Як твої діла, рідна мово? Суржик: як перетворити його мінуси на плюси

На свята, приурочені мовам світу чи рідній мові - а таких є кілька на рік - ми любимо оспівувати нашу мову особливо. І є за що: мелодійна, милозвучна, красива і надзвичайно сильна. Стільки пісень українською відомо у світі, стільки творів, що щоразу повторюватися нема сенсу - і так усі знають. А сильна, бо вижила після стількох заборон, після стількох катувань її носіїв.

Та все ж і в побуті, у спілкуванні з друзями, у дорозі на роботу і на роботі ми дуже часто вживаємо суржик. "Привєт" і "Як діла?", "Зупиніться на наступній остановці", "Приятного апетиту!".  У нас "магазіни"  і "больниці", ми, "навєрно, задержимося на роботі, бо буде якесь міроприємство", а в "кабінєті холодно, хоч увольняйся на зіму". Невже це гарно звучить? То звідки у нас це все взялося?

Суржик – мовне сміття

Суржиком у словнику називають мішанину зерна - жита, пшениці, ячменю, вівса, а також борошно з такого зерна (себто борошно не вищого сорту). Цей же академічний словник дає й переносне значення цього слова - це "елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови", або ж "нечиста мова".

Питання "Звідки в нас взявся суржик?" - це питання розвитку нашої мови, загалом її життя разом з нами, чи наше - разом з нею.

Продукт колоніального панування

За царизму українську мову забороняли століттями. До яких лише віртуозних заходів не вдавалися тоді, щоб викорінити її разом з найзатятішими її носіями і натхненниками її вивчення і пізнання. 

Читайте також: 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази

Совіти носіїв української заморили голодоморами, інтелігенцію масово репресували. Українську мову витіснили практично з усіх сфер життя. Нею говорити було соромно, безперспективно, "по-мужицьки". Тому українці намагалися говорити російською, щоб позбутися цього кліше. Російська мова була мовою вищих соціальних верств і, за державної підтримки, обслуговувала потреби державного апарату, науки, техніки, освіти, армії та флоту, а українська - фольклор, побут, село.   

"За умови виключно російськомовної школи, церкви…, адміністрації, війська, комерції тощо перехід до вищої верстви означав для українця й зміну мови… А з огляду на те, що до 80 відсотків селян були неписьменними, такий перехід до російщини відбувався через перехідну стадію суржику".

Максим Стріха. Суржик. "Березіль".

За результатами КМІС від 2012 року, суржиком спілкується від 11 до 18 відсотків усього населення України. Від 2,5% у Захiднiй Українi до максимального показника в 21% у пiвденних та схiдних регiонах. Водночас, ця цифра показує лише тих, хто усвідомлює свою суржикомовність.

Суржиковий "світовий антураж"

Звичайно, це нас не особливо втішатиме, та все ж слід констатувати, що суржик властивий не лише нашій мові. Білоруський суржик називається "трасянка".  У США - спенгліш (суміш іспанської та англійської). Нігерійський піджин - це суміш англійської, іспанської, французької, португальської та мов західної Африки.

Суржикокультура

У художній мові суржик використовується також, але там він має певне навантаження, можна сказати, смислове: підкреслити якісь риси, виділити їх, для створення комічного, іронічного ефекту (як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза, П. Глазового тощо). У музиці також зустрічаються елементи суржику, але це, знову ж таки - для художнього ефекту, з певною творчою метою.

Суржиком ми самі себе опускаємо

Однак мова - це живий організм. Разом з людьми народжуються нові слова, старі відмирають, удосконалюється людина, працює над собою, водночас працюючи і над головним засобом своєї комунікації - мовою. Тому те, що було раніше в мові, ті її процеси мають також зазнавати позитивних змін.     

Доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, вважає, що вивчити свою мову, мову своїх пращурів - цілком можливо. У питанні суржика він категоричний:

"Нам досить того, що ми самі себе опускаємо. Бо коли говоримо про українську мову, то обов'язково згадуємо суржик. А що таке суржик? Суржик - це те, що ми засвідчуємо недоопрацювання особистості над собою. Якщо вона говорить літературною мовою, то мусить використовувати весь арсенал літературної мови. Навіть на побутовому рівні можна спілкуватися винятково літературною мовою і мати від того задоволення. І для того не потрібно мати філологічну освіту. Треба виховувати в собі відчуття мови. А як би сказали твій тато, мама, дід, бабуся?  Тобто мовлення, акт мовлення тоді досягає більшого ефекту, коли він осмислений тобою. Тим, хто говорить. І коли ти думаєш над побудовою фрази, над тим, як ти можеш вплинути - лікувально чи вбивчо - на людину, до кого спрямовано твоє слово, і тоді в результаті ти відчуваєш, коли в тебе є цей внутрішній самоконтроль, коли є розуміння важливості такого контролю, важливості працювати над собою в кожен момент мовлення, тоді буде виростання твого внутрішнього мовного "я", твоєї мовленевої компетенції. І ти будеш відчувати: "Ага. Це слово має ще якийсь відтінок. Чомусь воно не пасує тут. А тут так гарно лягає!". І тоді згадуєш, що Шевченко не випадково сказав: "Ну що б, здавалося, слова? Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється, ожива, Як їх почує знову. Знать, од Бога і голос той, і ті слова!". Геніально сказано! Тому що цим коротким віршем Шевченко ніби прокладає дорогу до кожного слухача-читача з одним тільки: думати, що таке слово".

"Мовне питання - це питання державотворення. Щоб нас поважали - треба, щоб ми себе поважали. Щоб нас не загубили, треба, щоб ми себе не загубили. І мова залишається одним з тих пріоритетів, який дає одразу зрозуміти, хто ми і чиї ми діти. Мова - це фортеця.  Долучіться серцем до українства, до українськості, до української мови", - закликає професор-мовознавець.

Оксана Макаренко, вчителька рідної мови в Крюківщинській ЗОШ, що на Київщині, бачить великі зміни в ставленні до мови в підростаючого покоління: "Звичайно, нині школярі все більше спілкуються українською мовою, і цю чудову тенденцію не можна не помітити, - каже педагог. – У нас навчаються й діти, які приїхали з інших країн світу, і вони також говорять українською мовою. Звичайно, не все відразу в них вдається - знову ж таки, трапляється і суржик, і помилки. Але українські друзі допомагають їм: виправляють, пояснюють, навчають. Це мені як вчительці приємно помічати. Вважаю, що саме в такому напрямі і потрібно рухатися в цьому питанні: помиляючись - виправлятися. Це - прогресивний шлях розвитку не лише мови, а всього іншого. Не треба боятися помилок, треба робити висновки і прямувати далі. Я пояснюю своїм учням, що багато українських класиків також не відразу ставали україномовними, хоча б тому що вони народилися не в Україні. Але вони вчилися, працювали над собою і над мовою і зуміли вивести її на такий рівень, що ним захоплюється світ. А зупинятися на суржику, змиритися із суржиком і спілкуватися на рівні суржику - це йти шляхом найменшого опору. І це - не про нас. Ми мусимо боротися, і за мову також!".  

Оксана Макаренко з підростаючою зміною патріотів

Україна починається з мови

І  - з нас, її носіїв. Найпростіше сказати, що "я не знаю мови (не вчив, жив десь там, далеко тощо"). Але інші знають й інші вчать. А як же тоді ставитися до поліглотів? Як до інопланетян? Треба вчитися, і нехай навіть починати із суржика. Ідеального нічого на землі не буває. Чиста, вихолощена мова, як її дехто називає професорською - також не найкращий варіант. І в жодній країні світу більшість людей чистою, рафінованою, професорською мовою не говорить. Усюди є домішки з інших мов та помилки. Але всюди вчаться, і все вдається!

Мова - жива, вона живе і розвивається з нами. Робота над помилками - це робота над собою. Давайте читати, що пишуть про мову, розгортати словники, цікавитися, нині ж  - стільки інформації! Не треба вбивати мову сумнівами, страхами, упередженістю - треба користуватися нею! Це мова не лише патріотичних дівчат у віночках, а кожного з нас. Не від дівчини у віночку, а від тебе і мене залежить чистота нашої мови, її значимість, її святість.