Олег Рибачук: Рефрижераторами трупи вивозять з Донецька, а от гроші Росія камазами сюди не повезе

Країна у турборежимі намагається подолати наслідки, відповідно, турборежиму. Водночас спостерігаємо стрімке підсилення керівника офісу президента Єрмака, президент Зеленський, незважаючи на доволі гостру і чітку петицію з вимогою відставити Єрмака, вирішує його приберегти, кажучи: “дякую вам за висловлену громадянську позицію”.

Я якраз чудово розумію, чому президент не може кожних три місяці відправляти у відставку своє найближче оточення, бо воно в нього вже закінчилося. Там ще залишився перший помічник, але вони друзі з дитячого садочку і це не надто публічна фігура, тому все, що відбувається навколо Єрмака - дуже мені нагадує те, що було з його попередником. Я майже впевнений, що якісь там неформальні контакти під час президентської кампанії, коли стало зрозуміло, що Зеленський виходить на фінальну орбіту, між Кремлем та Києвом були, як вони були завжди. І це необов’язково самі політики чи ті, хто на поверхні. Завжди між Україною та Росією існує купа людей, які ногами відкривають двері до Путіна - я з таким колись стикався, водночас таким же чином кажуть “путінцям”, що вони мають необмежений вплив на українського президента. Це, зокрема, і олігархи, великий бізнес наближений і багато пройдох. Тому я теж майже не маю сумніву, що були якісь обіцянки під час ще попередньої кампанії, що відбувалося під час розмови Путіна із Зеленським. Ми з вами не знаємо, але скоріш за все щось там Зеленський міг наобіцяти, міг якось обнадіяти. Проблема в іншому — проблема в тому,  що б він там не обіцяв чи його оточення, чи його найближчі соратники, вони не спроможні цього реально зробити.

Але зараз ми бачимо інституційне посилення так званої консультативної групи, участь у засіданнях відтепер братимуть легітимні представники українського уряду.  І це вже не буде група пенсіонерів — це вже представники певних міністерств. Тобто Україна зі свого боку обіцяє прописати дорожню карту і її імплементувати.

Так, але з іншого боку, якщо з боку України з’являються додаткові переговорники - я спокійний. Тому що, а хто може бути з боку України? Не може ж бути тільки Кучма і його адміністрація. Я думаю, що, з точки зору переговорницької позиції, українська сторона посилиться, але питання в іншому. Питання в тому, що Росія не зацікавлена і всі ці розмови, які Зеленський раніше вів про те, що він спробує використати всі механізми, щоб досягнути миру і, щоб перестали стріляти, але він сам себе обмежив одним роком. Давайте йому постійно нагадувати, що він казав: протягом року Україна буде ініціювати різні речі: від введення миротворців до розведення, до обміну полоненими — все, щоб продемонструвати, що Україна прагне досягнення миру. Ми з вами чудово знаємо, що цього не прагне Росія. І багато західних партнерів це знає. Але ми запам’ятали слово “рік” і приблизно собі уявляємо, що до католицького Різдва або європейського Різдва слід  буде принципово переглядати стратегію реінтеграції. 

Що мене надихає, я вперше почув, що влада, я не знаю, там офіс президента чи якісь там інші інтелектуальні центри, готують стратегію повернення Криму. Це дуже важлива річ, ми з вами досі не знаємо, яка ж стратегія реінтеграції Донбасу, але мене дуже турбувало, що Крим якось відійшов. Зараз Крим публічно повернувся. Тому я знову повторюю: якщо навіть є якісь кулуарні домовленості, якщо навіть комусь дуже хочеться, якщо навіть якісь олігархи помирають, бо не можуть продати чи то великі труби чи ще щось у безмежний ринок Росії, то це все рівно не дозволить українській владі робити те, що їй заманеться. Тому що існує суспільна думка і існує міжнародна думка. Тому що, коли влада спробувала доїсти незалежний регулятор, такий, як незалежне антикорупційне бюро, коли вже здавалося, що ось-ось, то зверніть увагу, з’являється інформація, що пішла команда “фу”. Всі ці Дубінські, Бужанські і інша “коломойщина” отримала команду “фу”. З різних причин, але основна причина — те, про що я вже з вами говорив, про те, що у Зеленського насправді ніякого вибору немає. Якщо виходити з кризи, якщо боротися із економічною кризою і з коронавірусом і з усіма цими викликами - потрібні партнери. Тих партнерів в Росії немає — це тільки для Коломойського вони існують, можливо, для якихось інших олігархів.

Партнерів там нема, але певні ходи, по яких можуть бігати емісари, - є. Емісари будуть носити пакети чи возити камази з грішми.

Як виглядають кулуарні рішення? Ну, наприклад, зустрічається там якийсь бізнесмен, який має давні стосунки з представниками нової влади. Скажімо, умовно, Єрмак і, скажімо, умовно Козак, є люди, які мають бізнесову історію, вони собі, як кажуть, муркочуть чи труть на багато тем. І потім ці контакти, потім ці можливості посилаються на гору. Вони можуть взагалі публічно не проговорюватися, але вони можуть існувати. Зрозуміло, що кожен тримає дулю в кишені, зрозуміло, що ніхто нікому не вірить, але відбуваються якісь ходи. Про деякі речі Зеленський говорив, наприклад, що ми домовилися з президентом Путіним, що ми зробимо перший крок — обмін полоненими. Пам’ятаєте, така історія була після виборів Зеленського,  Путіну треба було трішки перед носом кісточками із залишками м’яса Зеленському покрутити, щоб він отримав заохочення. Хоча зрозуміло, що для Путіна це нічого не означає. А далі почалася серйозна тема — газова. Пам’ятаєте навколо газу, навколо електроенергії, навколо Північного потоку, тобто ряд речей економічних, які важливі для Росії, зокрема постачання води в Крим, якщо ми говоримо про реінтеграцію Криму. Тобто є ряд речей. Путін завжди був лобістом великого бізнесу, за ним завжди стояли великі олігархи, у першу чергу, як переговорник, він завжди використовував в українсько-російських стосунках тему бізнесу, тільки цей бізнес нічого гарного Україні не давав. Для них важливо, наприклад, щоб рішення, які вони приймають, могли поділити українців на проросійських і проросійським показувати, що Росія допомагає, от гумконвой в Печерську короналавру, будь ласка, це рішення, з цього треба було велике шоу зробити.

Водночас ми бачимо, як українська парламентська республіка перетворилася на президентську республіку, потім президентська республіка перетворилася в “головоофісівську” чи там в “єрмаківську” республіку і зараз ми бачимо, як ми плавно інституюємо так звану олігархічну республіку, як Нідерланди у 17 столітті.  Бачимо  нездорові, токсичні схеми пов’язані з російською нафтою в Україні, бачимо, як в нас зупиняють якимось дивним помахом руки енергоблоки. Та це ж насправді треш.

У вас гарний афоризм з’явився, точніше абревіатура. Головний офіс президента — це скорочено буде ГОП, відповідно люди, які там працюють називаються “гопники”. В мене колись був термін кучмарики -  це якось лагідніше звучить, але у “гопників” з цим всім проблема, про те, що ви говорите, воно не пройде. Це не перша спроба олігархату чи чинних бізнес центрів максимально видавлювати ситуацію. Знову повертаємося до самого початку. Зрозуміло, що зараз Україні катастрофічно потрібні  кошти і те, що ви кажете камазами, ну, насправді, камазами трупи вивозять і рефрижераторами з Донецька, а гроші Росія камазами назад сюди не везе. Думаю, що насправді таких камазів і немає. Те, що сюди заходить, досить легко контролюється в Україні, тому що, на відміну від того, що відбувається на Росії, в Україні вже багато років існує електронна система і з готівкою працювати дуже важко. З готівкою такі обмеження, що з камазом будете мати серйозні проблеми. По-перше, у Росії немає таких камазів з грошима, а, по-друге, з ними не можна ефективно працювати. Росія вже не може підтримувати, підгодовувати свої п’яті колони, як це вона робила раніше, у часи Януковича покінчив життя самогубством консул в Одесі — повісився, а в Одесу кожен місяць давали 300 тисяч доларів кешем і там творили “русскій мір”. Нещодавно була річниця, як провалився “русскій мір” в Одесі і вони досі не можуть заспокоїтися. Тож просіла оця машина, яка висмоктувала у Путіна гроші, коли у Путіна гроші були, бо проблема в Росії фінансова дуже серйозно стоїть і тут навіть не питання санкцій, тут питання світової кон’юнктури. Але чорт з ним, з тим Путіним, в мене питання до нас. А у нас у черговий раз є можливості, яким чином ми реагуємо на кризу?

От власне, ми реагуємо на політичну кризу, в той час бачимо, як цинічно так звані гопівці ставляться до цього.  І в мене таке відчуття, що вони не розуміють, що вони поступово набирають політичної антиваги в очах українського суспільства, яке свого часу набирав Янукович. Реакція майданівських середовищ дуже жорстка і гостра. І це, я не знаю, жовта картка чи дуже серйозний дзвін, який починає продзвонювати ситуацію. А вони його, таке враження, не чують.

Я дивлюся за чистотою повітря у Києві з певних часів. І там зелене — це гарне, жовте — це таке собі, а вже, коли стає більш до червоного, то це шкідливе для здоров’я. І те, що відбувається, шкідливе для здоров’я гопників. Але чому ми з вами маємо цим перейматися? Ті гопники, які не розуміли і не тільки за Януковича, чим вони відрізняються від часів Порошенка? Коли ми намагалися пояснити команді Порошенка, що потрібно робити реформи, слід починати з виборчої реформи, потрібно було робити ефективний інститут імпічменту президента, демонструючи суспільству, що я не боюся імпічменту. Потрібно було багато речей робити. Зараз ці не розуміють. В нас питання інше, скільки ми будемо чекати появи знову когось, хто зрозуміє. От просто стане президентом, попаде туди, бо в фейсбуці зараз знову ці розмови ідуть, що треба вже шукати чергового. В мене такий підхід викликає здивування. Я просто зсередини знаю, як ці речі працюють і мені абсолютно зрозуміло, що проблема не в президентах і навіть не в їхніх любих друзях і оточеннях. Проблема інституційна. Ми будемо довго говорити про виклики, але, щоб реагувати на такі виклики має бути один центр ухвалення рішень. Не може бути дві виконавчі вертикалі, не може бути в уряді міністрів президента, бо який би президент не був, якщо в уряді є його міністри і не його міністри — він так і починає все сприймати. Його прем’єр — не його прем’єр, його міністри — не його міністри. Ближчі до нього радники мають більшу вагу, ніж паралельні міністри з цього профілю. Оце дублювання і некоординація центрів прийняття рішень є наша найбільша точка вразлива.

Маю враження, що ми в турборежимі стали на самокаті на ескалатор, який нас радісно везе в Венесуелу. Тому що якраз ті речі, про які ви кажете, вони в нас реалізовуються з точністю до навпаки. А коли ми бачимо силовиків, які можуть порушувати кримінальну справу проти попереднього прокурора за те, що він відмовився порушувати справу проти попереднього президента, то, знаєте, на кожному почне ряба шапка горіти.

Так. Але ряба шапка не почне горіти, бо це ми вже бачили. Уже саджали лідерів опозиції. Уже саджали ексгенпрокурорів і чим закінчилося? Нинішня влада вона набагато слабкіша попередніх. Це треба відверто сказати, коли ми кажемо турборежим, то ми його точно не боїмося. Це така турбодурість, щось кудись несеться, але воно не бачить куди воно несеться і потім воно відкочується і ми вже дуже іронічно це коментуємо. Це не є ефективна система управління. Далі, що ми бачимо з силовиками? Ну багато Авакова і що з цього? Трамп воює твітерами, а Аваков час від часу у фейсбуці, але, коли щось вибухає в його оточенні, він зникає з фейсбуку. Це теж сприймається досить парадоксально. У Києві поліція чемна - вона поліція діалогу, вони там в масках ходять, втикають в телефони в парках, але нікого не чіпають, не кусаються, навіть не гавкають. Тобто немає такого відчуття, що ось, знаєте, оці космонавти, які були готові розчавити будь-кого, зовсім немає. Так, іноді вискочить спецпризначенець і потім його кудись ховають, бо він поламав камеру журналісту. Але немає відчуття у мене і я знаю, що немає такої можливості у силовиків закатати нас в асфальт. А основне, що вже силовики навчені не раз. Як тільки вони починають виконувати накази якихось самодурів, то з ними ж потім стається те, що стається. 

Тепер ситуація з новим генеральним прокурором. Справа Стерненка - це справа, от я десь побачив, що здається в дев’яти містах пройшли попереджувальні акції, але в чому для влади небезпека? Ці люди, а там дуже різношерста публіка — це публіка, яка вимагає - “ні капітуляції”, ці рухи об’єднують дуже дивних людей. Там є люди взаємно несумісні і можна говорити про те, що раніше говорилося, та, мовляв, настільки різношерста публіка, що вони ніколи не об’єднаються. Не потрібно їм якось об’єднуватися. Ці люди характерні тим, що у них голі нерви. Це люди, які можуть піти з голими руками на спецзагін беркуту і той відступить. Тому що у цих людей є віра і правда, і їх реально не залякати. Кожен українець переносить цю ситуацію на себе. Кожен - я кажу образно, є ж маса людей, які не розуміють навіть, про що ми з вами говоримо. Але це  - активні громадяни. І тому справа Стерненка для цієї ж Венедиктової, вона може бути першою і останньою, вона і зайшла на цю посаду не зовсім кошерно. В неї вже було негативне сприйняття, а потім ще й всі ці ексадвокати Януковича. Але ось тут, якщо буде спроба зробити те, що Аваков намагається зробити зі справою Шеремета — це все такі знакові речі, їх не можна проштовхнути. Можна продовжувати. Але мені абсолютно зрозуміло, що ні по Шеремету, ні по Стерненку у влади немає шансів виграти це і пробувати продати цей вирок, як легітимний, а мало того ще й залякати інших. Спроба це зробити приведе до зворотньої реакції. І ми знову повертаємося до того, що з тим робити? Що, знову чекати, що добре, ми зметемо. Я пам’ятаю одну розмову - це було між Помаранчевою і  перед Революцією Гідності, коли я їхав у таксі і людина, яка там працює, це була людина, яка взяла кредит, а потім, щоб повернути, він мусив підпрацьовувати. І він мені сказав, що був дуже активний на першому майдані, але ніколи не вийде на другий, поки не зрозуміє, що буде після. Оце питання, оця формула для мене дуже важлива. Якщо ми не розуміємо, що буде після, якщо ми, не міняючи правил, можемо змести щось чергове, то не треба дивуватися, що прийде щось інше, але незабаром знову будемо говорити про проблеми президента і його оточення. Тому нам дуже важливо змінити саме це.