Є цілий ряд фактів, що роблять пандемію і супутню економічну кризу абсолютно унікальними. Перше, світ став дійсно всезагальним, тобто глобалізація це реальність. У епоху Першої Світової війни, котру супроводжувала, як ви пам’ятаєте, остання пандемія - “іспанка”, що забрала набагато більше життів, аніж зараз забирає корона вірус, ще не було глобального світу. Тоді ще не було, чи майже не було авіаційного сполучення і тим не менше вірус розповсюджувався швидко. Тоді економіка ще не була настільки глобальною, тим паче не було теперішньої фінансової системи. Тоді люди лише починали взнавати, що таке ф’ючерси і ще жили в системі золотого стандарту, надійних грошей, котрі ніколи не зникнуть, тобто якщо отримав 20 рублів золотом, вони не стануть папером. Зараз світ інший. Він абсолютно глобальний. Люди рухаються у неймовірних кількостях: подорожують, відпочивають, лікуються. По-друге, економіка стала абсолютно залежною. Якась річ розробляється в Силіконовій долині, виробляються в одній країні, збирається в Китаї, продається по всьому світі. За часів епідемій чуми переважало натуральне господарство. Селянин сидів у себе на ділянці і люди жили набагато замкненіше. Тим не менше чума з Китаю приходила в Геную, поширюючись Європою. Зараз ці речі розповсюджуються миттєво.
Інший момент це те, що люди не мають реальних заощаджень. Вони мають символічні заощадження в банківських рахунках і цінних паперах, але як казали в 19-му сторіччі, не у дзвінкій монеті. Відповідно все це може випаруватись, впасти чи знецінитись миттєво у рази. Національне багатство у реальних цінностях лише у невеликої частини людей або країн. Внаслідок цього людина абсолютно залежна. Слідом за пандемією, звісно закривають заради карантину сферу обслуговування, а це зараз найбільша частина ринку. Закриваються і виробництва, люди втрачають роботу, а у них за собою лише банківські рахунки. Скоро ці банківські рахунки не зможуть оплачуватись, бо не поступають нові цінності, а це - колапс. Цей колапс з якого, як здається, буде зроблено серйозні висновки, я маю таку надію.
Ми повинні перейти на іншу економіку. На економіку із реальними цінностями. Не можна жити в умовах символічної економіки із різними цінними паперами кількох рівнів, котрі самі по собі забезпечуються лише надією, а надія зараз, як ви розумієте, зникла. Вони так і називаються - ф’ючерси, вони розраховані на майбутнє.
Путін у своєму останньому зверненні, як не дивно, не використав історичного моменту. Я бачив цю фотографію далеко немолодої людини, котра дивиться доволі наляканими очима на теперішню дійсність і не знає, як на неї реагувати.
Ну ви знаєте, для того, аби піти в інший світ є багато інших причин, набагато менш екзотичних ніж коронавірус і всі ми це розуміємо. Справа у тому, що після виступу головних політиків Заходу, в першу чергу, звісно, чудового виступу Ангели Меркель, люди думали, що Путін скаже щось людське, але нічого людського він не сказав. Це була абсолютно казенний, мертвий виступ у якому всі наші економісти, я не великий спеціаліст в галузі податків, але всі помітили, що був спосіб обкласти націю новими податками і зробити нові фінансові виїмки у людей, починаючи податком на капітал, що вивозиться, і закінчуючи ліквідацією безкоштовного проїзду в міському транспорті Москви. Тобто це було прямо протилежно тому, що роблять у всьому світі. Це знову бажання використати будь-яку біду в своїх інтересах.
Глобальність загроз, глобальність і швидкість розповсюдження цих загроз, а в той самий час ми розуміємо, що все рівно Кремль продовжує політику 19-го сторіччя. Весь світ намагається переосмислити помилки, але одна окремо взята людина все рівно хоче використати і нав’язати.
Я думаю це не одна окрема взята людина. Насправді політику використання ситуації у своїх інтересах проводить і Китай, але Україні, звісно, ближче проблеми пов’язані з Росією. От зараз виникла ситуація, справжня національна катастрофа, коли національний лідер, який тим більше мріє бути чи не пожиттєвим імператором, повинен бути зі своїм народом. Навіть Микола I, коли був холерний бунт, вийшов на площу до народу. Був серед холерного народу. Не побоявся за своє здоров’я, але заспокоїв людей, які зібрались. Не розігнав їх, не пересаджав, а саме заспокоїв поговорив, пообіцяв допомогу і надав допомогу. Микола Iзовсім не герой мого роману, але тим не менше, навіть він так чинив. Тут же людина не лише в силу своєї, як у будь-якої людини, уразливості вдівся у скафандр. Скафандр - це скафандр, що геть відділяє його від суспільства.
Він живе у своєму світі, світі своїх інтересів. Він намагається за допомогою ФСБ, за допомогою Нацгвардії відділити себе від суспільства. А зараз такий момент, що все рухне, розвалиться Росія і розвалиться цей побудований світ, який ще худо-бідно міг існувати в умовах відносного благополуччя. І що тоді робити? Він сам не знає, що робити, тому в нього і очі бігають, і сам він наляканий, тому у своєму виступі, зверненні до нації він говорив про якісь другорядні речі, абсолютні нісенітниці, не згадавши ані про масу людей, які помирають у світі, ані про загрози, які вже завтра стануть реальними в Росії, не сказав нічого втішного нації, а все маніпулював якимись цифрами, процентами, порядками зрозумілими лише купці економістів, але жменька економістів вже висловила свою думку, що це абсолютні нісенітниці, а всі решта взагалі нічого не почули у цьому виступі, побачивши лише налякану людину, яка з монітору читає завчені давно фрази.
Ви абсолютно праві, кажучи про величезні загрози для теперішніх держав. В Україні ми зараз переживаємо певну світоглядну революцію. Наша спільнота була просто обурена через те, що ті чи інші олігархи, представники влади почали собі оформляти блатні палати.
Це багато у чому саме те радянське, яке залишилось, неважливо який зараз режим у тій чи іншій країні. Це лагерний синдром, - “помри сьогодні ти, а завтра я”. Ці люди думають лише про себе, а іншого вони готові віддати на заклання. Вони йому зовсім не потрібні. Люди потрібні лише як засіб, а коли йдеться про життя, здоров’я і добробут, то в першу чергу ти сам. Те саме відбувається і в Росії, де одразу розкупили апарати вентиляції легенів, які потрібні при цьому захворюванні, запаленні легень, як наслідку коронавірусу. Все це розхапали багаті люди, намагаються оформити собі безпечне проходження епідемії, а про народ вони забули.
Я думаю, що це не додасть політичної ваги цим людям по закінченню пандемії. Україна, маю надію що і Росія, вийдуть з неї оновленими, очищеними очима. Вони краще побачать, хто є хто, або як казав старий Горбачов, - “хто єсть Who”,- колись він так сказав. От вони це все побачать і вже бачать, а коли ситуація стане ще важчою, а це безумовно буде, якщо цілковитого чуда не станеться, тоді тим паче побачать і тоді цим людям вже ніхто нічого не пробачить.