Дмітрій Орєшкін: Є відчуття часів пізнього Сталіна, коли той вступив у тісні відносини з ворогом на прізвище Альцгеймер

Ситуація з арештованим якутським шаманом засвідчила, наскільки все дивно і нервово у цьому кремлівському “мірє бушующєм”. Як на мене, Кремль потрапив у певний креденціальний зашморг, тобто, він повірив у силу шамана і тому довелось цього шамана арештувати. 

Скоріше, це символ опосередкованого безумства, місцеві начальники думають, що шаман може збентежити народний спокій, і, намагаючись догодити Кремлю, вони за своїм розумінням, ізольовують цього шамана. Ситуація дико нагадує «Мертві душі» Миколи Васильовича Гоголя, коли  місто Н стало на вуха, щоб з’ясувати, хто все-таки цей загадковий Чічіков. І були різні гіпотези, що це капітан Копєйкін, щоправда, у капітана Копєйкіна не було однієї ноги, тому версію  відкинули. Була ідея, що Чічіков – це переодягнений Наполеон. І зразу ж згадалось, що був проповідник в цьому місті в некритому кожусі, який жахливо тхнув гнилою рибою, ось він саме проповідував, що англійці тримають Наполеона за сімома замками на кам’яному ланцюгу, а невдовзі він зірветься – і настане пришестя всесвітнього антихриста. Ситуація дещо це нагадує: начальники на місцях не знають, що робити. Вони намагаються втримати стабільність так, як вміють. Ось з’явився якийсь шаман в некритому кожусі, який жахливо тхне тухлою рибою, отже, його треба прийняти на нари. Це вони вміють робити. А, скажімо, лікувати коронавірус вони не вміють. Але це ще півбіди. На мою думку, найцікавіше – це те, що дрібні дурниці і безглуздя, які роблять люди великої, середньої адміністративної ваги, це і є колективне дзеркало, яке відображає безумство головної фігури. Ми насправді не можемо усвідомити, наскільки зараз адекватним є Владімір Владіміровіч Путін. Але наближені до нього люди дуже добре розуміють, як робити кар’єру. Вони дуже добре розуміють, як сподобатись першій особі. І ось ці самі люди, зчитуючи побажання першої особи по формі складки між бровами, з півпогляду, півпосмішки, починають пропагувати якесь відверте безумство. Ось Нікіта Міхалков знову ж таки – про ці змови Біла Гейтса, про глобальне чіпування. Нікіта Сєргєєвіч Міхалков – дуже розумна людина, він просто так, як багато хто каже, нести пургу не буде. Він знає, що ця пурга принаймні не буде засуджена. 

Наскільки я розумію, вся справа – в адресаті. Вони починають розповсюджувати це божевілля, індукуючи першу особу. І ми розуміємо, що зараз ця перша особа, закрившись у бункері, переживає. Тобто, знаєте – від кривавих хлопчиків в очах до тих чи інших історичних моментів, якими закінчується доля будь-кого, без винятку, і диктатора, і  простої людини. 

Ну, якщо ми збудували вертикаль, замкнуту на одній людині, то легенькі ознаки персонального божевілля, які можна було б не помічати, вони в гіпертрофованій формі роздуваються наближеними. Жахливі кроки, з точки зору здорового глузду, які зараз здійснюють начальники доволі високого рівня, саме й означають не те, що вони збожеволіли, а те, що вони підкладаються під верховне безумство. В принципі це дуже схоже на часи пізнього Сталіна, коли він вступив у тісні дружні відносини з класовим ворогом на прізвище Альцгеймер, і тоді теж виявляли змови лікарів, виявляли змови євреїв, ледь не вся країна хором знаходила цих самих підступних євреїв і підступних лікарів, виводячи  їх на світ Божий, і радісно знищувала. І ось ця форма безумство, вона була не народна, вона індукувалась із цього самого бункера, в який це залякане параноїдальне створіння себе загнало. Тому насправді все дуже небезпечно. Але воно небезпечно не для зовнішнього світу, на щастя. В людей з таким психічним складом дуже сильно розвинене почуття самозбереження, тому нової війни бункер розвинути не здатен. Він здатен лякати, шантажувати, погрожувати, а ось натиснути кнопку – ні, тому що він розуміє, що удар буде жорсткий, стрімкий, і безнадійний. У нього нема шансів на перемогу. Тому швидше, мені здається, весь навколишній світ, з подивом і здивуванням спостерігатиме за тим, що відбувається над цих 17 мільйонах квадратних кілометрах. У цьому сенсі в України велика перевага, у вас є свої дрібномасштабні тертя, корупційні сварки, конфлікти, скандали і так далі, але це – в рамках норми. А у нас, мені – здається, трохи too much вже, як кажуть англійці, - занадто багато, і занадто часто, і занадто потворно. А загалом Владімір Владіміровіч перебуває у стані стресу, ну, власне, він не один. 

Певно і його оточення також перебуває у стані стресу, адже починають ділити цю омріяну шапку Мономаха, вони вже починають примірюватись, що буде з ними, якщо переможуть їхні кланові вороги і так далі. І в той же час ми бачимо проростання народного подиву, яке незабаром може перетворитися у народний гнів по типу подій у Новочеркаську, коли люди почали виступати проти радянської влади не тому, що вони не любили доктрину енного з’їзду КПРС, а тому що в магазинах не було м’яса. 

Локальні протести можуть бути. У Новочеркаську народ вийшов на вулицю не тому, що м’яса не було. М’яса там не було споконвічно. А вийшли тому, що місцеві керівники одночасно підвищили норми виробітку праці, тобто, збільшили норми виробництва, за ті ж самі гроші. І одночасно сталося підвищення цін на фоні хлібної катастрофи 62-о року. Ось тут у людей стався вибух мозку, тому що ну як, – роботи вимагають більше, а ціни при цьому підвищили теж? І отже, для того, щоб заробити на попередній рівень життя, треба працювати набагато більше. І це було ударом, як кажуть, нижче поясу. Народ вийшов на вулицю – його розстріляли. Десятки людей загинули. І ситуацію задушили. Приблизно десь така ситуація, напевно, буде у локальних точках. Але говорити про те, що народна хвиля гніву підніметься і змете кривавий режим, я б у жодному разі не став, тому що якраз з точки зору особистої безпеки, у Владіміра Владіміровіча Путіна все схоплено дуже сильно. Виколупати його з цієї системи неможливо. Його захищає Росгвардія, а за Росгвардією стежить служба безпеки, а за службою безпеки стежить воєнна розвідка, за воєнною розвідкою стежить прокуратура, а за прокуратурою стежить МВС. І усі вони поспішають донести про перші ознаки нелояльності особисто Владіміру Владіміровічу. Інша справа – коронавірус. Оце річ, яку неможливо звинуватити у зраді, тому що вона мізків немає, і вона змусила Путіна приймати якісь абсолютно нові, неочікувані рішення, вона змусила і Собяніна приймати рішення. Вона змусила розкрити гру. І Собянін зробив дуже серйозний, з моєї точки зору, політичний крок – він персонально взяв на себе відповідальність за боротьбу з коронавірусом у Москві, і, можливо, він зробив помилку, і певно ь не одну, але він почав бодай щось робити. Він перший в країні з назвою Росія взяв на себе відповідальність за боротьбу з цим самим паскудним коронавірусом. І Путін, як раціональна людина, був змушений, з однієї сторони, з цим погодитись – так, Собянін бере на себе ініціативу, але з іншої сторони, він з жахом усвідомлює, як в очах суспільної думки Собянін займає його місце, тому що зараз все менше говорять про Путіна. Він дійсно якось самоізолювався, його справді якось не видно.

Є такий термін, вибачте, трохи вульгарний – здувся. Але ж ми то розуміємо, що  є потужні клани. І мова не лише про Собяніна, мова – про силовиків, про усманових, чемезових та інших. І ми розуміємо,  що в принципі сценарій 53-о року з повстанням Микити Сергійовича Собяніна трішки більш скомплікований, оскільки Йосип то Віссаріонович живий. 

Звісно. І в цьому проблема Собяніна, тому що він розкрив ситуацію, можливо, трохи швидше, ніж треба було, тому що у відповідності з такими вертикалістськими правилами проявляти себе треба тільки після того, як перша особа йде геть, щоб голову не відірвали. Це – перше, а друге – виграє, зазвичай, той, від кого менш за все чекають ініціативи. І Собянін, до речі, дотримувався цього правила 10 років. Він себе позиціонував суто як господарник, без політичних амбіцій, який зайнятий лише будівництвом доріг, висаджуванням квітів, вивозом сміття і так далі. І, до речі, у нього незле виходило. Але ситуація коронавірусу змусила його діяти, тому що він розумів, що ще тиждень – і Москва запалає так, що мало не буде, і на нього ж покладуть відповідальність за московські події. Тому він прийняв стратегію дій – успішні, неуспішні – це багатьом не подобається. Але я так вважаю, що краще неоптимальна стратегія, ніж жодної стратегії. Так ось, мені здається, Собянін був змушений проявити ініціативу, він взяв на себе цю ініціативу. Хоча, можливо, йому цього не пробачать і навіть, швидше за все, йому не пробачать.

Коронавірус, можливо, ще не палає, але він вже полихнув, і бачимо, що люди з першого пулу – Мішустін, Пєсков діагностовані. А це ще більше може ускладнити ситуацію. 

Ось буквально вчора-сьогодні ситуація структурно змінилася. Зростає кількість хворих, приблизно 10 тисяч в день, і з них вчора-позавчора менше половини – у Москві. Це означає, що епідемія виповзла з Москви, тобто, у Москві її більш-менш успішно Собянін купував. Пік захворюваності був приблизно шість тисяч в день, зараз він – близько п’яти тисяч у Москві. Натомість більше половини, раніше в провінції завжди було менше половини захворюваності, більша половина – в Москві. А зараз вже в Москві – менше половини, а на просторах нашої великої батьківщини поповзло: в Дагестан, зрозуміло, що в Петербург, та  інші. І ось це дуже небезпечно, тому що у Собяніна, окрім рішучості, були ресурси. В Москві багато грошей, в Москві – багато лікарень, в Москві – багато кадрів, в Москві – мобільна система менеджменту, і можна ці апарати для вентиляції легень розподіляти, збирати, будувати нові лікарняні корпуси і так далі. І Собянін цим зайнявся. А ось в Тамбові, а ось в Дагестані, а ось ще де-небудь в провінції, де немає ні кадрів, ні грошей, ні ліків, ні кваліфікованих спеціалістів з введення цієї вентиляції легень – ось там буде біда. І ось саме тут від Собяніна центр суспільної уваги переповзе до Путіна, тому що за всю Росію відповідає все таки Владімір Владімровіч. І справи в Росії у найближчому майбутньому не можуть стати кращими просто з технічних причин. Можна не давати повну інформацію, і, певно місцеві начальники зараз цим перейняті. Хоча нам розказують, що настало плато, але я думаю, що триває підземна пожежа, про яку просто не звітують, знову ж таки – просто тому, що бояться за правилами вертикалі – хто погану звістку приніс, тому й голову з пліч. 

А чому вони не відкривають цю величезну федеральну кубишку? Замість цього російський народ та й сусідні країни напихають параноїдальною шизофренією про змову Біла Гейтса, чіпування,  рептилоїдів і так далі? 

Ну, рептилоїдів, це зрозуміло чому – тому що треба якось людей відволікти, пояснити, залякати, чимось паралельним і переконати, що їхній єдиний порятунок – це об’єднатися навколо Владіміра Владіміровіча, який виведе. Це, звісно, чисто вертикалістський замах, який у критичних ситуаціях не працює. А ось що стосується грошей, то це проблема серйозна. Путін – раціональна людина. Знову ж таки – у сенсі безпеки він все дуже добре зважує. І він розуміє, що гроші йому потрібні для того, щоб забезпечити лояльність тих політичних гравців, які мають реальний політичний ресурс. Населення цим ресурсом не володіє. Тож гроші треба витрачати на покупку силовиків, при чому – у великій кількості, на продовження цієї самої зовнішньої політики, на ігри з нафтовим ринком, де Сечін вже попросив приблизно п’яту частину того, що Путін збирався віддати народонаселенню, на медійні еліти, на регіональні еліти. А це ж дуже великі витрати. Тож не тому, що він патологічно жадний, а задля забезпечення своєї власної безпеки – те, що в їхніх термінах називається політичною стабільністю – так от для того, щоб Путіна не зжерли політичні групи, їм у пащу треба постійно давати якісь серйозні куски. Чемезову, Сєчіну, Шойгу, спецслужбістам, Золотову – це всі хлопці, які набагато ближчі до тіла. Саме тому вони значно  більше небезпечні, ніж якісь там матері-одиначки. Населення за значенням ресурсу в очах кремлівських стратегів стоїть на третьому, якщо не на п’ятому місці. А на першому місці – силовики, на другому місці – регіональні еліти, на третьому місці медійні еліти, які розказують усі ці жахи про чіпування і так далі. І їх всіх треба годувати. Годувати ситно.