Лідія Жгир: У Китаї, на територіях без надзвичайного стану, доступ до парків і річок був, а метро у Пекіні не зупиняли

Ви зробили величезну одіссею, потрапивши з китайського карантину у карантин український. В силу того, що ви маєте досвід, і китайський і український, я просив би вас порівняти ситуації, де Україна, можливо, перегинає “карантинну палицю”?

Мені здається, в Україні зараз запозичують не зовсім китайський, а швидше уханський досвід. В Ухані  і провінції Хубей з 23 січня було впроваджено надзвичайний стан, а на решті території Китаї, де не було такої захворюваності, увели надзвичайну ситуацію, карантин, але не вводили таких жорстких заходів, як в Ухані й  інших містах провінції Хубей. Обмеження громадського транспорту  є повним  копіюванням надзвичайного стану, введеного в Ухані, де було одразу скасовано весь громадський транспорт. В Україні надзвичайний стан не оголошували, але транспорт чомусь відмінили.

А в Китаї закривали метро?

На більшій території Китаю метро не закривали. В Пекіні, як і в більшості великих міст, метро функціонувало кожного дня без перепину. В провінції Хубей закрили весь транспорт, але там був надзвичайний стан, військовий стан. 

Як у Китаї було, наприклад, з обмеженням доступу до парків і, відповідно, до тих чи інших вправ на свіжому повітрі?

На території,  яка не була обмежена військовим станом був доступ до парків, до громадських місць. Єдине, з часом ввели обов’язкове носіння масок всіма громадянами без обмеження. Але люди виходили. Було заборонено збиратися на великі заходи, але люди того і не робили. Люди постійно прогулювались біля річок, в парках. Це - громадське здоров’я. Це - обов’язок будь-якого уряду забезпечити зміцнення свого імунітету за рахунок прогулянок на свіжому повітрі. Мені здається, що це релевантно лише за військового стану або надзвичайного стану, але точно не в карантині, коли до цього немає очевидних підстав. Якщо застосовувати ці методи примусу в Україні, то мені здається, що ефекту великого не буде. Навіть якщо заборонити в Україні відкривати вікна, люди все рівно будуть відкривати вікна і вішати з них прапори і будуть робити це на зло

З одного боку міряти температуру це добре і корисно. Але результати доволі умовні. У людини може бути ГРВІ, або інші причини. Як було в Китаї? Чи тестували на вулицях? Експрес-тести чи ПЛР?

Почнемо з масок. На початку карантину зникли з продажу маски. Всі їх розкупили і відбувся такий самий ажіотаж, як у нас в Україні. Люди реагують у звичний для себе манері - скуповують усе. Економіка починає реагувати. Почали рости ціни. Перекупники почали продавати це за великі гроші. Десь на другий тиждень уряд увів відповідальність за необґрунтоване підвищення ціни на засоби безпеки і на медичні препарати і ажіотаж заспокоївся. Обов’язковий скринінг  був при вході в метро, при вході у великі торговельні центри і магазини. Торгівельні центри були закриті, але продуктові магазини в них працювали. Якщо ти потрапляєш в публічне місце і тебе перевіряють на температуру і в тебе вона висока, то тебе не пускають, рекомендуючи їхати в лікарню. Ти можеш звернутися в опорну лікарню. Спочатку їх було в Пекіні декілька, а потім їх розгорнули аж до 20-ти. Ці лікарні були по всьому Китаю, незалежно від провінції. Ти міг туди звернутись, якщо в тебе були наявні симптоми з переліку. Перелік був дуже чіткий. По-перше це гарячка вища за 37.7. По-друге, біль у грудях або стриманість подиху. По-третє, кашель будь-якого формату, сухий чи вологий неважливо, або діарея. Тобто гарячка плюс щось одне з решти критеріїв. Якщо в тебе наявні ці симптоми, то можеш самостійно їхати в опорну лікарню. Це приймальне відділення у будь-якій лікарні, яке оснащено для прийому хворих на COVID. Всі лікарі обладнані костюмами, масками, рукавичками. Там є кондиціонери оснащені дезінфектором. 

Тобто не було відчуття, що ти заходиш, даруйте, в “чумний барак”, де тебе можуть заразити додатково під час обстежень?

Ні. Чесно кажучи, такого відчуття не було. Я була у такій клініці. В мене боліло горло і мені треба було віддефернціювати потенційний коронавірус. Все було досить пристосовано. Я почувалась вільно. Це невеличке приміщення, коридор і двері були відчинені. Якщо в тебе немає бажання стояти в середині, то можеш стояти на вулиці і тебе покличуть. За безпеку лікарів переживати не доводилось  - вони відповідно вдягнені і підготовані. Тести робляться буквально миттєво. 30 хвилин і готовий результат. Тебе зайвий час не затримують. Дають результат на руки і відправляють назовні, щоб ти там не вештався зайвий час. Таких клінік,  з часом, з’явилось доволі багато і був чіткій організаційний момент - кожен громадянин розумів, який у нього алгоритм. Якщо з’явився один із перелічених симптомів, слід одразу звертатись до цих клінік. Клініки не були переповнені. Лікарні в Пекіні не були переповнені. Проводили тестування всім, в кого є температура, без винятків. В мене був лише один симптом і мені провели тест. Як для мене, як для іноземки, цей тест коштував щось, а для китайських громадян він безкоштовний - моя страхова компанія все це покрила. Тобто проблем із тестуванням не було. Це був ПЛР, який точно визначає результат.

От, власне, цікавий момент. До України потрапили не до кінця точні експрес-тести і вони вже почали працювати. І частина діагнозів,  встановлених, або підтверджених за допомогою експрес-тестів були згодом спростовані за допомогою ПЛР-тестів. 

Вся література, яку я читала, свідчить на користь  ПЛР-тестів. Це мазок із носа і це зовсім інша система - забору крові там не було. Коли я вже збиралась в Україну почались розмови про експрес-тести і мені казали, що точність експрес-тестів близько 40%. Таким тестам я б недовіряла і дуже прикро, що в Україну вони масово закуповуються. Я переконана, що потрібно вкладати гроші в більш точні методи діагностики. 

На вашу думку, які причини такої високої смертності в Італії і, плюс-мінус, не такої високої смертності в Китаї?

Я останнім часом не дуже переконана, що цифри захворюваності, які нам презентує Китай, відповідають реальності.

Ну, так звана “китайська статистика”. Свого часу була радянська статистика, коли всі щасливі, а насправді виходило трохи по іншому.

Їм притаманно регулювати статистику як потрібно. Тим більше основний спалах захворюваності був у провінції, яку відразу закрили і оголосили військовий стан. Тобто перевірити інформацію було дуже складно. Журналістських розслідувань в Китаї, зрозуміло, на цей рахунок, не проводиться. Що сталося із лікарем, який почав бити на сполох, що з’явилась нова хвороба? Я нагадаю, спочатку його піддали цензурі, розкритикували, звільнили, обіцяли закрити у в’язниці, а потім він помер. Це все і багато інших факторів ставить під питання, чи були насправді цифри настільки низькими у Китаї. Зараз з’являються непідтверджені звіти у медіа, що цифри були значно, можливо навіть в десятки разів, вищі, ніж це оголошує китайська влада. Деякі громадяни навіть посилаються на те, що крематорії працювали цілодобово і раз на кілька днів до місцевих крематорії, яких було вісім в Ухані, підвозилось по 5 тисяч урн. Офіційно стверджують, що за добу помирало максимально 1 тисяча людей. Вже є розбіжності в цифрах скільки ж людей насправді загинуло.