Обмін терористів і беркутівців на 12 військовослужбовців та кількох десятків цивільних оголив проблему, як справді пересічний обиватель ставиться до критичних проблем своєї держави: війни, краху усієї системи права і бажання кожної влади працювати під аплодисменти, а не на результат.
Всі обміни в тій чи іншій мірі були кремлівськими спецопераціями. То для реклами незамінимого Віктора Медеведчука, чиї інформаційні канали всіляко трусили про його унікальну роль в обмінних процесах. То тепер заради утвердження пулу помічника президента Зеленського Андрія Єрмака, що усе можна "порішати"на таємних переговорах зі спецназом ГРУ. На жаль, ми з перших днів навіть не створили тиск для російського бізнесу, який змусив би РФ віддавати наших заручників. А не постійно поповнювати свій обмінний фонд маршруточниками чи нетверезими особами, які під свята вирішили сходити через адмінкордон в Крим.
29 грудня 2019 року нас уперше змусили обирати — і цю тезу уперто накручує ОПУ та пул її коштовних спікерів: краще забрати живих, аніж плакати за мертвими. Було б нічого, але в реалі запропонували поступитися трагедією родин Небесної сотні заради звільнення тих, хто на "підвалі"в ОРДЛО.
Це шлях в нікуди — мірятися трагедіями і плювати на інтереси одних потерпілих заради інтересів інших. Якщо таке відбувається — Росія як терорист виграє, адже втручається у наші внутрішні справи, ламає систему правосуддя, домагається визнання, що тероризм в Україні це - хороша богоугодна штука, за яку врешті ти отримаєш не пожиттєве, а російське громадянство.
Я не проти того, що звільняють маршруточників, які працювали на свій страх і ризик в окупованих містах, чи пані, які потрапила в полон, коли поїхала провідувати рідню — просто так Росія має невичерпні можливості набирати нових заручників. А ми, виявляється, готові іти і йти на нові поступки.
Справа про п’ятьох беркутівців, які розстрілювали людей на Інститутській — була одною із найрезультативніших. Вона про кульмінацію Майдану і рішення, яке фіксувало би прізвища і факти назавжди би перекреслило російські викиди про те, що це були "грузинські снайпери Саакашвілі"чи то були суїцидники.
Однак "беркутівці"були випущені, а їхні адвокати уже звернулися до президента Володимира Зеленського із закликом переглянути події Революції Гідності і дати їм "адекватну правову оцінку". У їхньому розумінні — це урівняти Майдан із Антимайданом і назвати Революцію Гідності... переворотом.
У адвокатів "Беркуту"є усі шанси отримати перемогу в головах більшості народонаселення цієї території, оскільки акваріумні рибки, ота сама більшість, бачить лиш маленьку частину проблеми. Для них війна — це проблема полонених і усе треба кинути, щоб вирішити цю проблему: відпустити терориста, помилувати кілера, поставити хрест на переспективній справі розстрілів на Інститутській. А то, не доведи Господи, дійти і до змін в Конституції.
Виходить так, що наша війна - оборонна і така, що постійно поступається своїми інтересами. Росія ж налаштована впіймати побільше людей, щоб виторговувати нові поступки. Враховуючи скільки українців з доброї волі працює на території сусідньої держави і живе на окупованих територіях — можна ловити хоч тисячі. А толерантна спільнота потім доводитиме, що треба знищувати державність тільки б усі наші їли олів‘є з родинами.
Система постійних поступок державністю та істеричних наскоків ОПУ на критичні зауваження, на кшалт — "чому на обмін не брали нашу пресу","ви берете на себе відповідальність за знищені справи Майдану","ви стали людиною, яка відпустила "Беркут”, хоча на стадіоні обіцяла інше” — демонтує сутність державності. А ще демонтує активну частину тримати на плечах конструкції державності. Дивна річ — коли випускали харківських терористів та "беркутів"я не читала так багато заяв від тих, хто завдяки Революції Гідності зробив кар’єру чи підняв соціальний статус. Але на виході вам пропонують сьорбнути гіркоти, що усе було дарма, що винні за розстріли і підриви гуляють. А покарати можуть лиш тих, хто боровся за справедливість. Тотальна демотивація тих, для кого Україна до нинішнього дня має хоч якусь цінність, і тих, хто вдихував у неї життя.
Я заздрю надмірно толерантним людям, у яких на кожну головоломку є дуже просте вирішення проблеми. Біда лиш у тому, що толерантна безтурботна більшість тягне всю країну на край прірви. І коли ми разом обвалимось у каламуть, виживуть лише найсильніші. Питання лиш у тому — чи захочуть вони ще раз пройти по колу із суцільних грабель або визнають, що це проклята земля і врешті поживуть для себе в будь-якій країні Європи.
Дай Боже, не втратити себе і усіх нас в 2020 — уже найближчим часом наш сусід чекає нових поступок і компромісів. Які акваріумні рибки з’їдять, щоб невдовзі плавати усім пузом доверху.