У програмі “Еспресо: капітал” з ним поспілкувався ведучий - Андрій Яніцький, керівник Центру журналістики Київської школи економіки
Директорка-розпорядниця МВФ оголосила про досягнення домовленості щодо нової кредитної програми для України. Що це означає і коли гроші будуть перераховані?
З того часу як у вересні 2019 року ми розпочали наші перемовини про можливу нову програму, ми досягли суттєвого прогресу. Визначено основні елементи, які будуть покладені в основу програми, котра буде підтримуватися фондом, а саме:
- забезпечення макроекономічної стабільності;
- подача проведення структурних реформ в економіці;
- продовження боротьби з корупцією;
- реформи у банківській та фінансовій системах;
- а також зусилля, спрямовані на відшкодування збитків, завданих власниками ліквідованих банків.
Під час перемовин ми погодилися про проведення так званих попередніх заходів. Деякі з них вже виконані, деякі з них ще мають бути виконаними.
В чому полягає суть попередніх заходів? В тому, що у випадку їхнього впровадження програма розпочне з дуже гарного, високого старту і зменшить ті чи інші ризики. Коли виконані всі попередні заходи, - Рада виконавчих директорів МВФ затверджує програму. Ми розраховуємо на початок 2020 року.
Але ви не можете точно сказати, що це за пріоритетні заходи, попередні заходи?
Так, я не в силах про це говорити, оскільки доти, доки програма не затверджена Радою виконавчих директорів МВФ, її зміст не є публічним.
Нещодавно міністерка фінансів Оксана Маркарова сказала, що наступна програма буде останньої для України. Чи справді це можливо і наскільки взагалі українська держава потребує допомоги МВФ сьогодні?
Перед відповіддю на це питання, я ставлю перед собою інше питання: а що власне є програмами МВФ, програмами, які підтримуються МВФ?
Їхня мета полягає у тому, щоб надати країнам, членам фонду, які зазнали тимчасової економічної кризи, можливість пройти через цю кризу з якомога меншим болем.
Власне, коли ми говоримо про Україну, то ми маємо на увазі жорстку кризу 2014-2015 років. Коли стало зрозуміло, що Українській державі необхідна допомога, на допомогу прийшов серед інших Міжнародний валютний фонд, який допоміг переорієнтувати економіку. А для цієї переорієнтації потрібен був час. І фінансування з боку фонду допомогло Україні знайти цей час.
І тепер, озираючись назад, ми бачимо, що ця програма була успішною. Економіка зростає і Україна перебуває в значно кращому стані, аніж це було в 2014 році.
Є переконливі аргументи на користь нової програми, яка дозволить Україні пройти через ці реформи і, водночас, отримати фінансування, яке на сьогодні оцінюється приблизно у 5,5 мільярдів доларів США.
І, якщо запланована програма буде успішно завершена, то слід очікувати, що українська економіка буде перебувати в набагато міцнішому і кращому стані, ніж тепер.
Чи значить це, що Україна більше не потребуватиме допомоги Фонду чи МВФ все ж таки лишиться в Україні, можливо допомагати своїми порадами або якимось іншим чином?
У мене є зустрічна пропозиція. Давайте зустрінемося через три роки і побачимо, чи на той час будуть потрібні додаткові аргументи на користь ще однієї програми. Але сьогодні про це зарано говорити.
Сподіваюсь зустрінемося і побачимо, що українська економіка не потребуватиме вже допомоги. Поговоримо про Національний банк України. В одній з останніх заяв фонд наголосив про необхідність незалежності НБУ. Чому це важливо?
Одним із успіхів попередньої програми було посилення Національного банку України, його реорганізації як інституції і поліпшення процесу ухвалення рішень. Це питання перебувало в центрі програм, які підтримувалися МВФ.
Нині процес ухвалення рішень в Національному банку та рівень його незалежності співставний з найкращими світовими практиками, в тому числі з практиками європейських центробанків.
Ваше питання про незалежність найкраще проілюструвати прикладом. Більшість економічних рішень - складні. В результаті ухвалення ті чи інші групи можуть програти. Водночас, ухвалення цих рішень грає на користь інтересів усієї країни в цілому, в довготерміновій перспективі.
Так і компанії, і уряд виграють від нижчих процентних ставок. Але, якщо відсоткові ставки занизькі, це може призвести до посилення інфляції. Якщо висока інфляція буде тривалою, це робить країну біднішою і більше страждають менш захищені верстви населення у порівнянні з більш заможними. І для цього, тим посадовцям, які приймають такі складні рішення на противагу опортуністичним інтересам тих чи інших кланів, необхідний захист і їхня діяльність має бути незалежною.
В контексті цього питання, питання про валютно-курсову політику Національного банку. Вона зараз дуже часто критикується, багато хто незадоволений тим, що гривня посилюється (експортери, різні чиновницькі групи). Чи виправдана така політика, на ваш погляд? Чи не шкодить вона економіці?
Передусім пригадаємо, що Україна повністю переорієнтувала свою курсову валютну політику, починаючи з 2015 року. І сьогодні Національний банк передусім опікується тим, щоб інфляція була перманентно низькою. Так зване інфляційне таргетування. І коли ми бачимо, що інфляція знаходиться трішки вище п’ятивідсоткових пунктів, ми бачимо, що Національний банк був достатньо успішним у своєму інфляційному таргетуванні. І коли ми повертаємося до питання курсу, ми бачимо що Нацбанк переорієнтувався і Україна перейшла від фіксованого валютного курсу до плаваючого курсу. А це - на користь макроекономічним довгостроковим інтересам Української держави, оскільки гнучкий обмінний курс дозволяє попередити накопичення негативних зовнішньоекономічних дисбалансів України і допомагає інфляційному таргетуванню.
Перекладемо доступнішою мовою: сьогодні валютний курс визначається співвідношенням попиту та пропозиції. Натомість Нацбанк фокусується на інфляції і дозволяє валютному курсу рухатися у відповідності до попиту та пропозиції. Як подорожчання, так і здешевлення національної валюти є результатом руху плаваючого курсу.
Але ви зараз справедливо загострили увагу на подорожчанні національної валюти. Важко визначити головний фактор, який до цього призвів. Так, має місце продовження достатньо суттєвого припливу коштів від українців, які перебувають на заробітках за кордоном. Ціни на традиційні товари українського експорту високі, водночас, як ціни українського імпорту, - на той же газ, - зменшились. Два роки поспіль небаченого врожаю - це також призводить до подорожчання національної валюти. І так, уряд запропонував привабливі ставки на національні облігації, що підвищило попит на ці папери. А тепер поставимо питання суто з економічної точки зору: подорожчання гривні становить собою проблему?
Для споживачів, які мають на меті придбати імпортні товари - це виграш. Оскільки ці товари для них будуть дешевшими. Це саме для компаній, які хотіли б оновити свої виробничі фонди і, якщо вони імпортні, то придбання цих імпортних виробничих фондів буде дешевшим. Українські домогосподарства, які вмикають тепло або газову конфорку на кухні, також відчувають, що газ - подешевшав. Але з приводу, ви згадали, експортерів, коли вони конвертують свою валютну виручку, вони отримують менше у гривнях.
Проблема не у валютному курсі, на мою думку, і проблема не в подорожчанні національної валюти, як такому. Проблема в тому, що в Україні ще недостатньо розвинуті страхові механізми, які могли б забезпечувати українські економічні агенти. Іншими словами, ним могли б скористатися українські економічні агенти для того, щоб зафіксувати на прийнятному для серверів той чи інший курс. Цей механізм, поки-що в українській економіці не розповсюджений, і варто було б звернути увагу на його запровадження.
Цілком з вами погоджуюсь. Хотів би спитати про трохи незвичну в контексті Міжнародного валютного фонду річ. Таку як боротьба з корупцією. Раніше, наскільки я пам'ятаю, фонд зазвичай прагнув лише зростанню економіки. А сьогодні все частіше говорить про боротьбу з корупцією. Невже корупція є у мандаті Фонду сьогодні?
У випадку України - корупція це не просто питання демократії чи справедливості, вона має макроекономічний вияв. В Україні щороку спрямовуються не туди - мільярди гривень чи й доларів. Цим коштам можна було б знайти куди краще застосування: на школи, на відновлення доріг, на пенсії, на лікарні. Але корупція, вона відлякує інвестиції. Якщо іноземець хотів би побудувати в Україні завод чи розпочати інший бізнес, для нього вкрай важливо мати переконаність у тому, що до нього ставитимуться справедливо і правила гри будуть однаковими. І ризик того, і очікування того, що митник вимагатиме хабаря, за ліцензію потрібно буде доплатити, а на суддю - можна монетарно вплинути - це може виявитися тим, що іноземець не захоче сюди інвестувати. І саме тому з 2014 року ми фокусуємося на питаннях боротьби з корупцією, передусім - на побудові ІНСТИТУЦІЙ, які допомогли б Україні боротися з корупцією. Тут я згадаю із зробленого три елементи: по-перше, це - запровадження, обов'язкове декларування активів для посадовців; по-друге - створення Національного антикорупційного бюро України; останнє на часі - створення антикорупційного суду.
Крім цього, МВФ дуже велику увагу приділяє кейсу Приватбанку. Принаймні про це пишуть мої колеги. Чому саме цей кейс? Чому саме цей банк? Невже цей кейс чимось такий важливий?
Для відповіді на це питання, потрібно повернутися знову ж таки в кризу 2014-2015 років, за яку українські платники податків заплатили дуже високу ціну, а саме: 15 млрд доларів, що становить близько 15% тодішнього ВВП, які виявилися збитками, нанесеними ліквідованими банками. Було закрито 100 банків. Довіра до банківської системи колапсувала. Банки, що залишилися, були занадто слабкими. Вони призупинили кредитування, а це, в свою чергу посилило економічну кризу тих років. І тепер перед державою стоїть просто зобов'язання - повернути принаймні частину тих коштів назад. І ті, хто до цього призвів, до цих збитків, мається на увазі колишні власники ліквідованих банків, вони повинні понести за це відповідальність і повернути частину коштів, витрачених платниками податків на ліквідацію банківської кризи.
Але на відміну від менших банків, у 2016 році Приватбанк неможливо було просто ліквідувати. Понад половину населення України мали рахунок у цьому банку і на цю фінустанову припадало понад половина всіх роздрібних транзакцій в українській економіці. І Українська держава, з метою захисту населення та фінансової стабільності, була вимушена вкласти в банк 5,5 млрд доларів. І тепер на часі для Української держави - повернути ці кошти. Їм можна знайти значно краще застосування: чи на охорону здоров'я, чи на дорожнє господарство чи на школи. Але й важливо закласти передумови того, щоб у банківській системі не виникало подібних складнощів. А саме посилити, і надалі посилювати - банківський нагляд і дотримуватися вимогливої регуляторної політики.