Непомічені епідемії

Коронавірусна епідемія захопила світ раптово

Іще вчора це було просто внутрішньою справою Китаю, за яким всі слідкували, затамувавши дух. Навіть зараз багато кому складно повірити, що планетою ширяє страшний вірус – може й не дуже смертельний, але здатний поставити на коліна системи охорони здоров’я навіть в розвинених країнах. Водночас є на світі країни, які змогли удавити коронавірус в зародку  – Південна Корея, Сингапур, Тайвань. Секрет простий: у них уже були такі епідемії. Просто ми їх не помітили, а вони зробили висновки.

Людству взагалі властиво помічати епідемії лише тоді, коли лічильник перевалює за сотні тисяч.

Класичним прикладом тут може слугувати епідемія “іспанського грипу” 1918 року. Складно повірити, але це була другахвиля епідемічного грипу. Поки в маленькому французькому містечку Етапль не спалахнула масова епідемія, яка потім розповзлась по всій планеті, “іспанський грип” діагностували як звичайну простуду або “атиповий бронхіт” протягом двох, а то й трьох років.

reuters

Історія “іспанського грипу” широкій публіці, на жаль, відома фрагментарно. В кращому випадку завдяки роботам американських конспірологів, які ведуть відлік від спалахів у військових госпіталях в США. А між тим, все було значно складніше.

Існує три незалежні дослідження – Джона Оксфорда (1999), Денніса Шенкса (2015) та американської групи дослідників Майкла Воробья, Джіма Кокса, Дугласа Хілла (2019)- які показують ідентичність численних випадків "смертельного бронхіту" за 1915-1917 рр. та "іспанського грипу". 

Науковці перевірили близько десятка гіпотез, порівняли сотні діагнозів в різних країнах початку XX ст., і навіть побудували точну карту поширення вірусу “іспанського грипу”. Знайшли навіть початковий штам – це була ціла детективна історія, яка привела науковців до маленького аляскинського поселення Бревіг-Мішн, в якому зберігся цвинтар одних із найперших хворих. В 1918 році воно повністю вимерло – із 80 поселенців 72 померло. 

Містечко знайшли іще в 1951 році – коли ще молодий тоді шведський мікробіолог Йохан Хултін вирішив знайти початковий вірус “іспанського грипу”. Бревіг-Мішн вигідно вирізнялось серед інших таких же вимерлих містечок – мертвих там ховали не просто в землі, а у вічній мерзлоті. Завдяки цьому вірус цілком міг зберегтись упродовж десятиліть. Однак, на жаль, тодішні технології не дозволили Хултіну завершити дослідження. Продовжити він їх зміг тільки в 1997 році, коли інший науковець – Джефері Таубенбергер, із Військового Патогенетичного Інституту у Вашінгтоні, теж вирішив пошукати джерела “іспанки”.

Команда Таубенбергера вирушила в Бревіг-Мішн, де за вказівками Хултіна знайшла цвинтар, а там – тіло жінки на ім'я Люсі. В її тканинах було знайдено початковий штам “іспанського грипу”. Тоді учені нарешті змогли довести, що “іспанський грип” циркулював в Европі задовго до “офіційного старту” епідемії. Його просто ніхто не помічав – і не лише тому, що мікробіологія та вірусологія тоді були в зародковому стані. Цього не хотіли самі люди, тому що епідемію необхідно бороти разом, а це виключає такі улюблені людством війни – як відкриті, так і невидимі.

Зараз людство повторює той самий урок. Символічно навіть те, що висновки із епідемії “іспанки” були зроблені лише на межі тисячоліть. Адже в двадцять першому сторіччі відбулось уже як мінімум три епідемії, які більша частина світу навіть не помітила. Дві із них спричинив коронавірус.

reuters

Хто ви, містер Коронавірус?

Коронавіруси відомі медицині давно. Від 15 до 30% всіх простуд і гострих респіраторних захворювань як у дорослих, так і у дітей викликаються саме коронавірусами. Як правило, вони слабенькі самі по собі, і просто відкривають ворота для супутніх хворіб - таких як пневмонія чи бронхіт. До 2020 року було відомо шість людських коронавірусів - HCoV-229E, HCoV-OC43, HCoV-NL63, HKU1, SARS-CoV та MERS-CoV. Нинішній правильно називається SARS-CoV-2, і він насправді є макроштамом SARS-CoV, який спричинив епідемію в Азії в 2002-2004 рр. – такий висновок зробили науковці, обробивши майже 1500 зразків коронавірусу з усіх континентів.

Чому “макроштам”? А тому, що коронавірус належить до РНК-вірусів – це своєрідні “ідеальні хижаки” вірусного світу. Вони розмножуються за допомогою РНК - тобто, лише однієї нитки генного коду. Саме це дозволяє вірусу значно швидше "переналаштовувати" практично будь-яку клітину на відтворення себе улюбленого (і тому такі хвороби протікають дуже швидко), і це ж різко прискорює мутагенність, оскільки без контрольної нитки генного коду копіювання завжди буде неточним. Більшість таких мутацій будуть незначними. Але одна клітина здатна відтворити до мільйона вірусних клітин, а якщо заражений весь організм – то і мільярди. Тобто, кожне покоління вірусів насправді породжує новий штам, а реально – кілька споріднених штамів. Тому РНК-віруси класифікуються на макровиди і макроштами - бо включають в себе багато різновидів.

Коронавіруси з’явились порівняно недавно, найдавніші штами знайдено в рештках VIII тис. до н. е. Визначили це за допомогою особливої методики визначення MRCA (Most Recent Common Ancestor - Найбільш Близького Спільного Родича). Якщо коротко: походження визначають за порівнянням сучасних вірусів та геному викопних, яких можна знайти в давній мерзлоті чи в наглухо закупорених повітряних карманах під землею – так само, як Люсі, знайдена Хултіном і Таубенбергером. Це не така вже й рідкісна подія. Кернування льоду високо в горах Тибету, наприклад, яке в 2015 році здійснювала міжнародна група мікробіологів, принесло в скарбничку науки 33 групи стародавніх вірусів, 28 (груп, не окремих видів) із яких були невідомі науці до того.

Так от, найдавніший спільний предок всіх коронавірусів зʼявився приблизно в VIII тис. до н. е. Від нього відкололись чотири окремих родини, які назвали за літерами грецького алфавіту - альфа-коронавіруси (MRCA 2400 рр. до н. е.), бета-коронавіруси (MRCA 3300 рр. до н. е.), гамма-коронавіруси (MRCA 2800 рр. до н. е.) та дельта-коронавіруси (MRCA 3000 рр. до н. е.).

SARS-CoV, MERS та SARS-CoV-2 належать до родини бета-коронавірусів. Всі вони дуже вірулентні та здатні спричиняти епідемії, якщо їх вчасно не зупинити.

reuters

“Нульові пацієнти” та суперпоширювачі

Першою “справжньою” і найбільш дослідженою на сьогодні є епідемія 2002-2003 року, спричинена SARS-CoV, “батьком” нинішнього коронавіруса.

Як і Covid-19, він походить з Китаю, із провінції Гуандун. Хвороба швидко поширилась материковим Китаєм, Гонконгом і Тайванем. Причому найбільше постраждали останні два. Смертність там досягла рекордних показників 17% та 21% відповідно. Навіть попри те, що хворих було дуже небагато, такий страшний відсоток протверезив уряди і змусив їх розробити стратегії контролю вірусів – якими зараз ми так захоплюємось.

Ця епідемія також змусила ретельно відстежити, як поширюється вірус. Ключову роль в цьому грають два типи людей – “нульові пацієнти” та “суперпоширювачі”.

Нульовим пацієнтом називають першого хворого. В 2002 році ним став дрібний фермер із передмість Фошану, китайського мегаполісу із населенням близько 7,2 млн. людей. Завдяки йому вірус потрапив на велелюдні ринки, а там його підчепив Цзю Цзюафень – рибалка, який 31 січня 2003 року розпочав епідемію, адже був так званим “суперпоширювачем”.

Зараз уже достеменно відомо – коронавірусна інфекція може перебігати безсимптомно, але при цьому людина заражатиме інших людей. Їх і називають “суперпоширювачами” - бо вони, не знаючи про свою хворобу, контактують із великою кількістю людей, і власне розпочинають епідемію.

Так і сталось в 2003 році. Цзю Цзюафень звернувся до лікарні із “хронічною простудою”, і упродовж дня заразив 30 медсестер та лікарів. А ті, в свою чергу, передали вірус своїм пацієнтам в найближчих лікарнях. Хвороба так би і залишилась в межах Фошаня, якби не лікар Лю Жень-Лун, що працював в Міській Лікарні імені Сунь-Ятсена. Він навіть не знав, що хворий, а тому спокійно полетів до Гонконгу. Там він зустрівся із родиною, обідав в ресторані, контактував із величезною кількістю людей. А за пару днів його стан різко погіршився і його поклали до реанімації. Лю Жень-Лун не вижив… але було пізно. Практично всі 1700 гонконгських хворих на коронавірус підчепили його саме від нього.

Ба більше - ввід Лю вірус перекинувся на В’єтнам, адже один із його сусідів по готелю, Джонні Чен повернувся додому до Ханоя і приніс із собою хворобу. На щастя, він вчасно потрапив до рук Карло Урбані – лікаря із ВООЗ, який зрозумів, із чим має справу. Урбані загинув, але встиг зробити тривожне попередження на медичній конференції в Бангкоку.

Тоді й виявилось, що весь цей час Китай приховував інформацію про справжнє число хворих і лише під тиском світової спільноти був змушений сказати правду.

reuters

На щастя, це не призвело до катастрофічних наслідків. Епідемію змогли вчасно придушити до липня 2003 року. За цей час вона встигла добратись до Канади та США, а в одиничних випадках навіть до Європи. Світова медична система витримала, бо основний удар на себе прийняли азійські країни.

Саме після цих подій в них було запроваджено спеціальні стратегічні органи для боротьби з такими епідеміями. Адже всі розуміли – вона буде далеко не останньою.

Готовність номер один для всього світу

І що цікаво, не дуже помилялись. Вже в 2015 році в Південній Кореї спалахнула нова хвороба – так званий MERS (Middle-East Respiratory Syndrome), який теж був спричинений коронавірусом.

Суперпоширювачем на цей раз став 68-річний турист із Саудівської Аравії. Як і Цзюафень, він вважав, що просто застудився. Але південнокорейські медики уже були навчені важким прикладом, і про всяк випадок відправили його результати на додаткове тестування.

20 травня 2015 року результати тесту показали – в країну потрапив новий різновид коронавіруса. Що найстрашніше – це сталось в Сеулі, багатомільйонному туристичному та транспортному хабі.

Негайно було утворено Стратегічний Центр в міністерстві охорони здоров'я. Почали із визначення, в яких лікарнях працюють лікарі, що контактували із “нульовим пацієнтом”. Всього їх було три – один із них був корпоративним госпіталем “Samsung”. Пізніше виявили, що хвороба встигла розповзтись на 24 міські лікарні, просто її вчасно удушили посиленням дезінфекції.

На початковому етапі корейська влада не сповіщала населення про епідемію, але тут же сповістила країни, із якими мала постійні контакти – Гонконг, Філіппіни та Китай. В результаті за межі країни MERS так і не виліз – одиничних хворих вчасно виявили та ізолювали.

В самій же Кореї діяли активно і швидко. Простежили контакти всіх лікарів і виявили приблизно 1600 потенційних суперпоширювачів. Їх всіх посадили під нагляд. Школи і публічні місця недалеко від їх проживання закрили. Невдовзі число піднаглядних збільшилось до 2500 людей, із яких захворіло 186. Тридцять шість врятувати не вдалось. Але на цьому епідемія закінчилась – уже в липні коронавірусу в Південній Кореї не було. Вони встигли задушити пошесть у зародку.

Сьогодні, дивлячись на лічильник хворих і смертей, стає страшно. Уже більше ста тисяч померлих і ця цифра зростає на 3-4 тис. щодня.

Світу було дано два попередження, і навіть приклад того, як можна швидко і малою ціною зупинити занесену ззовні хворобу. Однак він просто не захотів бачити, адже це десь там далеко, до того ж так легко минулось.

Томас Джефферсон писав: “Як дорого нам обійшлись катастрофи, які навіть не відбулись”.

Прогавлені катастрофи обходяться ще дорожче.