Тарас Возняк: Ілюзія, що можна і балетну виставу поставити, і танковою бригадою покерувати, просто небезпечна

Поки частина країни захоплено чи обурено обговорює як не поліграф-шоу так поведінку Яременка, я хотів би, аби ви проаналізували ситуацію у ширшому бекграунді.

Що стосується приватної особи Коломойського чи приватної особи Ахметова, то я думаю, що їхня поведінка, їхнє ставлення до оточення не помінялося за останні 30 років. Інше питання, що Коломойський є спектакулярний, він спеціально виходить на телебачення і навмисно висловлюється у такий спосіб, демонструючи свою, так би мовити, гіпервладу в Україні. В мене є тоді запитання: а навіщо він це робить? Можливо, це є формою певної компенсації, коли влада насправді не є до кінця його владою, він більше демонструє, ніж має реально цієї влади. Водночас ми входимо у період, коли політика почала повертатися. Перші півроку, зауважте, ніхто не зауважив, що минуло майже півроку президентства Володимира Олександровича Зеленського. Підведення підсумків не було, не було фанфар й тріумфальних арок. Чому? Тому що виявилося, що життя в країні є набагато складнішим ніж ті декларації –

…ніж виборчий піар,  подальший крик і хайп…

… З’явилися проблеми, а якщо є проблеми, тоді починається поділ у таборі переможців. Ми це бачимо у парламенті, коли величезна фракція ділиться за своїми, по-перше, інтересами, а, по-друге, за тим, хто кому служить.

Непрофесійність може завести надзвичайно далеко, адже у західних інституціях сидять не дебіли, і вони розуміють, що відбувається з державою Україна. Вони аналізують ті чи інші призначення, і, відповідно, вони не можуть не реагувати. І коли в нас говорять про поліпшення інвестиційного клімату, ми ж розуміємо, що в державу, котрою керують не до кінця професійні люди, ніхто не збирається вкладати гроші, особливо, якщо є загроза, що власність потім той чи інший суд може перевести на якогось прекрасного українського прокладочного персонажа, зав’язаного на олігарха.

Що стосується таких призначень, то треба почати з того, як відбиралися депутати Верховної Ради України, за яким принципом: чи найрозумніший, чи найкомпетентніший, чи найсовістливіший – зовсім ні. Як на мене, відбір ішов за тим принципом, який був оголошений в Трускавці: ви маєте бути ніхто. Очевидно, у вищого керівництва є якась така ілюзія: "що означає, що я не можу поставити балет?". Ви, і я, і колега – ми запросто можемо поставити балет. А що ви симфонічним оркестром керуєте? Та я ось раз-два, це не проблема. Державою? Та не проблема. Навіщо мені ця Верховна Рада з тими 450-ма окремими думками. "Я все можу, я – деміург, я – творець, я можу керувати чим завгодно". Це ілюзія керівника, котрий не делегує якісь повноваження, який керівництво здійснює в ручному режимі. Мені здається, що вище керівництво, президент зокрема, має ілюзію, що він дійсно може керувати у такий спосіб, – він дійсно зробив велику кар’єру, він зробив фантастичну кар’єру,  - тож у людини є ілюзія, що я ось запросто тут я поставлю балетну виставу, тут танковою бригадою покерую, а тут - державою, я ж президент України.

Але, як то кажуть, це до пори.

Нема розуміння, а навіщо взагалі потрібен такий інструмент, як Рада нацбезпеки і оборони. Що, за останній час вона збиралася? Є питання з війною?  Так я зараз з Путіним переговорю, і ми все порішаємо. Це внутрішнє цієї людини. Він дійсно думає, що може вирішити все. Але мені здається, що це не зовсім відповідає правді.

Так це все може посипатися: ще кілька неправильних, дурних чи непродуманих рішень, або той чи інший персонаж виявиться російським агентом, і все – це заведе державу у колапс.

В історії були люди, котрі все могли. Найблискучішим прикладом, – і це абсолютно без іронії, – був Наполеон I Бонапарт. Він і Кримінальний кодекс створював, він і в битвах перемагав. Я не кажу, що Зеленський є Наполеоном (його інколи так зображають), але є такі люди, котрі внутрішньо переконані, що вони можуть все. Інше питання  - чи це підтверджено чи не підтверджено реальними фактами. Сивохо ставлять тому, що він ніхто для РНБО. Тому що вирішуватиме не РНБО, і не всі його члени, тим більше, радники. Вирішуватиме сам Наполеон.

Але це небезпечна гра з вогнем у теперішній ситуації, коли доведеться вирішувати конкретні питання, зокрема питання війни і миру. На ці питання доведеться давати відповідь конкретно Зеленському.  І це заводить його на дуже тонкий лід, який може провалитися.

Перша проблема – це проблема війни. Кавалерійський наїзд, кавалерійська атака з планом Штайнмайєра не вдалася, і тому було би очевидно мудрим з боку, в тому числі президента Зеленського, трішечки відійти від цієї тематики, і, можливо, дійсно залишити цю тему в такому завішеному стані, який, до речі, завісив і Порошенко. Якщо ця проблема не вирішується на користь України, то нема чого її вирішувати на користь Росії чи третіх сторін, бо комусь там в Парижі хочеться бути європейським великим політиком.

Постачати вина до Російської Федерації хочеться, і тому, відповідно, справу треба закривати.

Я би на місці Зеленського просто поставив на паузу це питання. Є велика проблема із фінансово-господарчим станом нашої країни. Була ілюзія, що якось можна – якось! – отак от взяти, і якось наповнити бюджет нашої країни. Яким чином? Добре, продамо землю. При чому, мені здається, що десь 1-го листопада мав запрацювати ледь не ринок землі, хтось десь квакав, що за півроку ми вже запустимо ринок землі. І що? Нічого не запустили і кошти не пішли. Є й опір суспільства…

Суспільство свідоме, що воно не може жити в повітрі, треба спиратися ногами на землю.

Власне на землю. І в цьому сенсі наповнення бюджету не відбулося. Друга ілюзія – що можна якось запустити – отак просто, закінчивши Бориславську школу економіки, – економіку 40-мільйонної держави. Не запускається. Як ти стартер не тиснеш, вона не запускається. Ми бачимо провисання фінансових надходжень, податків в державний бюджет. І з цією проблемою треба щось робити. І остання проблема – це проблема єдності політичного класу. Була спочатку ілюзія, що "ми всі як один, нас триста, як скло". Тепер вже не так. В Україну починає приходити політика. Політика – це мистецтво домовлятися, вирішувати, йти на компроміси. І політика диктату, яка була кілька місяців тому, закінчилася.