9 березня, у день народження Тараса Шевченка, всі понесуть йому квіти: і у великих містах, і в невеличких селах. Моя маленька племінниця запитала, які квіти любив Шевченко - хоче намалювати для нього. Я не знаю про квіти, але, читаючи і перечитуючи його поезію, прозу, переглядаючи мистецькі твори - картини, офорти, гравюри, не стомлююся дивуватися величині, якщо можна так казати, його любові - до світу, до життя, до України. Справжня і щира любов, та, яка проявляється насамперед у вчинках, а вже потім - у словах. Можливо, тому повз віки, вікопомні події, злами, революції і геополітичні зрушення його все одно називають генієм, пророком і нашим батьком.
Із 47 років його земного буття 24 роки - рабство, 10 років - солдатська служба в Мангишлаку, а лічені роки відносно спокійного життя - це роки боротьби і просвіти, пошуку правди і творення вічного в мистецтві. Його іменем називали кораблі, кратер, великі й маленькі населені пункти, йому присвячували світові шедеври мистецтва.
Усі знають про тривалість його життя: коротке, як політ зірки, зіркове. Створені за це коротке життя його шедеври і досі залишають величезний простір для досліджень для шевченкознавців. Бо, не маючи ні довідників, ні, зрозуміло, інтернету, ні інших благ сучасної цивілізації, він творив з космічною швидкістю. Не маючи дару прозорливості, він передбачив усе до сьогоднішнього дня.
Його шлях у безсмертя - це шлях, як тепер модно називати, - успіху. Еспресо спробувало з'ясувати, хто він насправді - символ, пророк, геній чи людина серед нас і чим цікавий Шевченко для наших сучасників, особливо підростаючого покоління. З нами сьогодні - його "Кобзар", мистецькі твори, а ще - шевченкознавці, сучасні митці і директорка Музею Шевченка "Хата на Пріорці" Юлія Єрмоленко.
Здається - кращого немає Нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…
Народився у кріпацькій родині, ще маленьким став круглим сиротою і ріс у цілковитій бідності й тотальній безвиході. Та все ж знайшов шлях з тунелю кріпацтва, став відомим на весь світ, створював нев'янучі світові шедеври в різних жанрах, закохував у себе аристократок і навіть викликав на себе увагу самого російського царя. Як у таких умовах стають символами нації?
Портрет роботи Тараса Шевченка
"За кожним символом стоїть жива людина, - розповідає Юлія Єрмоленко, завідувачка меморіальним музеєм Т. Г. Шевченка "Хата на Пріорці", що в Києві. - Символ - це трактування постаті нащадками. У світі було багато геніальних поетів, мистців, політичних діячів. На жаль, не всі вони були настільки гарними людьми. Шевченко - геніальна людина, Людина, що залишалася собою завжди і за будь-яких обставин... "Караюсь, мучуся, але не каюсь..." - так написав він в одному з листів. Це, на мою думку, - його життєва позиція".
Вище часу. ТАЛАНТ
Він не вписувався в рамки свого часу, тому що завше ішов попереду його. Не мав страху і не запобігав перед авторитетами, не плазував, не просив. Його сила волі, наполегливість, вміння бачити світ під власними кутами зору, помножені на талант і працелюбність, явили світові в його особі:
Письменницький спадок
Перший "Кобзар" Т.Г. Шевченка
Створити книжку, яку б українці клали на столах поряд з "Біблією" - це вже бути обраним на землі. Дослідник творчості Кобзаря, автор абетки-енциклопедії про Шевченка професор Леонід Ушкалов переконаний, що Тарас Григорович усвідомлював свою місійність, відчував себе пророком доби і свідомо прийняв випробування долі. Його твори - це вся Україна на долоні, це правда і відвертість, це така сила, яка підіймала дух, загартовувала, відроджувала українців, причому у всі часи, у будь-які періоди життя його народу. Любов автора до народу, до рідної землі, а також мова - співоча, мелодійна, дзвінка - викликали захоплення і широкий відгук у душах читачів.
Його письменницький спадок багатогранний і глибокий: поезії, поеми, прозові твори і твори драматичні. А починав свою творчість із балад. В 1837 року Т. Шевченко написав першу баладу "Причинна". У перше видання "Кобзаря" (1840) увійшла одна з найкращих Шевченкових балад "Тополя". Пізніше були створені балади "Утоплена", "Лілея", "Русалка". Казковий світ, який малює у них автор, - насправді світ болючої реальності.
У 1840 р. вийшла тоненька книжечка під назвою "Кобзар", а з нею прийшло і визнання поетичного таланту Шевченка. Вихід першого "Кобзаря" став епохальним явищем і таким буде у всі часи.
За життя поета, незважаючи на цензурні утиски, побачила світ майже третина його поезій. Так, "Кобзар" вийшов тричі (останній раз двома мовами). Крім того, видавалися "Катерина", "Гайдамаки", "Гамалія", "Наймичка", "Тополя", "Тарасова ніч", "Псалми Давидові", "Іван Підкова".
Читайте також: 10 висловлювань Шевченка, які досі актуальні для українців
Шевченко - наш Рембранд, і Діккенс, і Золя, і Гюго
З цими відомими світовими постатями порівнює нашого Кобзаря художник Едуард Межул. Він розповідає, що його студійці дуже легко сприймають мистецькі твори Шевченка і охоче творять за його мотивами: "Його поетичні рядки та малюнки дуже сучасні.Студійці із задоволеням роблять копії малюнків та легко вчать вірші".
Чому Шевченко - в ряду з Діккенсом і Золя? Не лише через силу таланту, вважає Едуард Межул. А й тому, що вищезгадані письменики походили із аристократичних родин, а писали про пригноблених, намагалися силою слова підняти їх з колін.
"Ми щороку в студії переглядаємо фільм "Таємниці генія" Сергія Проскурні, починаючи з 2014 року, з часу його виходу, - розповідає Едуард Межул. - Цей фільм - величезна робота з архівами, з очевидцями, у ньому руйнується дуже багато міфів з життя генія. Перше - про походження Шевченка. Та якщо б він не був аристократичного походження, ніхто його не взяв би, маленького, в будинок пана й не дали б неймовірні гроші за його викуп, в тому числі цариця, бо на ті гроші кількасот кріпаків можна було купити".
Ми знаємо, що Шевченка викупили з кріпацтва в 1838 році за 2500 карбованців. Це були величезні гроші і їх нібито дала сама імператриця.
Та й мало хто з простого люду на той час міг похизуватися такою доброю освітою у Петербурзькій академії. Шевченко першим в Російській імперії отримав звання академіка гравюри.
Художній спадок
Шевченко - наш український Рембрандт. Малюнки супроводжували його все життя, і становлення його як художника відбулося ще раніше, як поета. "Наш Кобзар мав великі успіхи в графіці, за що отримав срібну медаль у Петербурзькій академії. Як живописець наслідував Карла Брюллова, був його точним послідовником. Як графік і рисувальник він - геніальний. Йому вдавалося 3-4 тонами передати життя в рисунку. Я щороку даю студійцям рисувати на тему шевченкіани і переконуюся, що в чорно-білому або кольорах сепії або умбри (коричневих-земляних) Тарас був маестро!", - пояснює таку свою думку художник.
"На той час офорт (азотна кислота українською мовою) - це було новаторство Шевченка для Східної Європи, - продовжує Едуард Межул. - Офортом травлять малюнки, продряпані голкою на цинкових або мідних пластинах. Відбитки з пластин дешевші, ніж картини маслом, їх міг придбати пересічний мешканець тодішньої України-Русі". Отож Шевченко був новатором не лише на своїй землі, а й далеко за нашими межами.
Прославився він і як талановитий ілюстратор, а також портретист, живописець і графік. Як відомо, саме талант до малювання відкрив йому дорогу на волю, впустив до мистецької еліти. 835 творів - саме таку кількість творів нараховує доробок Шевченка у образотворчому мистецтві. Загалом Кобзар створив більше 1000 живописних творів за 30 років, 278 картин вважаються втраченими.
У 1842 році було створено найвідоміший твір українського живопису - портрет "Катерина", написаний за мотивом однойменної поеми.
"Катерина" Т.Г.Шевченка
Живописна Україна
В одному з листів до свого друга Тарас Шевченко писав: "...хочу рисувать нашу Україну (...) Я нарисую її в трьох книгах, а в першій будуть види, чи то по красі своїй, чи по історії прикметні, а в другій теперішній людський бит, а в третій історію". Не всі ці плани здійснилися, бо в 1847 році Тараса Шевченка, учасника таємного Кирило-Мефодіївського товариства, заарештували.
"Почаївська лавра з півдня", 1846 р.
Крім цього, художник написав понад 150 портретів і більше півсотні автопортретів у самобутній манері.
Нас змусили бачити в ньому страждальця і мужика, атеїста і затворника
Тому і люблять, і називають своїм батьком українці Шевченка, бо він був людиною, образ якої викристалізувався в нації за всі роки її існування і втілився в ньому. Талантом, безперечно, генієм, але людиною - щирою і доброю, відкритою і співчутливою, а водночас безмежно сильною.
"Нас змусили бачити у Шевченкові похмурого страждальця, - пише професор Леонід Ушкалов. - Але це не так: він був великим життєлюбом і жартівником. Сміх - важлива складова Шевченкового портрету. Є згадки, що він часто організовував такі собі замальовки-пародії на своїх друзів і виконував їх так мило, що найгучніше реготав той, кого пародіював Шевченко. Ця риса нікуди не поділася й після заслання. Як згадував Пантелеймон Куліш, до заслання у Шевченка була рука гладіатора, а повернувся такий змарнілий, що на руках світилася кожна жилка... Та почуття гумору не втратив".
Радянська ідеологія методично робила своє – з віруючої, освіченої людини, який був душею світських товариств, з бездоганним смаком – зробили атеїста, мужика, затворника. Звичайно, аби маніпулювати патріотичними почуттями українців.
Не атеїст! Ми знаємо, скільки творів Шевченко присвятив молитвам за простий люд, скільки разів з надією звертався до Бога. Це видно і з його "Щоденника", прослідковується і в поетичних творах, і в мистецьких. Усе своє життя Шевченко перебував у духовному пошуку, у пошуку вищої правди - Божої. Цей шлях у нього був непростим, бунтарським, напевне, тому можна було простіше поставити на ньому тавро "атеїст".
Не "кожушний поет", не співець жіночих печалей і сільських краєвидів. Швидше, навпаки! Бо саме Шевченко завершив епоху естетики принизливих жіночих страждань. Натомість пріоритетом своїх творів він обрав культ героїчного, революцію і бунти за правду і свободу. Він культивував силу в мистецтві.
"Сон бабусі і онучки", 1840 р.
"Дух попередньої козацької доби, мілітарний і мілітарний дух "козацької шаблі" переданий Шевченком, не лише поколінню "живих", а й поколінню "ненароджених". Переданий через бездоріжжя і тьму ночі бездержавності і всупереч тій ночі", – писав Євген Маланюк.
І не лише "пролетарський митець", який, начебто, передбачив "світле майбутнє" та був виразником соціальних прагнень робітників і селян.
Нині ми маємо змогу осмислити весь всесвіт творів генія. У поезії і прозі, в картинах, офортах, гравюрах його руки закарбовані, описані історії, долі як і найбідніших людей, так і багатих і знаних. Він ніби сканував їх, переносячи в наш час меседжі, які були зроблені ним тоді. Саме тому ми називаємо Шевченка генієм сучасності.
Не затворник. Щоб розвінчити цей міф, достатньо хоча би прочитати "Щоденник" Тараса Григоровича. Веселий, товариський, душа багатьох товариств, він щодня відвідував музеї, театри, прийоми.
Ну і навколо нього часто збиралися жінки, він їм подобався своєю оригінальністю. Мав багато друзів, любив співати, був бажаним гостем і навіть дружбою на весіллях.
Не старомодний дідуган! Насправді художник одягався дуже модно, бо ж крутився у вищих колах Петербурга. Стиль Шевченка оцінили сучасні художники костюмів.
Шевченко був тим ще франтом, мав красивий і модний одяг, любив білі парусинові костюми і якось навіть купив собі єнотову шубу.
Його друг по Петербурзькій художній академії Іван Сошенко, з яким Шевченко ділив квартиру, в своїх спогадах писав: "...Тарас мій частенько став роз'їжджати по вечорах. Він, як то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку".
Не нудний! Шевченко навіть намалював жартівливий автопортрет, на якому зобразив себе голим. Малюнок довго був заборонений цензурою.
Улюблений борщ
У збірнику розвідок "Тарас Шевченко у приватному житті" можна прочитати багато цікавого про побут і уподобання Тараса Григоровича. Так, у розділі про кулінарні смаки Юлія Єрмоленко, завідувач меморіального музею Т.Г. Шевченка "Хата на Пріорці", пише, що Шевченко не був гурманом. Але любив смачно попоїсти, а серед улюблених страв Тараса Григоровича був борщ із сушеними карасями.
Борщ, який готують на день народження Шевченка у музеї "Хата на Пріорці". Фото Ю. Єрмоленко
Сивоусий сирота
"Сивоусий сирота". Так називав себе Тарас, культова постать нашої нації... Мрія про хату, "де Дніпро і кручі", здійснилася вже тоді, коли Шевченко пішов із земного життя та назавжди спочив на рідній Черкащині... там, де мріяв оселитися, одружитися та доживати свого віку з родиною та дітьми. А хата-мрія "біла-біла, наче сметана" залишилась на мальовничій київській околиці Пріорці... зупинявся там поет, надихнувся нею та зробив проект свого майбутнього житла, один до одного як оця дубова хатина в садочку... "Я тільки хаточку в тім раї благав, і досі ще благаю..." Мрії мають здійснюватися, навіть після смерті про них варто говорити "незлим тихим словом", - розповідає про мрії Тараса Юлія Єрмоленко.
Меморіальний музей Т.Г. Шевченка "Хата на Пріорці", Київ
Вам Бог помагає!
Сьогодні - день народження людини, яку знає і любить світ і яка любила нас, свій народ, і зробила все можливе для того, щоб ми утвердилися як велика сильна нація. Людина - кріпак і академік, людина з надлюдськими обдаруваннями і надлюдською силою, яку він витратив винятково на свій народ, так і не створивши власної родини. Його родиною були ми всі, його діти, нащадки, спадкоємці. З днем народження людини, яка згуртувала всіх нас "на Вкраїні милій"!