live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Смог, Поліграф Поліграфович та підтримка вітчизняного виробника

Смог у столиці, розкол у партії "Слуга Народу" та перевірка депутатів на чесність на поліграфі - такими були одні з найпопулярніших тем тижня. Від чого насправді намагаються відволікти увагу українців і які проблеми приховують у густому тумані

Вітаю, я вже повернувся до Києва зі Львова.

Поки був у Львові, з усіх приймачів, телебачення, інтернету лунала лише інформація про скандали у правлячій партії "Слуга народу". Хто кому скільки дав хабаря, хто який аналіз здавав, хто кому аналіз здавав, правильний чи неправильний… Поліграф, Поліграф Поліграфович, Поліграф Поліграфович Поліграфов…

За усім цим величезним інформаційним шумом часом губиться звичайне реальне життя. Було б дуже добре, якби депутати Верховної Ради, якби український уряд дивилися б не на те, хто, скільки, де, кого, яким чином піарно знищує або, навпаки, підтримує, а думали про те, які закони треба прийняти для того, щоб життя людей, які щодня виходять на вулиці, змінилося. Цієї зміни дуже хотіли кияни.

Мене в цей час не було в Києві. Я був у рідному Львові, де світило сонечко і була прекрасна тепла погода. Ми думали хіба що про те, що змінюється клімат і глобальне потепління, мабуть, потребує якихось наших дій у екологічному захисті. У Києві цього екологічного захисту люди хотіли постійно і щодня. Тому що тут був туман. І не просто туман, а смог. Викиди від автомобілів, викиди від теплоелектростанцій, торфовища, які диміли – все це разом отруювало життя киян, і дорослих, і дітей.

Кожного разу, коли ми дивилися на це і виходили на вулицю, ми розуміли, що наш настрій погіршується не тільки через те, що в цьому київському смозі нема чим дихати, а й через те, що цей смог і туман доноситься до нас з усіх засобів масової інформації. Тому що живемо ніби в тумані. У країні, де кожен, починаючи від звичайного громадянина і до того, хто приймає закони, в цьому тумані думки і свідомості постійно перебуває. На відміну від багатьох людей, які намагаються змінити життя на своїх робочих місцях.

У Львові я був на прекрасному підприємстві. Там був колись завод "Електрон". Власне, він і зараз існує, і всі ви пам’ятаєте телевізори "Електрон", які стояли в більшості українських домівок, а потім кудись зникли. Власне, завод не закрився. А на одному з підприємств заводу почали виробляти сучасні тролейбуси і трамваї.

Я прийшов туди в гості, оскільки підприємство знаходиться саме на тому окрузі, де за мене голосували люди, і був настільки приємно вражений, людьми, які працюють на цьому заводі, які вигадують нові тролейбуси, нові трамваї і навіть електробуси, що не міг не донести цього враження і до вас. Так от. Промисловий район Львова, де колись жили робітники багатьох заводів, частина з яких закрилася. Крім будинків, які перебувають у не найкращому стані, недобудованих новобудов, де люди приходять і жаліються, що з них гроші взяли, а квартири не продали, крім сміттєзаводу, який будується, незважаючи на протести людей, тих, хто приїде у цей район може здивувати сучасне виробництво "Електрон", на якому роблять цей сучасний електротранспорт, про який я говорив.

Колись у Львові був автобусний завод. Був, поки його не приватизували росіяни і не довели до пустки, як і багато інших заводів. Частина працівників цього заводу – інженери, конструктори – звільнившись створили в концерні "Електрон" абсолютно нове підприємство. Коли заходиш сюди, таке враження, що потрапляєш у Німеччину або Францію. Прекрасні цехи, сучасні акуратно вбрані робітники складають сучасні красиві машини. Це і трамваї, які виможете бачити на вулицях не лише Львова, а й Києва та багатьох інших українських міст, це і тролейбуси, які за підтримки Європейського банку реконструкції і розвитку теж з’являються на вулицях українських міст. Але мені найбільше сподобався електробус. Що це таке? Це, фактично, звичайний автобус, який коштує менш як удвічі дорожче за звичайний дизельний бус, але їздить на електричних батареях. Тож якби такі автобуси були на вулицях наших міст, не було б ніякого смогу, а якщо й було б, то значно менше.

Для цього, звісно, треба б було прийняти якісь державні програми. Програм таких у нас немає. У нас пролобіювали закон про електричні автомобілі. Хороший закон, позитивний, оскільки чим менше буде шкідливих викидів у атмосферу, тим краще буде для нашого з вами здоров’я. але в цьому законі забули згадати про громадський транспорт. Хоч у нас, на українських підприємствах, запросто можна було б цей громадський електричний транспорт виробляти. Один електробус, який перевозить 100 осіб, може вночі зарядитися від звичайної розетки і їздити 300 кілометрів без жодної зарядки. Така державна програма переведення наших дизельних автобусів на електробуси була б корисною для нашого суспільства з багатьох точок зору. По-перше, ми б думали про екологію, по-друге, ми б не залежали так сильно від дизеля та бензину, які ми завозимо, чесно кажучи, з країни-окупанта. Так, ми часто робимо це через Білорусь, але з країни-окупанта. І всім байдуже.

Електробуси зробили. Кілька з них, заради експерименту, курсують великими українськими містами. Але державної програми не існує. Як не існує і програми підтримки українського виробника, який робить ці трамваї і тролейбуси. На вулицях того ж Львова, де їх виробляють, часто можна побачити трамваї та тролейбуси білоруської фірми МАЗ. Тому що білоруська держава дотує МАЗи і у співпраці з українськими банками відшкодовує частину витрат на купівлю цих автомобілів. За якістю вони гірші за українські, але ми купуємо не своє, купуємо білоруське. А про своє не дбаємо. Хоча потенціал українського транспорту набагато більший. Для цього треба просто внести деякі зміни до чинного закону. Ці наші автомобілі, без особливих витрат, були б вигідніші за білоруські автобуси та тролейбуси і трамваї.

І не тільки білоруські. У Києві був великий скандал, мабуть ви про це пам’ятаєте. Замість того, щоб купити львівські трамваї, купили польські. Вони теж непогані. Але чому їх купили? Тому що виготовили цю партію для Російської Федерації, а після введення санкцій продати їх туди не змогли. От ці трамваї і купив Київ. Врешті-решт виявилося, що вони дорожчі за львівські, за ті самі кошти львівських можна було купити на десять більше. Але в принципі всім байдуже. Так само, як байдуже і те, що львівським виробникам заборгували вже і київська мерія, і багато інших органів місцевого самоврядування, які їхню продукцію купують. От працюють самовіддані люди. Які винаходять і виробляють фантастичні машини. Машини, які не забруднюють довкілля, не потребують пального і енергоресурсів, які ми купуємо у країни-окупанта. І працюють вони, виборюючи своє майбутнє, борячись з перепонами, з якими вони стикаються і в контактах з органами місцевого самоврядування, і з державною владою.

У чому причина? У корупції? Може й так, але не тільки в ній. Основна причина полягає в тому, що ми на державному рівні думаємо про те, хто, де, яку копійку у кого взяв, хто пройшов поліграф, а хто не пройшов поліграф, як розколеться та чи інша фракція… І ніяк не можемо замислитися над тим, що країна у нас одна. У цій країні жити нашим дітям. І замість того, щоб вони виходили на численні екологічні марші за своє майбутнє, – а це добре, що виходять, бо країна, яку ми знищуємо зараз, і світ, який ми нищимо усіма цими викидами, ми залишаємо їм, – так от, якби українські політики замість усього цього подбали про чисте українське виробництво, про українського виробника, про робочі місця для українців, ми б давно жили в зовсім іншій країні.

 

новини партнерів

22 листопада, 2019 п'ятниця

21 листопада, 2019 четвер

22 листопада, 2019 п'ятниця

21 листопада, 2019 четвер

Відео

Введіть слово, щоб почати