Напередодні Нормандського саміту, під час дискусій про купівлю російського газу, про багато інших наших проблем сучасна влада каже, що вони нібито виконують волю 73 відсотків. Ці 73 відсотки стали магічною цифрою, якою прикриваються всі, хто хоче так чи інакше повернути олігархічне безвладдя, яке ми так до кінця і не подолали, змінити геостратегічний напрямок розвитку України, відмовитися від НАТО, знову потрапити в сферу російського впливу. Чому все це робиться? Знову посилаються на ці 73 відсотки.
Ну, по-перше, ніяких 73 відсотків сьогодні вже нема. Тому що рейтинг Володимира Зеленського впав. Як показують дослідження Київського міжнародного інституту соціології, цей рейтинг зараз становить 52 відсотки. А чи були вони, ці 73 відсотки, які нібито голосували за повернення до Росії, за купівлю російського газу, за здачу інтересів України, за популістичні гасла… Чи були ці люди? Насправді – ні. Бо якщо ми подивимось на результати голосування в першому турі, то за Володимира Зеленського на виборах 2019 року проголосували лише 30 відсотків, а за Петра Порошенка на виборах 2014 року – 54 відсотки виборців, набагато більше.
Ці 73 відсотки виборців – це такий собі ситуативний союз виборців різних кандидатів, що не балотувались у другому турі, які внаслідок гібридної війни готові були голосувати за кого завгодно, аби не за Порошенка. Тому що, нагадаю, Порошенко був на той час головним ворогом Росії, і всі інструменти російських спецслужб були направлені на те, щоб Порошенко не виграв ці вибори. Об’єдналися і олігархи. Тому що, підписавши Угоду про асоціацію, ми змушені були обмежувати їхнє всевладдя. Отже вони теж, через свої медіа-канали, підтримали Зеленського.
Люди, які голосували за Зеленського, безумовно, дуже часто хотіли змін. І часом ці їхні бажання були абсолютно виправданими. Тому що, попри той шалений стрибок уперед, який ми здійснили після Революції Гідності за минулі п’ять років, ми все ж таки не змінили всього того, що очікували люди. А люди хотіли рухатися до Європи швидше. Люди хотіли будувати демократію швидше. Люди швидше хотіли чесності. І повірили. Повірили Зеленському. За нього проголосували, очікуючи тієї швидкості змін, яку він обіцяв. Але нічого такого не відбувається. Закони, які приймає зараз більшість, лише обмежують демократію, вирішують лобістські бажання тих чи інших груп. У парламент під прапором Зеленського прийшли люди, які чинили злочини, фальшували дипломи… Нічим не відрізняються від минулих, навіть набагато гірші, як виявляється.
Рейтинг падає. Падає катастрофічно. Про що це говорить? Це говорить про те, що спиратися ми повинні на базові бажання українців. Бажання рухатися в Європу і НАТО. Бажання перемогти у війні. Бажання не зраджувати національні інтереси. Бажання будувати чесну і справедливу Україну без олігархів. Усі ці бажання нікуди не зникли. І ніякі 73 відсотки, які нібито саме через це віддали голоси за Володимира Зеленського, не можуть бути аргументом для того, щоб робити протилежне – відвертати Україну від Європи, знову купувати корупційний російський газ, зраджувати національні інтереси. Ніхто цього не підтримує.
Насправді, нас, хто хотів би цього демократичного розвитку України в західному напрямку, хто хотів би продовження реформ, хто хотів би чесності – більшість. Так, як і було раніше. Ми повинні це усвідомлювати. Тому що рейтинг Зеленського далі падатиме ще більше. Жодних своїх обіцянок він не виконає, це зрозуміло вже зараз. Не виконає цих обіцянок його політична команда. Те, що ці люди, які тимчасово прийшли до влади, скоро від влади відійдуть – немає жодних сумнівів. Питання в тому, що вони залишать після себе. Наскільки їм вдасться зруйнувати ту молоду Українську державу, яка після Майдану лише почала повставати. І чи вдасться взагалі.
Наша робота – зробити так, щоб засади держави все ж таки були збережені. Наша робота – зробити так, щоб люди, які хочуть нормального розвитку цієї держави, після краху і катастрофи цієї влади все ж таки цю державу зберегли. Бо те, про що я найбільше думаю, хто і що буде після Зеленського. Чи не станеться так, що після нього почнеться конфлікт в українській державі, який буде підтриманий агресором і в якому агресор буде зацікавлений. Чи не станеться так, що після Зеленського до влади прийдуть медведчуки та інші антиукраїнські сили. Чи не станеться так, що Росія спробує настільки загострити цей конфлікт, щоб мати можливість і далі просувати свою агресію.
Для того, щоб усього цього не відбулося, ми маємо бути мудрими. Ми маємо розуміти, чого хочемо. Ми маємо розуміти, що бажання українського народу будувати сильну і незалежну українську державу – з українською мовою, з українською культурою, з демократією, з повагою до представників різних народів, які живуть на території України, з європейською інтеграцією та інтеграцією в НАТО – це бажання нікуди не зникло.
І заради цього бажання ми маємо працювати. І бути відповідальними. Шукати союзників всюди. У опозиційних фракціях, які, на мій погляд, перед загрозою втрати незалежності, до якої веде зараз Зеленський, повинні об’єднатися. Та й у більшості, тому що серед цих людей теж є багато людей відповідальних, принаймні чесних, які хотіли б чесно дивитися в очі своїм дітям і не нести відповідальність за розвал своєї власної країни. Усі ці люди мали б об’єднатися. Для того щоб разом зрозуміти: наш стратегічний курс є незмінним і зраджувати інтереси України не можна нікому.