Фонду.