***
У нас, в Україні, складається враження, що Кремль від жорстокого штурму перейшов до іншої стратегії – поглинання українського суверенітету по частинах. На користь цієї теорії свідчить навіть остання заява Путіна до своїх телевізійних шавок, що, мовляв, "скільки ви можете говорити про Україну? давайте поговоримо про Росію". Таке враження, що Кремль зараз намагається замотати біту чимось м’яким, щоб оглушити Україну і перейти до своїх подальших стратегій.
Думаю, що Путіна повністю влаштовує цей варіант "ні миру, ні війни", при якому в Україні панує хаос і гинуть люди. Путіна абсолютно влаштовує варіант слідування Мінських домовленостей. До речі, хочу зафіксувати одну, мені здається, дуже важливу річ, яка не надто часто присутня в українських медіа і зовсім не присутня у російських. Річ у тім, що Мінські домовленості, відповідно до міжнародного права, є юридично нікчемним документом, оскільки вони підписані під загрозою силового тиску. Щодо ситуації, яка має відбутись 9 грудня 2019 року, у понеділок, то я думаю, що у Зеленського є чотири способи закінчити політичним самогубством. І усі ці чотири способи відомі. Якщо Путіну вдасться перевести розмову в газову сферу, перевести Зеленського у партер, заштовхавши його в газову трубу. Я сподіваюся, що у Зеленського все-таки вистачить розуміння того, що на газову тему йому не варто "з’їжджати". Є, звісно, другий дуже хороший спосіб закінчити життя політичним самогубством, "побачити Париж і - померти" - це варіант, за якого Зеленський чомусь погоджується на проведення виборів в "Л/ДНР" без контролю над українським кордоном. Третій варіант політичного самогубства – це повна, абсолютна і тотальна амністія для терористів "Л/ДНР", незалежно від того – є на них кров, немає на них крові. Зрозуміло, що інтеграція цих людей у політичний й адміністративний простір України – це політичне самогубство. Я надіюсь, що все таки в оточенні Зеленського, і у самого Зеленського є точне розуміння, що ось тут от червона кнопка спрацьовує.
Я б все таки диверсифікував оточення Зеленського і самого Зеленського, тому що ми бачимо як свита грає короля, і ті чи інші рішення приймаються кулуарно, і вже потім подаються, а Зеленський облизує брови і говорить "я там розберусь, Коломойський – не президент" і так далі.
Річ у тім, що насправді у Зеленського досі ще не було ось такого серйозного випробування. Ось досі ще не було. Це – перше випробування, на якому Зеленський відповість на ці питання, які дотепер до нього залишаються, тобто питання – оточення, не оточення, Коломойський, не Коломойський? І взагалі, чи є щось всередині цієї людини? Оце дуже важливі питання. Чи це просто така галюцинація, як багато хто каже, голограма, яку абсолютна більшість українського народу вибрала собі у президенти? У даному випадку моя думка, як громадянина країни-агресора, не дуже важлива, тим не менш, я її висловлю, якщо вже у нас така розмова. Я вважаю, що Зеленський – не голограма. Я думаю, що всередині нього щось є… Те, що він - не Спіноза, - очевидно, але він – не голограма. Я думаю, що все-таки у Зеленського є почуття політичного самозбереження і розуміння того, що його політичне самогубство буде поганою новиною не лише для України, але й для нього особисто. І я думаю, що саме почуття політичного самозбереження у нього спрацює. Врешті я хочу окреслити ще одну, на мій погляд, важливу річ,- точку, на яку тиснутиме Путін всією своєю силою. Я боюсь, що це точка, на яку тиснутиме Путін, на неї ж тиснутиме і Макрон, і Меркель. І ось тут Зеленському дуже важливо вистояти. Йдеться про вимогу, щоб Зеленський пішов на переговори з ватажками "Л/ДНР". Ось, якщо Зеленський у цьому поступиться хоч на секунду, то я думаю, що це політичне самогубство відбудеться миттєво.
Якщо можна, трішки деталізуйте.
По-перше, тому що цей сценарій здається доволі безпечним. Але проведення виборів без контролю над кордоном – тут очевидна загроза. Усім, будь-якій дитині зрозуміло, що це інтеграція ось цієї ракової пухлини в організм України. Так, тут загроза очевидна. Повна, тотальна амністія для бойовиків, для терористів теж зрозуміла. Ці люди, які вчора вбивали, вони знаходитимуться на одній території з тими, кого вбивали.
Я згадав про так звану беріївську амністію, що мала була каналізувати ті чи інші політичні процеси після смерті Сталіна.
Дуже логічно. Хоча тут ще страшніше. Тому під час берїівської амністії – там кримінальників випустили, а тут випускають людей, які вчора ще відкрито стріляли. Забрали лінію фронту і запропонували людям, які вчора один одного вбивали, жити разом. Це дуже складна історія. І тут все настільки очевидно, що далі нікуди. Ну, і врешті газова тема. Для прихильників Зеленського це може бути неприємно, але очевидно, вони погодяться, що Путін, як газовий переговірник в кілька разів досвідченіший, ніж Зеленський. Він сто років займається цим, газ – це для нього все. Звичайно, він задушить і отруїть Зеленського цим газом, заштовхає його в трубу. І вже його просто не випустить. Це зрозуміло, це все очевидно. Що стосується переговорів з ватажками "Л/ДНР", то тут, мені здається, ймовірність того, що можна заштовхати в цю пастку Зеленського, вона більша, тому що абсолютно очевидно, що тут начебто нічого страшного. Путін може зіграти як досвідчений вербувальник. Він просто може прикинутись своїм хлопцем і сказати "Слухай, ти ж нормальний хлопець, це ж твої громадяни, твоєї країни, чому б тобі не поговорити з ними? Ти ж говориш з націоналістами, ти ось говорив з цими хлопцями, які там стояли, не давали війська розвести. Ти ось з ними говорив, ти нормально з ними говориш. Ти хороший переговірник. Піди, переговори з ними". І ось ця спокуса… І я думаю, що і Меркель, і Макрон, які зараз доволі сильно піддаються тиску Путіна, вони можуть брати участь у цьому. І Зеленський може вирішити, що це – ця дрібниця, якою можна поступитись. Тоді Путін отримує все. Тоді Путін отримує від цих переговорів усе! Тому що цей конфлікт миттєво переходить…
…З міжнародної площини конфлікт переходить у внутрішньо український формат.
Так. Тоді це – внутрішньо українська справа. Зеленський сідає за переговори і тоді взагалі яке діло Європі – Франції, Німеччині – до цього конфлікту? "Ось ці хлопці самі там домовляться. Вони вже домовляються". Тоді взагалі все руйнується. Росія тоді стає над сутичкою. Росія буде просто кричати: "чого ви до нас пристали з цими санкціями? це ж українці між собою, це внутрішній спір українців між собою". Росія перестає бути агресором. Крим взагалі назавжди забувається, тому що "до чого тут Крим? ось ці хлопці домовляються, нехай вони між собою усе вирішують". Насправді, мені здається, ось це – найстрашніша загроза.
Свого часу, вдалось пропхати так звані Харківські угоди, що по своїй суті і стало точкою відліку неповернення Януковича в українську велику політику. Тобто, саме тоді це і почалось. Ось зараз є враження, що, можливо, Кремль виманює Зеленського поближче до так званої ведмежої ями, засипаної трояндами, ліліями й іншими миротворчими лаврами, щоб насправді потім штовхнути його на кілки українського гніву, коли українські громадяни зрозуміють, що насправді сталося. І тоді – хаос.
Цей сценарій він неприємний не тільки для Зеленського і його оточення, тому що дійсно вони потраплять на кілки - цей образ дуже точний – але й для України загалом. Я зараз бачу ще одну дуже серйозну спокусу – це спокуса для опонентів Зеленського діяти у логіці "що гірше, то краще". І я бачу і чую - ми ж все таки живемо частково в одному інформаційному просторі, через соціальні мережі все видно і все чутно – як дуже багато опонентів Зеленського, які розлючені його президентством, не вірять йому, - справедливо-несправедливо, що там обговорювати – вони зараз дуже хочуть цього. Вони хочуть, і видно цю зловтіху: "давай, давай, ти спробуй здати Україну, а ми потім тобі на вулиці все покажемо". Так, покажемо. ПокажеТе, - кажу я опонентам Зеленського. Але у значною мірою це буде дуже серйозна політична криза. І поразка Зеленського, і його політична ганьба дуже дорого коштуватиме Україні. Тому я уявляю ситуацію так – незалежно від ставлення до Зеленського, воно може бути в діапазоні від стриманого до різко негативного, - Зеленський зараз є точкою прикладання тиску політичних сил України. Мені здається зараз найголовніше – це тиск, в діапазоні знову таки від раціонального пояснення до просто демонстрації кілків українського гніву, на який він обов’язково наштовхнеться всім своїм політичним тілом у тому випадку, якщо одну з цих чотирьох червоних ліній він перейде.