На тижні, що минув, я був у Варшаві. І випала мені велика честь отримати премію Rzeczpospolita імені Єжи Гедройця. Премія ця присуджується за встановлення хороших контактів між народами Центральної та Східної Європи. Це - тим більше для мене відповідальна історія, бо цю премію досі отримувало лише два українці - відомий публіцист, покійний вже Богдан Осадчук і Мирослав Маринович, директор Українського Католицького університету, філософ, дисидент. Отже, відповідальність була шалена. Я вийшов на сцену і прочитав промову, яку вам і пропоную.
Шановні Пані та Панове,
Передусім, я хотів би від щирого серця подякувати за цю величезну нагороду!
Опинитися у достойному гроні лауреатів Нагороди ім..Єжи Гедройця, заснованої "Річпосполитою" - відомим і шанованим і в Україні виданням, - це велика честь і для мене. Дякую Вам!
Це честь, але і виклик до продовження справ, які дозволили Вам, шановні, виділити мене з-поміж інших осіб, номінованих у цьому році на Нагороду ім..Єжи Гедройця.
Я хотів би привітати усіх номінованих, і висловити величезну подяку за титанічну працю, яку Ви виконуєте для Польщі та європейської культури, а відповідно – і для Вашої і нашої батьківщини – Європи.
Ми часто чуємо, що Україна – це частина Європи, у чому є безсумнівна заслуга спільного проживання різних народів у багатонаціональній Речі Посполитій – це і поляки, і литовці, і білоруси, і євреї, і німці, і караїми, і вірмени. "Родинна Європа" Чеслава Мілоша – це книга також і про український досвід змагань з історією першої половини минулого століття.
Я народився і виріс у Львові - місці, особливому для кожного з цих народів. І Львів, щоб розвиватися після років радянської деіндивідуалізації і творення місцевого типу "радянського народу" наново відкриває своє минуле.
Важливим елементом побудови нового простору символічної України було надання імені Єжи Гедройця вулиці Тверській у Києві. Це сталося рівно рік тому, 29 листопада 2018 року. Щоб українці не забули, що "без вільної Польщі немає незалежної України». А поляки розуміли, що «без вільної України немає незалежної Польщі".
Моєї любов’ю, пристрастю і новою «малою батьківщиною» стала Гуцульщина, за провідника якою я обрав Станіслава Вінценза з його геніальним твором "На високій полонині" - гуцульським епосом, як цю чотиритомну епопею називають самі гуцули.
Зараз ми працюємо над художнім фільмом про Вінценза, а у співпраці з польськими колегами розпочали творення Центру Станіслава Вінценза у Криворівні. На почесному місці в Центрі опиниться його бібліотека, яку ми разом з дружиною придбали цього року.
В рамках щорічного фестивалю "Via Carpatia" ми організовуємо міжнародну конференцію під назвою «Коло Вінценза». Започаткували ми і нагороду ім..Станіслава Вінценза за особливий внесок в розвиток регіону.
Символічне повернення Станіслава Вінценза на Гуцульщину є сплатою нашого боргу вдячності мислителю і письменнику, який, як ніхто інший, віддав їй своє серце. Водночас, я оцінюю це, як один з елементів вкорінення Гуцульщини, і ширше – України, - в Європі.
На сам кінець, декілька зауважень щодо політики – адже куди без неї. Особливо в наші часи і в нашій частині Європи.
В дискусії щодо актуальності думки Гедройця і середовища "Культури", я однозначно стою на боці тих, хто закликає і надалі керуватися вказівками «Культури».
Сьогодні від долі союзу України, Литви, Білорусі звісно ж залежить безпека Польщі і цілої Європи.
У Парижі, під час зустрічей лідерів України, Франції Німеччини і Росії, президент Володимир Зеленський не перейшов «червоні лінії» і не пішов на катастрофічні поступки Кремлю. В цьому є величезна заслуга тисяч українців, які протягом кількох місяців виходили на київський Майдан Незалежності і площі інших міст в рамках акції "Ні капітуляції!".
Ми – парламентська і позапарламентська опозиція – цього не допустимо.
З занепокоєнням ми дивимось на розвиток ситуації в Білорусі, яку Путін вирішив анексувати в оновлену імперію, щоб продовжити своє правління і розповсюдити вплив на весь наш регіон і цілу Європу.
Думка Єжи Гедройця саме тому так актуальна сьогодні. Перемога над мартирологічним способом мислення і спробами історико-політичного ресентименту обох наших народів – це найнадійніша гарантія нашої свободи.
З 2009 року російська армія на спільних навчаннях з білоруськими військами відточує сценарій появи на Сувалському перешийку «зелених чоловічків», які там «заблукали», рятуючи від "польського експансіонізму" литовців і білорусів. Після анексії Криму і окупації частини Донбасу ми знаємо - це – не фантастичні вигадки військових штабів.
"Скажи, що ти думаєш про Гедройця, і я скажу тобі, на якому боці фронту ти стоїш". Це наука, яку ми в Україні добре вивчили за понад 5 років війни з Російською Федерацією.
Шановні Пані та Панове,
Прошу ще раз прийняти мою щиру подяку за честь, яку я маю, отримуючи цю нагороду.