Думаю, всі бачили нещодавно опубліковану міністром Дубілетом інформацію про кількість населення в Україні на даний момент. Воно складає, за версією уряду, 37 мільйонів 289 тисяч громадян станом на 1 грудня 2019 року. Правда, це без урахування українців на окупованих територіях та за кордоном, ще й з погрішністю у понад 2 %. Плюс є чималі питання по тому, як саме були отримані ці цифри. За словами урядовця, Кабмін вирішив підсумувати інформацію мобільних операторів і соціологів, дані з державних реєстрів та Пенсійного фонду. Залишимо для експертів оцінки того, наскільки достовірними є ці дані, однак можна не сумніватися, що загальні тенденції вони цілком відображають. В даному тексті нас цікавить скоріше приблизна кількість людей в поколіннях українців. Якщо ще простіше – кого більше й хто відповідно впливатиме на розвиток українського суспільства більше.
Отже, якщо ми уважно проаналізуємо наведену вище ілюстрацію, то одразу впадає в око два моменти. Перший – пік діаграми, як для чоловіків, так і для жінок, який припадає на вік 35 років. Та її найнижче значення, яке припадає приблизно на вік від 20 до 25 років. Чому ж так?
Все досить просто. Хай нас в даному випадку не збиває з потрібної теми розподіл ООН по працездатному віку – не він нас цікавить зараз. Отже, справа в тому, що нині Україна входить у досить важливий й цікавий етап – зміну поколінь. Автор цих рядків вже ставивце питання, але коротко нагадаю про суть. Суспільні смаки та шляхи розвитку завжди визначає аж ніяк не омріяна не досить розумними людьми молодь, а люди віком 35-55 років. Чому? Пояснити досить легко. Адже саме в цьому віці досягається гармонійне поєднання статків, рівня кар’єри, кількості зв’язків та банального здоров’я. Люди вже досягають емоційної та робочої зрілості, й при цьому, мають достатньо сил для реалізації всього цього плюс достатній рівень оплати праці чи заробітку. Тому стан суспільства досить легко спрогнозувати через призму того, яке покоління знаходиться в цьому найпродуктивнішому віці.
І от саме в останні 5 років Україна увійшла в процес зміни поколінь. Покоління умовно 1965-1979 років народження починає поступово заміщатись поколінням 1980-1989 років. Найцікавіше те, що людей 80-х років народження банально дуже багато. Чому? Ну, бо під кінець свого існування СРСР дозволив громадянам мати хоч трохи вільного особистого простору. Що одразу вагомо вплинуло на народжуваність. А, згідно статистики, 80-ті за плодовитістю нічим не поступалися навіть повоєнному "бебі-буму"в США.
Отже, що ж це за покоління? Далі займуся самоцитуванням: "І от тепер наступає момент, коли поступово замість комсомольців та бізнесменів з 90-х (60-70-х років народження) у визначальний в соціальному плані вік входить покоління тих, хто СРСР зачепив побіжно тільки в школі. А чимало, особливо народжені у другій половині 80-х — навіть взагалі не зачепили у притомному віці. Це ті, для кого 90-ті були не часом суворого виживання, як для тих, кому зараз за 50. І не часом, коли якось треба було вишукувувати своє місце в житті, як тим, кому за 50.
Ми зростали і закінчували виші у ситі 2000-ні. Саме ми ставали першопрохідцями соціальних мереж та е-світу. Це з нашого покоління походять майже всі ті, хто став першовідкривачами IT-бізнесу в країні. Це саме наше покоління породило чи не найкращих в світі українських хакерів. Це саме ми зробили свідомий вибір на користь українського. Саме покоління 80-х стало бойовим загоном Революції Гідності. Забезпечивши основну інтелектуальну, людську та ідеологічну підтримку тим подіям. Зрештою, саме покоління 80-х склало основу волонтерського та добровольчого руху на війні на Сході.
Однак саме з нашого покоління походять персонажі типу Олеся Довгого чи Романа Насірова. Тобто, людей, які ментально взагалі не мають вже ніяких гальм в плані вміння дерибану, виховані на безконтрольно-рейдерській реальності війни олігархів другої половини 2000-них на тлі імпотентного Віктора Ющенка. Саме наше покоління увібрало в себе всю нехіть до закону, яку виховали 2000-ні та безконтрольне збагачення "регіоналів" при Януковичу.
Тож, чи здатне наше покоління все змінити? …Автор цих рядків не має чіткої відповіді. Як, мабуть, і будь-хто. Але мій прогноз — так, зможемо. І ось чому. З кожним поколінням, навіть не дивлячись на механізми ретрансляції стереотипів та суспільних установок, кількість "совку"в мозку буде невпинно зменшуватися. Так, може, чимало з нас набагато більш цинічні навіть за "комсомольців 80-х". Зате в нас немає оцього патерналізму в голові в стилі "цар хороший, а бояри — погані". Ми не звикли очікувати від держави нічого, окрім проблем. Ми звикли покладатися тільки на себе у всіх справах — й добрих, й поганих.
Ми не любимо, коли за нас та без нас щось вирішують. Серед нас достатньо й негідників, й злодіїв — як і у всіх поколіннях, зрештою. Однак в нас набагато менше оцього генетичного рабства та покірності перед системою. Хай навіть інтелектуально ми багато в чому поступаємося попереднім поколінням, але їх ерудиції ми можемо протиставити швидкість мислення та рішучість у прийнятті рішень". Враховуючи, що "вісімдесятників"дуже багато, то саме ці люди найближчі років 20-25 визначатимуть обличчя України. Чому так багато – спитаєте ви? Адже наступне покоління має підпирати скоріше. А ось і ні.
Перейдемо до зворотного значення – падіння діаграми. Воно теж досить легко пояснюється одним словом: "90-ті". Саме так, мова йде про покоління народжених у проміжку між 1990-м та 2000-ним роками. Коли катастрофічна соціально-економічна яма, в яку обвалилася країна, викликала відповідне ж і падіння народжуваності. Простіше кажучи, покоління 90-х – дуже малочисельне. Й тому – кволе в плані впливу на суспільні процеси. Тому що тут в дію вступає закон великих цифр. Ті, кого мало, не можуть замінити тих, кого багато. Особливо враховуючи, що покоління 90-х, на відміну від 80-х, зростало вже в атмосфері не виживання, а хай удаваного, ефемерного, але певного економічного зростання кінця 90-х – 2000-них. Тому, мало сумнівів у тому, що це покоління швидко відзначиться в книзі доль, й так само швидко й досить непомітно піде. Не тільки через кількість, а ще й через певну інфантильність, завжди притаманну поколінням, що наслідують великі потрясіння, наслідки яких були виправленні не їхніми руками.
Ну, й нарешті, в самому низу діаграми ми бачимо знову чимале зростання. Бо це в гру вступає покоління нульових років народження та початку 2010-х. Як бачимо, їх не так багато, як "вісімдесятників", але питомо більше за народжених в 90-ті. Й от саме це покоління змінить за вказані вище чверть століття людей 1980-х років народження. Так, навіть в цьому Україна переживатиме не типовий для звичайної міжпоколінської мобільності процес. Виходить так, що людей, які народилися ще за СРСР й пам’ятають життя без мобільного телефону, змінять ті, хто вже не уявляє себе без гаджетів та світового павутиння. Тобто, розрив у мисленні та сприйнятті дійсності буде вражаючим. Тим більше, що яким саме буде це покоління мілленіалів, поки що сказати важко, адже вони в більшості не досягли працездатного віку чи вчаться.
Одне можна сказати напевно – саме на "вісімдесятників"лягає важке завдання: забезпечити Україні можливість вчепитися-таки всіма можливими способами в останній вагон потягу, що вже майже рушив в напрямку станції "Цивілізація". Розуміючи, що навіть в разі успіху скористатися плодами цих зусиль навряд чи вдасться. Й підмінити нас нікому. Бо міжпоколінська прірва надто велика. Й хай навіть, з урахуванням прискорення всіх суспільних процесів, мілленіали готові будуть підхопити прапор швидше, ніж це сталося з нами, однак до цього все одно ще далеко.