Павло Усов: Україна - заручниця оточення Зеленського. І це для вас біда
Білоруський політолог, керівник Центру політичного аналізу і прогнозів (Варшава) в ефірі програми телеканалу "Студія Захід з Антоном Борковським" про причини істерики Мінська, специфіку поглинання суверенітетів і чим відрізняється "незалежність" Лукашенка і Зеленського
Донедавна більш-менш скромний Лукашенко почав, таке враження, кидатись на Кремль, його остання заява, мовляв, "на хріна мені такий союз", - викликала безліч питань.
Останній рік, особливо цей рік, для Білорусі є специфічним у побудові союзної держави і поглибленні інтеграції, тож тиск Кремля безпрецедентно посилився. Ми це бачимо у питаннях компенсації податкового маневру по відношенню до поставок нафти, ми бачимо це в обмеженні поставок білоруської продукції на російський ринок, замороженні кредитів. Все це пов’язується із майбутнім підписанням договору чи програми із поглиблення інтеграції, яке повинно відбутись 8 грудня цього року. Звісно особливо Кремль наполягає на тому, аби ця програма була підписана саме у тому форматі, який пропонує Москва. І звісно, Лукашенко не бажає підписувати саме цю програму, яка є фактично зашморгом на його шиї, і звідси виникають ці загострення. Питання у тому, чи є інструмент протидії цьому тиску зі сторони Москви? Чи є такий інструмент у Білорусі? На сьогоднішній день таких інструментів, звісно, нема.
В українсько-російських відносинах триває процес, який чимось нагадує процес кулуарних перемовин між Білоруссю і Кремлем. Таке враження, що на грудень місяць Кремль вирішив вийти на якусь фінішну пряму і підготувати не лише білоруський пакет, але й український.
Є конкретна програма, вступна частина підписана, є робоча група як з білоруської, так і з російської сторони, яка розробляє дорожні карти. Тобто є якийсь правовий процес, із якого зовсім, на сто відсотків, виключена білоруська спільнота, і білоруси не знають, що продається Росії, що купляється, які це будуть програми і у що вони виллються для Білорусі. Звісно, якщо ця програма в тому форматі, в якому вона нав’язується зі сторони Росії, буде підписана, то для Білорусі це економічна катастрофа. Є інсайди, котрі говорять, що Росія наполягає на об’єднанні ряду економічних інститутів, цивільного кодексу та інших елементів у реальний союз з наднаціональними органами, а за цим, звісно, піде і політичне об’єднання. Звісно, що повноцінне політичне об’єднання, з одного боку, це повне знищення незалежності і суверенітету Білорусі, а з іншого – це ще одна точка напруги для України. Білорусь у цьому випадку перестає бути нейтральною державою в україно-російських відносинах, бо якщо відбудеться політичне об’єднання, то на території Білорусі, безумовно, з’явиться російська база і російська зброя. Що стосується того, чи буде цей формат використаний по відношенню до України зі сторони Москви? На мій погляд, в Україні є дуже багато больових точок, багато різних агентів впливу, зокрема і олігархів, тому Москва використовує інший інструментарій. В Білорусі є одна людина, яку варто придушити, і природно, що будуть прийняті відповідні рішення. По відношенню до Білорусі, з одного боку, це і легко і тяжко, бо, зрозуміло, хто є ключовим гравцем, це Лукашенко, і тому всі сегменти впливу направлені на те, щоб психологічно, політично, економічно примусити насамперед Лукашенка, бо ж самі по собі політичні еліти ніяк не реагують на цю війну, яка зараз ведеться.
У будь-якому разі, ми розуміємо, що і президент Лукашенко, і президент Зеленський є акторами, щоправда один вусатий, а інший без вусів, але ж ми розуміємо, що їхнє завдання, так би мовити, продавати те чи інше політичне повітря своєму довірливому народові. Ви як аналітик, який дуже добре орієнтується в процесах поглинання Росією політичної суверенності Білорусі, могли б дати і декілька порад українським політикам, чого не можна було б робити і на що не можна було б вестися, бо ж Кремль, в будь-якому разі, все одно обмане.
В цьому випадку взагалі не варто йти на якісь серйозні домовленості, а тим більше на поступки у відносинах з Росією. Варто притримуватись тієї принципової позиції, яка була напрацьована за ці роки конфлікту - принаймні дотепер, поки з Донбасу не буде виведено російських військових, "зелених чоловічків", до того часу, допоки Крим не повернеться до складу України, взагалі немає сенсу вести будь-які переговори чи діалоги. Для Кремля правове поле - це інструмент маніпуляції і впливу не лише на українське суспільство, але й на Захід. Завдяки цим маніпуляціям Росія одягає ризи миротворця, суб’єкта доброї волі, і таким чином примушує Захід йти на якісь економічні поступки стосовно Росії. Зрозуміло, все це маніпуляції, і тут мають бути жорсткі вимоги не лише зі сторони українського суспільства, але й зі сторони міжнародного співтовариства. Повернення повної цілісності України - і на цьому крапка. Інших варіантів я просто не бачу, бо ж будь-які варіанти, будь-які переговори за умов невиконання цих базових вимог стануть програшними для України тим чи іншим чином.
Таке враження, що у Лукашенка сміливості дещо більше, ніж у Зеленського, бо Лукашенко дозволив собі відверто хамський випад в стилі Хрущова чи ще якогось радянського дипломата. Зеленський все "загортає в якісь папірці", обходить всі ці реальні проблеми, вдаючи, немовби ми не маємо безпосередньої прямої агресії Росії проти України, а радники Зеленського озвучують речі, які просто не прийнято говорити у країні, яка зазнала агресії і окупації частини території.
Мені важко назвати Зеленського повністю, чи в якісь мірі, незалежним політиком. Всі його вислови, вся його модель поведінки побудована саме завдяки впливу його найближчого оточення. В цьому проблема. Він залежний від свого оточення. Він не може перерости своє оточення і, природно,що його не можна розглядати як повноцінного, цілісного політика, на відміну від того самого Лукашенка, але проблема Лукашенка у тому, що все формування його авторитарної влади відбувалось під чуйним керівництвом Москви у далекі нестабільні 1990-ті. Але на сьогодні хамська, колгоспна чи обмежена у культурному плані людина Лукашенко тим чи іншим чином залишається самодостатнім політиком. На його поведінку стосовно Москви не має впливу оточення, на його поведінку по відношенню до Москви впливає його свідомість і та система влади, яку він вибудував. Він розуміє, що не в стані розвернутись від Росії, не в стані переорієнтуватись на Захід, бо вся економіка залежна від російських дотацій і від російського ринку. Без цього дні правління Лукашенка будуть швидкоплинними, незалежно від того, чи буде втручатись Росія у цей процес чи суспільство підніме Лукашенка на вила. Він розуміє, що демократизація – це кінець для його влади, так само він розуміє, що зближення з Росією на умовах Росії - це знищення його суверенної влади. Він вже не зможе робити все, що захоче. Як то кажуть, ліпше бути першим в Білорусі, аніж другим у союзній державі. У Зеленського ресурсів протидії Москви значно більше, але вся проблема у його несамодостатності, в його обмеженості в плані свободи політичних дій, і це для України біда. Тут різні ситуації. Україна значно далі стоїть від Росії. Вона вільніша від Росії, ніж Білорусь. І Зеленський, використовуючи цей величезний потенціал геополітичної свободи, міг би бути вільнішим у своїх рішеннях та діях, але він докладає зусилля не для того, аби розширити цю геополітичну свободу, а навпаки її звузити. Якщо Лукашенко - заручник тієї геополітичної ситуації, котру він створив, то Україна - заручниця оточення Зеленського, котре створює Зеленського.
- Актуальне
- Важливе