Про це пан Мартиненко розповів у програмі "Еспресо: капітал". Ведучий програми Андрій Яніцький є керівником Центру журналістики при Київській школі економіки.
Чому президент США Дональд Трамп затіяв цю торговельну війну з Китаєм?
За цією торговельною війною стоїть не лише одіозна персона містера Трампа. Він - імпульсивна людина, нове явище у американській політиці. Звісно, це додає гострого присмаку цій історії. Але за цим рішенням стоїть дуже великий прошарок американського суспільства.
Тобто Трамп не винен, це не його рішення розв’язати цю торговельну війну з Китаєм? Це ще до нього розпочалася ця історія?
Так, звичайно. Загалом я на це дивлюсь як на такий довгий процес переосмислення американським суспільством реальної природи відносин Китаю і Штатів. І як результат цього - ми бачимо зараз, що суспільство приходить до нового розуміння зовнішньої політики США, і ця політика, ця нова ідеологія – ідеологія протекціонізму.
Раніше США виступали за вільну торгівлю і в принципі диктували цей порядок денний для всіх країн світу. А зараз навпаки – якийсь розворот на 180 градусів?
Так, вони були прибічниками вільної торгівлі. Це було досить очевидно з їхньої політики відносин з іншими країнами. І взагалі курс був на те, щоб дотримуватися низького рівня мит імпортних і максимального сприяння зовнішньоекономічним відносинам. І якщо подивитися, наприклад, на середній рівень їхніх мит до того, як трапилась торговельна війна, він був дуже низький. Але зараз ситуація змінилася докорінним чином.
Чому так сталося? Вони побачили якусь небезпеку з боку Китаю чи, можливо, це просто імпульсивне рішення політиків?
Так, вони побачили небезпеку. І досить цікаво, тому що цю небезпеку можна було побачити вже декілька років тому. Але знову – це не був фокус американського суспільства, американської інтелектуальної еліти. Але нещодавні кризи, особливо криза 2008-2009 років, прискорили цей процес.
Зараз Сполучені Штати намагаються вирішити основні проблеми, такі як: скорочення торговельного дефіциту, забезпечення росту зайнятості у промисловості і таке дуже складне завдання – припинити ріст гегемонії Китаю у зовнішньоекономічних відносинах. Тому що всі зараз вже прекрасно розуміють, що гегемонія в глобальній економіці обов’язково призведе до гегемонії в геополітиці.
Тобто економіка і політика пов’язані, і якщо раніше Штати були головним гравцем у міжнародній торгівлі, то зараз це - Китай?
Так. І були досить цікаві статті у західній пресі, була демонстрація, як зросла роль Китаю у глобальній економіці після того, як ця країна стала членом Світової організації торгівлі десь на початку 2000-х років. До цього, якщо подивитись на карту, куди Китай продавав свій товар, основними торговельними партнерами були сусіди по регіону.
Тобто за 19 років Китай став з регіонального лідера світовим лідером міжнародної торгівлі?
Цілком правильно. І ця карта з нейтральної синьої, де можна сказати, гегемонію правили Сполучені Штати, стала майже абсолютно червоною. Тобто Китай став одним із провідних постачальників широкого спектру товарів майже в усі країни миру.
Зараз внаслідок того, що США збільшують мита для китайських товарів, світова економіка гальмує. Це призводить до того, що економісти почали говорити про настання нової світової кризи. Чи є такий ризик насправді і якщо він є, чим він загрожує Україні?
Якщо почитати провідних аналітиків зараз, то складається враження, що 2020-й рік може стати вирішальним у плані загроз для світової кризи, світової рецесії. Тому що цей потенціал негативного впливу від впровадження нових мит зараз зріс у колосальному розмірі. Тобто світ вже відчуває цей негативний вплив, наразі це зниження об’ємів глобальної торгівлі. І це зниження має місце майже з початку 19-го року. Але коли ми дивимося назад, це врешті-решт тільки початковий вплив, тому що навіть не всі мита були запроваджені.
Що має робити уряд України, аби можливо застрахувати бізнес або своїх громадян від негативних впливів світової кризи?
Ну, як я вважаю, по-перше, це те, що зараз намагається робити Міністерство економіки, зокрема торговельний представник пан Тарас Качка. Це проведення перемовин, намагання зрозуміти, де ми можемо знайти нові ніші нашої української продукції. І це має дуже допомогти подальшому просуванню товарів, з чим також дуже тісно пов’язаний подальший процес сертифікації української продукції, особливо якщо ми кажемо про європейські ринки, перспективні ринки, де рівень цін набагато вигідніший, ніж рівень цін, можливо, там на ринках, що розвиваються.
Пошук нових ринків. А що ще може бути?
Також забезпечення достатнього рівня міжнародних валютних резервів, це те, що зараз робить Національний банк України.
Можливо, диверсифікація експорту? Я чув такі ідеї, що треба продавати не метал, а літаки? Це було б добре, звісно.
Звичайно, добре. Але тут проблема в тому, що це вже завдання скоріше довготермінове. І якщо ми очікуємо рецесії або економічної кризи у 2020 році, то ми вже не встигнемо нічого зробити. Але, звичайно. так, ми маємо підвищувати складову високої доданої вартості у нашому експорті, щоб ми мали більше шансів залишити наш об’єм експорту більш-менш стабільним, і навіть якщо світова економіка переживатиме скрутні часи.
А якщо казати про пересічних громадян, чим вони можуть зайнятися, щоб застрахуватися від падіння курсу гривні, яке наступить внаслідок світової кризи. Що робити? Купляти долари, євро, запасатися тушонкою, не знаю. Що краще?
Взагалі, якщо казати щодо ступеню підготовленості до кризи, це дуже важко, звичайно, зробити, тому що зазвичай, коли криза приходить, вона б’є по нашому добробуту на багатьох фронтах. Це - ціни, це - заощадження, це - працевлаштування. Але мені здається, що вже після декількох криз минулих років багато хто з українців вже засвоїв деякі уроки. Ну, що можна тут пригадати? Мабуть те, що не треба накопичувати валютні борги. Наші банки вже і не дозволять нам це зробити, але ще є тіньовий не банківський сектор, скажімо, де це можна зробити. Диверсифікація заощаджень, як ви сказали, щодо різних валют. Ну, в нашому випадку, якщо ми очікуємо кризи, то знову, як українці добре знають, у такому разі довіряти стовідсотково національній валюті мабуть не варто. Працевлаштування, спеціалізація – це мабуть найбільш складний компонент, тому що дуже важко передбачити, як криза може вдарити по тому або іншому сектору. І не всі громадяни України доволі мобільні, щоби змінювати своє працевлаштування, але це теж те, що люди зараз роблять, це додаткове навчання, відстежування основних трендів ринку занятості України.