Ви, мабуть, пам’ятаєте цікаву фотографію, яку, мені здається, свого часу сам Володимир Зеленський розмістив у себе у фейсбуці: стоять вони вчотирьох – спочатку Данилюк, потім Рябошапка, потім стоїть сам Зеленський, а коло нього Баканов. Було це, здається, десь у Парижі. Dream Team (команда мрії, англ. – ред.) підписав тоді це фото Зеленський.
Думаю, що і для Данилюка, і для Рябошапки це теж було втіленням певної мрії. Здавалося їм, що влада вже в руках: взяли вони такого недосвідченого, зеленого, без поглядів і без цінностей, але веселого і гуморного Володимира Зеленського, і зараз разом з ним будуть будувати нову Україну. І вся влада буде у них у руках. Їздили вони по західних столицях, блискучою англійською переконували західних лідерів, які чудові реформи буде проводити Володимир Зеленський.
Вигадували. Тому що ніяких реформ Володимир Зеленський проводити не збирався. Може навіть не тому, що не хотів, а тому, що не розумів заради чого, не розумів, які саме реформи будуть, не розумів у який бік буде рухатися Україна.
Чим керувався Зеленський, коли йшов до влади? Фартовий, казали про нього. От-от зараз він прийде і, такий фартовий, домовиться з Путіним, припинить стріляти, всі його будуть любити, і на Заході, і на Сході… Але світ побудований інакше.
І от вже сам Рябошапка, слідом за Данилюком, залишає свою посаду. Коли Рябошапка тільки-но прийшов на посаду, то робив усе, щоб угодити Зеленському – не тільки під час міжнародних переговорів, а й як Генеральний прокурор. Підписував незаконні підозри, звинувачував Софію Федину в тому, у чому звинувачувати не слід, бо жодних підстав не було, бо, очевидно, Федина не готувала жодного замаху на Зеленського. Я йому про це говорив з трибуни українського парламенту. Підписував незаконні примусові виклики Порошенка на допит, хоча Порошенко на всі допити ходив. Переслідував бізнес. Випускав колишніх беркутівців, тих людей, які нищили українців на Майдані. Робив багато інших поганих, гидотних і жахливих справ.
Але, мабуть, якось інакше хотів Рябошапка увійти в історію, була у нього якась межа, яку перейти він не хотів. А від нього вимагали. Чому вимагали? Бо знаходитися між усіма, бути улюбленим усіма не получається. Бо Путін просто так не любить. Скільки не заглядай у його глибокі та щирі, як думав Володимир Зеленський, очі. Ніхто не припинить з нами воювати, скільки б не припиняли стріляти ми: якщо відводимо ми зброю, то зброя ворога присувається ближче.
Чому це відбувається? Тому що мета у Путіна одна: зробити так, щоб нас як держави Україна не було. У цьому є мета агресора. І у цьому помилка Зеленського. Не можеш домовитися з Путіним, який хоче, щоб тебе не було. Але спроба є. Вимога є. Обіцянки передвиборчі є. Володимир Зеленський так повірив у цю свою історію домовленостей з Путіним, що не займався цілий рік економікою – доручив це молодим людям, які теж мали великі амбіції і щиро вірили, що все саме собою складеться.
Але не склалося. Промисловість падає. Надходження від митниці падають. Надходження від податків падають. Пробуєш прикрутити малий бізнес, зробити йому фіскалізацію – вони чомусь протестують, закривають свої ФОПи, виїздять за кордон. Не повертаєш ПДВ – закриваються великі підприємства. Катастрофа величезна в уряді. Тому що саме собою нічого не відбувається.
Якщо ти приходиш до влади, то повинен чітко бачити і чітко розуміти, що ми, Україна, не можемо розвиватися окремо від європейського ринку, не можемо захищати свою безпеку окремо від НАТО, не можемо бути сильними і незалежними без наших партнерів. Не можемо давати незаконні вказівки силовим органам і думати, що хтось нас візьме в Європейський Союз. "Я їм не вказую", – каже Зеленський. І тут же збирає силовиків, щоб вони розібралися з Гончаренком. А так не буває.
Не можна одночасно бути диктатором і подобатися всім. Не можна бути диктатором і будувати вільну економіку – вільна економіка в диктатурах не розвивається. Не можна бути диктатором, вести війну і сподіватися, що тебе хтось підтримає. Бо вільні країни, які перемагали у війнах проти агресорів, як колись, перед початком Другої світової війни, Фінляндія, чи зараз Ізраїль, який воює, це сильні демократичні країни. Саме тому світ і підтримує їх у цій великій війні. А зовсім не тому, що на чолі їх стоять якісь диктатори, які думають, що переможуть диктаторів сильніших. Так не буває. Сильніший диктатор завжди перемагає.
От і люди, які прийшли в цей новий уряд, прийшли з певними сподіваннями. З якими? Мені зрозуміти складно. Те, що я розумію – що поставлені вони олігархами. Тому що олігархи хочуть поповнити свої бюджети, розуміють, що бідніють, розуміють, що це їхній останній шанс щось вирвати з української держави – чи то підприємство, чи то землю, чи то ще щось. Плювати їм на майбутнє. Не потрібне їм майбутнє. А ті, хто прийшли, думають, що все знову саме собою складеться.
"Давайте подамо воду в Крим", – каже новий прем’єрміністр. І чомусь думає, що таким чином ми переможемо, нібито врятуємо якихось українців. А самі, насправді, збираємося дати воду російським оборонним підприємствам, атомній енергетиці. Тим, хто загарбав наш Крим і хоче з Криму нас атакувати. Даємо їм воду, щоб вони нас атакували.
Усе це закінчиться очевидно погано. Вже зараз зрозуміло, що фракція "Слуга народу" фактично розкололася на дві частини. І 70 депутатів з цієї фракції, ті, хто відчувають відповідальність перед майбутнім, не голосували за зняття Рябошапки. Зовсім не тому, що Рябошапка такий хороший. Я вже сказав, чого вартий такий генпрокурор. Але навіть Рябошапка був занадто поганим для Росії: занадто мало переслідував майданівців, занадто мало звільняв беркутівців, не хотів переглядати законодавство, яке не дозволяє майданівців переслідувати… Одним словом, був якимось нетаким. І тому депутат Бужанський, який займає послідовну проросійську позицію в українському парламенті, так наполягав на його знятті. І тому половина депутатів від "Слуги народу" відмовилася голосувати за зняття Рябошапки.
А хто ж проголосував? "Опозиційний блок". Медведчук, Рабінович, Бойко. Так звані депутатські групи, для яких головне – гроші, яким здається, що сьогодні, натиснувши кнопку, вони отримають кошти на свої округи. А насправді – знищать майбутнє мешканців своїх округів. І не лише їх, а цілої України.
Наше майбутнє – очевидне. Олексій Гончаренко, який виступав у парламенті після виступу Зеленського, говорив, можливо, занадто різко, але сказав очевидні речі. "А король – голий", – сказав Гончаренко. Як колись хлопчик у відомій казці, коли усі бачили, що король голий, але боялися сказати. Гончаренко промовив це вголос. А коли король – голий, то суспільство і люди перестають йому вірити. Коли король голий – він слабий. І тому біжить він розбиратися до Гончаренка, і намагається погрожувати йому… Негідно це короля. Тому що король має бути до всіх добрим, король має вміти прощати і вміти мати відповідальність. Ті, хто не вміють цього, не можуть бути ані королями, ані президентами. Ті, хто не мають відповідальності, сподіваючись на щось хороше – на хороших сусідів чи доброго агресора – ведуть країну до краху.
А наше завдання – країну від цього краху вберегти.