Девід Лінч, Крістін МакКенна. Кімната снів. – К.: Видавництво Жупанського
Ім’я автора цієї книжки давно стало символом унікального, ні на кого не схожого митця, кожна нова робота якого одразу здобуває статус культової. Запустивши серіал "Твін Пікс" у 1990 році, Девід Лінч став, без перебільшення, відомим на увесь світ, а фрази "Хто убив Лору Палмер?", "До біса смачна кава" та "Сови не те, чим здаються" перетворилися на популярні меми. Створена ж ця книжка доволі оригінально. Спочатку один автор (власне, журналістка та критикиня Крістін МакКенна) складає життєпис героя на основі розмов більш ніж з з тисячею людей (близькі, рідні, коллеги), потім він сам пише свою версію, послуговуючись спогадами інших. По суті, діалог людини з власною біографією, чи не так? Усе це дає змогу якнайбільше дізнатися про життя і становлення Девіда Лінча як митця, про речі, що вплинули на нього і в подальшому знайшли відображення у його світогляді та його кінострічках, а також зазирнути за лаштунки його безмежної внутрішньої імперії.
Юрій Андрухович. Коханці Юстиції. - Meridian Czernowitz
Щодо цієї книжки слід зауважити, що новий альбом Юрія Андруховича з гуртом Сон Совы / Son Sovy - "Коханці Ю. Музика до та після роману" - це саундтрек до "Коханці Юстиції", який можна слухати і як радіовиставу. Насправді, це, звичайно ж, не роман, оскільки його автор давно вже перейшов на есеїстику, а "вісім з половиною" чудових оповідань. Саме вони й складаються у своєрідний роман - з часом, пам'яттю, дитинством-юністю і, безумовно, радянської зрілістю. Більш того, об'єднує їх нехай навіть не сюжетно, але принаймні тематично - спільна риса, притаманна всім героям оповідань.
Це, по-перше, пристрасть до злочинів, а по-друге, таємне кохання. У даному випадку, як бачимо з назви "роману", всі вони залежить від богині правосуддя. Кого ж ми бачимо в цій галереї вбивць і душогубів, що населяють незвичайний епос кримінального світу, що родом із судових актів і кримінальних хронік старого Львова? Представники його строкаті і розмаїті, це і герої міських легенд, і чорнокнижники, і повстанці - вигадані, реальні, живі та мертві душі з колекції таємних пристрастей. Розбійник Самійло Немирич, таємний агент Богдан Сташинський, середньовічний чернець Альберт Віроземській, терорист Мирослав Січинський, бізнесмен Маріо Понґрац, причетний до розстрілу підпільників-націоналістів і навіть Фантомас з кінематографічного дитинства автора.
Сергій Жадан. Ворошиловград. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля
Загалом же все в цьому романі, за яким знято фільм "Дике пол", оформлено за незмінною схемою оповіді, яку віддавна практикує автор. Ось головний герой на ім’я Герман Корольов в обов’язковій військовій куртці, на яку він, приїхавши в глуху провінцію рятувати бензиновий бізнес свого брата, змінив свій міський фасон. Ось його обов’язкові друзі-напарники, обов’язкова старша жінка, обов’язкові проблеми (свої та чужі), обов’язкова остання територія, яку треба обороняти. Констатація життєвих досягнень у головного героя така ж лаконічна: "Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами». І лише завдяки тому, що його досі дивує, як все в житті "ніби повторювалось, поверталось назад – назад в нікуди, назад у порожнечу", оповідь рухається до свого невтішного кінця. "Коли ловиш життя за хвіст, – справедливо вважають в фіналі, – найменше думаєш, що з ним потім робити". Хоча, як показує досвід, з цього можна зробити кіно.
Лесь Подерв’янський. Павлік Морозов. – Х.: Фоліо
Свого часу книжка цього автора продавалася у політкоректному целофані та ще й з попереджувальним знаком: "Увага! Ненормативна лексика. Не рекомендується особам до 18 років".
Сьогодні твори Леся Подерв'янського вже навряд чи викличуть читацьку алергію на його фірмовий епатаж. Зокрема його епічна трагедія "Павлік Морозов", написана 1993 року, вже була поставлена на сцені київського кінотеатру "Кінопанорама". режисером Андрієм Крітенко (Німеччина), і особливого скандалу не сталося. Так само не спостерігається особливого "криміналу" у черговому перевиданні сатиричних п'єс і сценок брежнєвського розливу в книжці Подерв'янського. Оскільки всі вони, будучи зібрані харківським "Фоліо", здобули заслужену славу в самвидаві 1970-80-х років, а пізніше навіть були видані на аудіокасетах і дисках. І ось вже в черговий раз грімка суміш абсурду і чорного гумору, насичена суржиком і тією самою ненормативною лексикою, загрожує висадити на демократичне повітря хиткі підвалини суспільної моралі, чиї представники не відають про колишню славу київського автора. Утім, чи висадить? Бо якщо усвідомити, що реальність, співпавши з текстом, переважала в ті "благословенні" імперські часи над мораллю, то, можливо, чергового акту остракізму вдасться уникнути і нас почне затягувати в трагікомічний епос Подерв'янського, змушуючи приймати логіку його сатири, пародії та заодно демістифікації. Чи пак, дегероїзації.
Андрій Кокотюха. Червоний. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля
У цьому романі розповідається про двох українців, які одночасно воювали за різні ідеали, але доля звела їх в одному таборі. І тепер вони разом опинилися на радянській каторзі: український повстанець Данило Червоний та радянський льотчик Віктор Гуров. Червоний - із Заходу України. Гуров - східняк. Чим не сюжет для фільму? Тож не дивно, що невдовзі ми подивимося чергове гостросюжетне кіно, прем’єра якого запланована на весну цього року. Сюжет якого, до речі, має історичне підґрунтя – маловідоме з радянської історії повстання зеків у таборах Півночі. І це важливо – коли дія відбувається у відомих місцях, а не в уяві автора. "Із сучасних російсько-українських серіалів було незрозуміло, в якому місті відбувається дія, - зазначає автор роману. - Позначаються тільки Москва або Санкт-Петербург. А глядачеві потрібні впізнавані і чіткі місця і обставини. У голлівудському кіно немає абстрактної поліції, це обов'язково копи з Майамі або Нью-Йорка, і між ними є різниця". Хай там як, але навіть розбіжності в ідеалах героїв не завадили їм виступити проти системи, зокрема протистояти репресіям начальника табору. У якості режисера фільму за романом "Червоний" виступив Заза Буадзе.