Рейдери хочуть перетворити "Росаву" на "Дніпрошину" - просто порізати на металобрухт

На додаток компанію "пресує" агресивний кредитор, який намагається обійти законний спосіб процедури банкрутства і щонайшвидше розібрати підприємство на металобрухт.

Білоцерківський завод "Росава" з майже 50-річною історією залишився  єдиним національним виробником автомобільних шин, після того як в 2015-ому "Дніпрошина" як потужне підприємство зникло з лиця землі. Наразі це груда металобрухту і сотні спеціалістів, які пішли працювати в АТБ чи виїхали за кордон. До 2014 року це був, безперечний лідер ринку України, який випускав покришки для легкових, легковантажних та вантажних автомобілів, а також сільськогосподарської техніки, експортував майже на всі континенти.

Криза 2014-го боляче вдарила по Росаві. Через відомі події був втрачений російський ринок. Ударом стало й введення урядами декількох країн  – найбільших партнерів заводу - антидемпінгових обмежень. Втрата двох найбільших ринків, падіння економіки, військові дії в середині країни  призвели до неможливості обслуговування кредитних та інших зобов’язань підприємства. А вони наростали, як сніжний ком через штрафи та нарахування.
Однак менеджмент підприємства доклав титанічних зусиль для збереження виробництва та його модернізації. Більше того - "Росаві" вдалося вийти на нові ринки збуту  та зберегти трудовий потенціал, близько 3 тисяч робочих місць для кваліфікованих працівників заводу. Попри усі судові баталії навколо банкрутства, підприємство продовжує роботу, тисячі людей та їхні сім'ї мають стабільний дохід і впевненість у завтрашньому дні, а держава – єдиного шинного виробника.

За словами голови профкому ПРаТ "РОСАВА" Михайла Золотоверха, навіть у процесі банкрутства на підприємстві докладали великих зусиль, щоб своєчасно виплачувати співробітникам зарплату та податки до бюджетів всіх рівнів та інших відрахувань.

"Наш трудовий колектив - це найбільша цінність, це унікальні спеціалісти, яку ми набули за майже півстоліття роботи. У найскладніші часи,  незважаючи на банкрутство, ми продовжували платити більш ніж трьом тисячам співробітників заробітну плату. За цей час, ми виплатили  близько 150 млн  грн., в т.ч. за 1 квартал 2020 року – 50 млн грн.  Й залишаємося найбільшим платником до місцевого бюджету, фактично бюджетоутворювачем міста Біла Церква", - заявив профспілковець.

На жаль, наприкінці 2018 року власники заводу були змушені оголосити про банкрутство підприємства. Для крупного бізнесу це не означає повний крах: грамотно проведена процедура дає законний перепочинок від примусового стягнення боргів. Натомість у підприємства з’являється можливість провести реструктуризацію виробництва, зменшити витрати, розробити програми погашення боргів перед кредиторами. Зазвичай процедура банкрутства переслідує дві мети: або врятувати підприємство, або допомогти йому вийти з ринку з найменшими втратами для працівників та кредиторів.

Щоправда, рятувати підприємство доводиться у надскладних умовах, коли в державі не працюють механізми підтримки вітчизняного виробника. А втримувати конкурентні позиції на експортних ринках стає все складніше через постійне підвищення цін на матеріали та комплектуючі. Ба більше: в Україні відсутня сировина для виробництва шин, тому 80% складових своєї продукції – від каучуку до корду – "Росава" змушена імпортувати.
А зараз, на додачу до ситуації, яка здатна "потопити" будь-яке виробництво, "Росаві"  доводиться  опиратись спробам пустити завод з молотка нашвидкуруч, пошматувати його на металобрухт, як в свій час “Дніпрошину”.
У листопаді 2019 року змінився основний кредитор компанії: ТОВ ФК "Інвестохіллс Веста" викупила у ФГВФО близько 2,5 млрд.грн. та 16 млрд.грн. боргів ПРАТ "РОСАВА" як поручителя інших підприємств групи. Борг було викуплено з величезним дисконтом більш ніж 90- процентним.

Варто нагадати, що "Інвестохіллс Веста" - один з найвідоміших та найагресивніших гравців на ринку стягнення боргів. Серед їхніх методів роботи - викуп боргу задешево, бліц-криг у судах, викуп майна боржника з торгів за безцінь на повірену особу та подальший перепродаж за значно більшу суму. Є підстави вважати, що "Веста" не гребує відверто рейдерськими методами вибивання боргів або тиску на суди.

На сьогоднішній день "Інвестохіллс Веста" включена до реєстру кредиторів "Росави" як забезпечений кредитор. Тобто без права голосу на зборах та комітеті кредиторів, які будуть у подальшому визначати долю процедури банкрутства. Також суд призначив експертизу з метою визначення вартості заставного майна та розміру боргу "Росави" перед кредитором. Однак "Інвестохіллс Веста" не задовольняє ані пасивний статус, ані дотримання усіх  судових процедур. Тут не приховують: вони зацікавлені у тому, щоб керувати процедурою банкрутства одноосібно, визначивши порядок проведення торгів та якнайшвидше продати майно, для його подальшого перетворення на купу нікому не потрібного залізяччя.

Аналіз активів "Росави", за рахунок яких кредитор збирається задовільнити свої борги, свідчить про те, що після їхнього продажу з аукціону інші кредитори мало що отримають. Крім того, вже зараз очевидно, що якщо "Весті" вдасться задумане, виробничий комплекс "Росави", що забезпечує близько 3 000  робочих місць, та дає роботу десяткам тисяч людей по всій  країні,  буде знищено. Це призведе не лише до втрати підприємства та робочих місць працівниками заводу та інших компаній, задіяних у виробництві, а й до  колосальних збитків державі, в особі НБУ та податкових органів,  місту Біла Церква, для якого завод є фактично бюджетоутворюючим підприємством.

Не уявляє Білу Церкву без "Росави" і мер міста Геннадій Дикий. "Підприємство завжди підтримувало місто, і не лише за рахунок сплати податків. Навіть зараз "Росава" робить все можливе, щоб допомогти місту в боротьбі з пандемією. Так, на початку квітня підприємство забезпечило автомобілі екстреної медичної допомоги міста сезонними комплектами шин,   передало вкрай необхідні та дефіцитні експрес-тести для діагностування  COVID-19  в усі медичні заклади міста. Більше того, завод забезпечує своєю котельнею опалення одного з найбільших районів міста", - заявив очільник Білої Церкви.

Є два варіанти виходу з цієї ситуації. Один, найгірший - нашвидкуруч розпродати нерухомість та побудувати висотки, розпиляти на металобрухт без перебільшення сучасне обладнання, щоб задовільнити вимоги лише одного, найбільш активного й агресивного кредитора. Тоді біля  "розбтого корита"  залишаться усі: працівники заводу, держава, бюджети міста та області, крім, власне, "Інвестохіллс Веста". Але є інший варіант: докласти максимум зусиль для збереження підприємства, його виробництва, колективу, торгівельної марки, що відома в багатьох країнах світу. В такому разі "Росава" не лише продовжуватиме працювати, приносити прибуток, створювати ВВП та поповнювати бюджети, але й зможе погасити борги перед кредиторами.

А ще ми зможемо показати всьому світу, що наша держава може запропонувати не лише дешеву сировину, але й наукомісткий, високотехнологічний якісний продукт з високою доданою вартістю. На прикладі "Росави" є реальний шанс довести, що в Україні є потужний промисловий та інтелектуальний ресурс. І якщо за нашою державою закріпиться така репутація, це дасть зелене світло й іншим підприємствам.  

То чи варто задля задоволення амбіцій певного кола людей, втрачати таку потужну машину, а заразом престиж і перспективи для України?

Ламати не будувати…