Розмова відбулася на у програмі "Еспресо: капітал". Ведучий – Андрій Яніцький, керівник Центру журналістики при Київській школі економіки.
Голова Фонду держмайна – посада відповідальна. Вона у прямому сенсі небезпечна для життя. Ви знаєте про долю деяких попередніх голів Фонду держмайна – пана Чечетова, пані Семенюк-Самсоненко. Чи є у вас побоювання щодо власного життя?
Звісно, кожна зміна наступає на чиїсь інтереси. Особливо, коли говоримо про приватизацію державних підприємств, які здебільшого хоч і належать державі, але часто управляються не державою. Тобто це найбільше джерело корупції в українській економіці.
В Україні понад 3700 державних підприємств, з яких 1200 - вмирають. Приблизно 600 залишилось в АТО. Тому Верховна Рада, уряд та президент України прийняли таку політику, щоб продати на конкурсних умовах інвесторам те, що не обов’язково мати державі як власність.
Знаючи це, як ваша родина поставилася до призначення? Чи ви коливалися самі, чи були побоювання?
З родиною ми це питання не обговорюємо, дивимося вперед. Жодного сумніву. Чого нас остерігатися, боятися…
Ви - смілива людина, я зрозумів. Крім цього ви дуже амбітна людина. Один з гостей нашої передачі – Віктор Мазярчук, радник голови Рахункової палати, казав, що під час розгляду проекту бюджету на наступний рік ви захищали цифру 12 мільярдів надходжень від приватизації. Це ризикована заява, оскільки попередні роки заявлені цифри не виконувалися. І ви наче казали, що якщо не буде зібрано цю суму, то ви готові піти у відставку. Чи ви підтверджуєте таке? Як збираєтеся 12 мільярдів залучити у бюджет?
Один тільки Фонд держмайна не може зробити приватизацію. Потрібна політична воля – президента, парламенту, уряду і Фонду держмайна, який реалізує все це. Тому перед призначенням я зустрічався з президентом, з фракцією СН у Верховній Раді, з Кабінетом міністрів. Ми узгодили, що робимо це разом. Тому у мене є впевненість: допоки ми єдині, допоки ми робимо це разом, результат буде.
Не траплялася приватизація в основному через корупційні ризики. Коли ідея була, а як доходило до справи, нічого не відбувалося. Тому на комітеті Верховної Ради я захищав цю цифру, тому що для того, щоб зробити приватизацію, треба інвестувати в ресурси.
Ми будемо робити приватизацію по-новому. Приватизація може бути "для своїх", але ми хочемо забезпечити максимальну кількість учасників. Що таке велика і мала приватизація? Це від гідроелектростанцій і до будинків відпочинку, або інститутів, які не вижили в умовах конкуренції, чиї будівлі залишилися.
Де межа між великою та малою приватизацією?
Законодавчо є розділення на велику і малу приватизацію. 250 мільйонів гривень – балансова вартість підприємства – це велика приватизація. І там є процедура, яка більш довга, це 9-11 місяців. Спочатку конкурс на вибір радника. Це декілька серйозних компаній, які роблять фінансовий, технічний, податковий аудит, описують, з чого складається це підприємство, які в ньому є ризики.
Потім маркетування – розповсюдження інформації в Україні і на міжнародних майданчиках. Потім вже аукціон. Тобто цей процес, від рішення про приватизацію і вибір радника і до аукціону, займає близько року.
Мала приватизація – це те, що менше 250 мільйонів гривень. Але тут треба бути дуже уважним, щоб не допускати помилок, щоб не продавати, не виставляти на аукціон об’єкти в такому стані, коли незрозуміло, що це за кіт у мішку. Саме тому ми змінюємо повністю процес приватизації.
Якийсь маркетинг має бути і по малій приватизації також.
Так. Ми зараз повісили вперше на веб-сайті повний перелік об’єктів, які вже передані до Фонду.
Наскільки розумію, у Фонді понад 1000 підприємств зараз?
Зараз уряд передає із міністерств і відомств (понад 60 органів влади управляють державними підприємствами). Те, що не є важливим для вироблення політики міністерств, передається на приватизацію. І ми робимо новий процес, коли береться ця тека документів, з неї робимо тізери-розкриття: що там є, чи це об’єкт нерухомості, чи це працююче виробництво. Потім скануємо всі документи, щоб можна було онлайн їх подивитися. Забезпечуємо фізичний доступ до цього об’єкту, і вже потім відбувається аукціон.
Небезпека такої огульної приватизації в тому, що можуть купляти тільки ті, хто добре знає, що всередині компанії. А наша задача – це інвестиції. Відкрити Україну для інвестицій, для створення додаткових робочих місць.
Кожен поляк сьогодні приблизно в сім разів багатіше середнього українця. Українці їдуть на роботу в Польщу. Але Польща здійснила в свій час приватизацію, відкрилася для інвестицій. Прийшли інвестори з різних країн, вклали, модернізували, створили додаткові місця і не створили там додану вартість.
В нас був період приватизації ваучерної, який відштовхнув українців від самої ідеї. Тоді теж наче були аукціони, приватизаційні сертифікати обмінювалися на акції підприємств. Тепер на яких майданчиках буде цей продаж проходити?
Дійсно, існує достатньо висока недовіра і до приватизації, і до державних інституцій взагалі. Бо людей вже стільки раз обманювали, що для того, щоб була довіра, треба казати не словом, а ділом.
Тому що ми робимо? Ми робимо відкритість, всі об’єкти тепер не в теках сховані десь в Фонді держмайна, а на веб-сайті. Це величезна робота, яку нам треба зробити з новою командою – зробити онлайн доступ, щоб можна було подивитися, які об’єкти приватизуються, який графік їхньої приватизації.
А приїхати і вживу подивитися на це, потрапити в саме приміщення? Така можливість буде?
Звісно. Дивіться, документи, інформація, маркетування – це віртуальна кімната даних, де можна онлайн дивитися. А далі фізичний доступ до об’єкту. І потім аукціон.
У нас є конкретні цілі у 2020 році. І такий KPI, показник ефективності є – якісно зробити приватизацію не менше 300 об’єктів середньої приватизації.
Є велика приватизація, де в нас теж амбітні цілі – до 5 об’єктів вивести на продаж. Ми вже призначили радників, вони працюють над цими об’єктами. Це, звісно, відомі деякі об’єкти. Наприклад, Одеський припортовий завод, Електроважмаш, Об’єднана гірничо-хімічна компанія.
Але якщо говорити про малу і середню приватизацію, це якраз те місце для здійснення інвестицій, в тому числі українцями. Тому що ми не робимо жодних преференцій, не чекаємо тільки закордонних інвесторів. За даними Національного банку, 88 мільярдів гривень знаходиться поза банками в українців. Це потенціал для інвестицій всередині України самими українцями.
Коли ми говоримо про такі великі об’єкти, як ОПЗ, там є складнощі з судами, боргами. Як ви очищуєте підприємства від цих поганих судових справ?
По-перше, важливо описати, які саме є проблеми, дуже чітко. І це ми робимо зараз з призначеними радниками. Там є аудиторська компанія з "великої четвірки" компаній, створюється теж кімната даних. По-друге, ми дивимося, чи варто нам проводити два-три роки в судах, чи, можливо, наступний власник візьме на цей ризики і буде сам продовжувати судові справи.
Тобто наш підхід такий, що ми будемо забезпечувати прозорість, відкритість з залученням максимальної кількості учасників. Будемо робити додатково тільки соціальні умови, збереження робочих місць, і екологічні. Все решта повинен вирішувати новий власник.
Тобто три основні умови: гроші, соціальні умови – не звільняти людей, якийсь час принаймні, та екологічні – не погіршувати якість життя населення навколо цих підприємств.
І навколо, і в Україні, і в світі загалом.
Коли ми говоримо про великі підприємства, не можна не спитати про Центренерго, оскільки в пресі дуже багато мусується інформація, що люди одного відомого олігарха на прізвище Коломойський начебто керують цим підприємством. Чи буде це підприємство виставлене на продаж наступного року чи ні? Якщо - ні, то в чому причина?
Ми будемо сильно старатися. Зараз ви побачите це на справі. По-перше, ми замовимо аудит, бо змінили наглядову раду. Зараз таких енергетичних підприємств у мене в Фонді держмайна шість. Там і обленерго, і Центренерго. Аудит буде проведено міжнародною аудиторською компанією. По-друге, на початку року ми запустимо конкурс на нового радника, тому що попередня спроба приватизації завершилась тим, що уряд її скасував, у зв’язку з тим, що були, можливо, не ті покупці, але було прийняте рішення відмінити приватизацію, яка вже була підготовлена.
Тобто нам це треба починати спочатку. І як я вже сказав, це процес, який ми не можемо перескочити, але будемо по ньому швидко рухатися. Вибір радника, аудит підприємства, формування стратегії продажу – це підприємство купує вугілля і продає електроенергію. І тут це залежить від макроумов, від тарифів, вартості вугілля. Але точно ми будемо рухатися вперед, жодних обмежень немає, ні політичних, ні інших.
В інтерв’ю LB.ua ви казали, що навряд у наступному році буде продано Центренерго.
Якщо дивитися по часу, то в січні ми почнемо формувати умови для радника, може, в лютому його оголосимо. Він вийде, два-три місяці працюватиме, потім процес маркетування. Або кінець наступного року, або початок нового. У нас точно немає бажання тримати цей процес.
Тобто процес буде йти, принаймні на це можна сподіватися. Добре. Раніше, ви знаєте, що приватизаційні конкурси вигравали наближені до влади олігархи. За часів Кучми це був Пінчук, за часів Януковича Ахметов багато виграв обленерго. Я не кажу, законно це було чи незаконно. Але лунають думки, що треба переглянути - це одна ідея. І друга думка, яка мене непокоїть, як не допустити цього зараз, щоб знову якийсь інший олігарх, неважливо прізвище, приватизував важливі державні підприємства. Як цьому поставити перепону?
Я не чув думок в уряді стосовно реприватизації.
Той самий олігарх Коломойський висловлювався щодо того, що треба переглянути приватизацію 90-х років, приватизацію за часів Кучми.
Коломойський - це один з великих підприємців-бізнесменів, але у нас є уряд офіційний, Верховна Рада, президент, і Фонд держмайна, які реалізовують визначену політику. Тобто я не чув ні на яких зустрічах, що планується якась ідея щодо націоналізації чи реприватизації. Не чув.
Стосовно другої частини вашого питання – яким чином забезпечити, щоб це не купили олігархи? Жодних секретів тут немає: розкриття інформації, рівні умови для всіх, відсутність специфічних чи спеціальних вимог, під які може підійти тільки певна фінансова промислова група. Тобто умови повинні бути прописані просто і бути однаковими для всіх. Це єдиний запобіжник.
Ну і гарне розкриття інформації, тому що для того, щоб залучити в тому числі і іноземних інвесторів, їм треба дати якісно підготовлені документи, щоб вони могли познайомитися, що саме там на підприємстві є, бо прийняття рішення про інвестицію відбувається на основі періоду окупності, станом матеріальних засобів, фінансового становища і так далі. Тобто треба розкривати інформацію і не переобтяжувати додатковими умовами.
Колишній міністр фінансів України Віктор Пинзеник казав, що гроші, які країна отримала після приватизації Криворіжсталі було фактично проїдено. Тобто їх витратили на поточні витрати держави, їх не спрямували на проєкти розвитку. З точки зору менеджера неправильно доходи, які надходять раз на десятиріччя, які не є регулярними, спрямували на поточні витрати. Їх би варто було інвестувати в якийсь розвиток країни. Як буде цього разу?
Дуже правильне питання. І тут треба розуміти, що гроші, які надходять від приватизації не ідуть на поповнення бюджету напряму, а йдуть як компенсатор запозичень, які Україна робить.
Якщо ми реалізуємо приватизацію на 12 мільярдів, Міністерство фінансів не візьме в борг на зовнішніх чи внутрішніх ринках оці 12 мільярдів. Тобто наші наступні покоління не будуть винні ці гроші.
Але головне, що ця приватизація не для того, щоб заробити гроші, бо, як ви вірно сказали, це одноразовий продаж. Приватизація - це інвестиції. Щоб новий власник вкладав гроші у розвиток компанії. Оці 88 мільярдів, які на руках у населення. Чи іноземні інвестиції, щоб вони запрацювали.
Тобто приватизація робиться для досягнення цього кумулятивного ефекту залучення інвестицій в Україну. Це основна мета, основна філософія розвитку держави, створення конкуренції, інноваційності.
Держава повинна займатися своїми державними функціями – зовнішня політика, оборона, податки і забезпечення важливих стратегічних функцій. А решту може робити ринок.
До мене приходить безліч підприємців і каже: ми хочемо вийти з будинків державної власності, де орендуємо приміщення на рік-два, хочемо купити їх на відкритому аукціоні.
Аукціони будуть проводитися електронним майданчиком "Прозорро", де можна буде прийти і подивитися спочатку на сайті Фонду держмайна, що це за підприємство, із чого воно складається, можливо, відвідати його фізично, а потім вже самі аукціони.
Коли можна найближчий цікавий електронний конкурс очікувати?
На початку року. Це різного типу об’єкти – нерухомість, непрацюючі інститути, колишні елеватори, будівлі по всій країні. Січень, лютий, березень. Ми все будемо окремо оголошувати.