Перша позиція, яку треба усвідомити: Мінський переговорний процес і мінські домовленості є засобом війни, а не шляхом до миру. Росія за допомогою цього інструмента хоче послабити Україну зсередини та зняти з себе відповідальність за конфлікт перед своїми міжнародними партнерами. Україна хоче за допомогою "Мінська" запобігти ескалації конфлікту (що було особливо актуально у вересні 2014 та у лютому 2015 рр.), а також зберегти тиск міжнародної спільноти на країну-агресора.
Консультативна група, в якій 10 представників України мають обговорювати політичні питання з 10 "представниками ОРДЛО", є, безперечно, кроком, що наближає перемогу Росії і поразку України, а не навпаки. Росія таким чином досягає своєї головної тактичної мети на даному етапі – "посадити за стіл переговорів»" українську владу і своїх маріонеток на Донбасі. Після цього вона вже позиціонується не як сторона конфлікту, а як посередник. Так само, як ОБСЄ, Франція і Німеччина. А хіба це логічно, щоб одні посередники накладали санкції на інших посередників?
Ймовірний виграш української сторони, на який, мабуть, сподівається команда президента Зеленського, це – припинення збройної фази конфлікту, тобто його заморожування. Заради цієї мети нинішня влада в Києві готова, вочевидь, пожертвувати міжнародною підтримкою та можливостями тиску на Москву. Йдеться про своєрідну "нічию", коли Зеленський отримує "завершення війни", а Путін – свободу від зобов’язань. Існує висока ймовірність того, що на такому обміні наполягають Макрон і Меркель. А десь іздалеку подібному сценарію аплодує Трамп.
Ні, це не означає прямо зараз інтеграцію окупованих територій з особливим статусом і особливими повноваженнями в український політичний та економічний простір. Скоріш за все, ці "консультації" будуть цілком безплідними, адже за жодними параметрами маріонеткові режими не зроблять кроків до "повернення" в Україну. Не для того вони створювали свої "органи влади", проводили "вибори", а нещодавно скасували державний статус української мови. Є надія, що й українська переговорна сторона на піде на поступки в сфері державного суверенітету та здорового глузду.
Але це означає, що українська позиція стала слабшою у всіх вимірах. Повірити, що Росія відмовиться від загрози військового вторгнення для тиску на Україну, може тільки хтось дуже наївний (не будемо вказувати пальцем хто). Війна не закінчиться ще довго. Сподіватися на зовнішню підтримку, як політичну, так і військову, також стає набагато складніше, бо ми ж не лише визнали "внутрішній характер" конфлікту, але й ведемо переговори з нашими опонентами.
Очевидно, що подібна консультативна група створюється на виконання пп. 11-12 Комплексу заходів з виконання Мінських угод. Тобто обговорюватися там будуть зміни до Конституції та виборче законодавство для ОРДЛО. А це вже серйозна політична поступка з боку України.
Ну і можна не сумніватися, що в інформаційно-пропагандистському сенсі Росія витисне з цього формату все, що тільки можливо. У свідомості росіян Путін остаточно стане миротворцем, Донбас – переможцем, а Україна – «руїною». Консультативна група регулярно даватиме для цього чудову ілюстративну «картинку».
З іншого боку, якщо ми одночасно втратимо шанси на припинення війни і зовнішню підтримку в протистоянні агресору, то далі нам вже буде втрачати нічого.
Тому на одному з раундів переговорів доведеться чітко розставити усе по місцях. І тоді виявиться, що "протилежна сторона" - це ніякі не «"повноважні представники окремих районів Донецької та Луганської областей", а фігуранти кримінальних справ щодо фактів створення незаконних збройних формувань, незаконного захоплення влади, посягання на територіальну цілісність України, утримання заручників та ін. Тож, відповідно, єдино можливий предмет консультацій – умови їх добровільної здачі українським правоохоронним органам.