live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Повстання у Лук’янівській тюрмі: як відбувся останній бій отаманів Холодного Яру


фото: Лук'янівська тюрма на початку 20-го століття
97 років тому, 9 лютого 1923 року у Лук’янівській тюрмі у Києві сталося повстання в’язнів з Холодного Яру. Зараз про нього мало згадують, хоча подія є цікавим прикладом українського опору радянській владі

У 1923 році радянська влада закріпилася на більшій частині України. Опір селянських повстань було придушено. Одним з осередків таких повстань був район Холодного Яру. Перш ніж перейти до опису подій, що сталися 97 років тому у Лук’янівській тюрмі, загалом згадаємо про повстання Холодного Яру та їхнє значення у боротьбі проти радянської влади.

Повстанці Холодного Яру

Урочище Холодний Яр розташоване на території двох сучасних районів Черкаської області — Чигиринського та Кам'янського. В урочищі велика кількість глибоких балок з крутими схилами. Найглибша і найдовша балка називається Холодним Яром. Від неї і пішла назва для всього району.

Холодний Яр у вісімнадцятому столітті був одним з центрів гайдамаччини. Тут починалася Коліївщина.

Так звана Холодноярська республіка охоплювала межі Чигиринського повіту Київської губернії. Її центром був Свято-Троїцький Мотронинський монастир в урочищі Холодний Яр. Разом з холодноярцями діяли й повстанці Чорного Лісу (Цвітненська волость Чигиринського повіту).

Як писав український письменник, дослідник історії Холодного Яру Юрій Горліс-Горський: «Повстанча боротьба в околицях Холодного Яру відрізнялася від тієї ж боротьби в інших місцевостях організаційним ладом та свідомістю цілі — визволення України в широких масах. В інших районах повстання спалахували, переважно, стихійно, коли товариші починали через міру обдирати селян. Здавалося, вернулися давні козацькі часи, коли кожний хлібороб був озброєний і завжди готовий до бою».

У 1918-1922 роках Мотронинський монастир став осередком повстанського руху проти німців, білогвардійців та червоногвардійців, який очолювали брати Чучупаки.

Спочатку жителями села Мельники було створено загін самооборони Мотронинського монастиря. До складу загону входило 22 особи.

У 1919 році загін перетворився на полк. Під час окупації України денікінцями полк брав участь у їхньому вигнанні із Черкас. Чисельність полку досягала 2000 осіб.

Згодом утворилася Холодноярська республіка, яка охоплювала 25 навколишніх сіл та мала 15-тисячну селянську армію.

Після загибелі Василя Чучупаки Холодноярську республіку очолив його заступник Іван Деркач. Він керував холодноярцями під час повстання весни-осені 1920 року.

Читайте також: Загадка гетьмана Скоропадського

Загибель Холодноярської республіки

Після перемоги над білогвардійцями і армією Нестора Махна та після завершення війни з поляками, більшовики зосередили свої зусилля на придушенні холодноярців. Крім суто військових операцій більшовики також застосовували роботу спецслужб, які мали зруйнувати опір.

4-7 серпня 1921 року чекістам вдалося вмовити частину отаманів Холодного Яру добровільно скласти зброю. На «амністію» піддалися понад 20 отаманів. Потім вони звернулися з листом до інших повстанців із закликом перейти на бік «української радянської влади». Врешті-решт, Холодноярська республіка проіснувала до 1922 року.

29 вересня 1922 року чекісти заманили деяких отаманів на псевдозбори у Звенигородці. Їх скликали нібито для підготовки всеукраїнського повстання. Там багатьох отаманів і заарештували.

2 лютого 1923 року надзвичайна сесія Київського губернського ревтрибуналу засудила групу повстанців до розстрілу із конфіскацією майна. Засуджених до смертної кари утримували в Лук’янівській в’язниці Києва.

Лук’янівська в’язниця працювала у Києві ще з середини 19-го століття. На час вступу до Києва більшовиків у 1920 році приміщення в'язниці були порожніми. Однак уже через кілька діб тюрма знову почала працювати.  Зокрема, 1925 року у ній утримувалися 2 173 в'язні. Через переповненість тюрми у кожній камері було по 10–20 людей.

Читайте також: 10 фактів про Злуку УНР і ЗУНР та День Соборності

Виступ приречених

Вранці 9 лютого 1923 року засуджені до розстрілу холодноярці підняли повстання. Шансів перемогти було мало, але засуджені до смертної кари не мали іншого виходу. Повстанці заволоділи револьвером охоронця і захопили 14 рушниць в канцелярії тюрми.

Зберігся рапорт начальника Лук’янівської в’язниці Ріхтера, складений 10 лютого 1923 року, який описує повстання холодноярців.

За його словами, о 8.30 9 лютого внутрішній караул подав уранішній окріп в камеру №1, де знаходилося 14 людей, засуджених до вищої міри покарання. Вирвавши з рук караульного окріп, один заарештований облив ним червоноармійця, заволодів його револьвером і вибіг з камери.

В цей час інші заарештовані теж вибігли в коридор, а звідти в канцелярію, де відкрили стрілянину з верхнього і нижнього поверху. Директор тюрми Ріхтер прибув на місце подій і віддав наказ розстрілювати заарештованих при першій же спробі до втечі.

Двоє заарештованих через верхні вікна проникли в двір тюрми і почали тікати, але були вбиті охороною. В результаті бою було вбито одного червоноармійця та трьох поранено. Також був поранений наглядач тюрми.

У бою, який тривав чотири години, загинуло 38 повстанців. Серед них були отамани Холодного Яру і Чорного лісу, старшини армії УНР, козаки-холодноярці, сотники корпусу Січових стрільців, які були з Галичини.

Зараз невідомо, де були поховані загиблі повстанці. Художній опис цих подій зберігся в історичному романі Горліс-Горського “Холодний Яр”. У романі автор вважав, що холодноярців поховали  в районі Лисої гори (поблизу станції метро “Видубичі”) або на Собачій тропі (район Печерського узвозу і вулиці Мечникова). Але підтверджень саме таким версіям немає.

новини партнерів

24 лютого, 2020 понеділок

24 лютого, 2020 понеділок

Відео

Введіть слово, щоб почати