Стівен Кінг. Інститут. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2020
На початку цього моторошного роману нас чекає начебто звична подорож автостопом до Нью-Йорка, куди прямує герой, колишній поліцейський, протягом якої можна дізнатися про все на світі – від репертуару на радіо для сучасних фермерів до того, що "Трамп зі своїми поплічниками все забрали. У культурі вони тямлять не більше, ніж віслюк - в алгебрі".
Утім, такі вже закони цього жанру, що удавана безтурботність дуже швидко змінюється тривогою, а потім вже й зовсім суцільним кошмаром. Отже, за сюжетом, цей кошмар почався тієї ночі, коли батьків Люка вбили, а самого хлопця закинули в позашляховик та повезли в невідомому напрямку. До тями він прийшов у місці, яке називають Інститутом, де утримують незвичайних дітей. Їх викрадають і тримають тут, наче піддослідних щурів, «викачуючи» з них їхні телепатичні й телекінетичні здібності. Нова знайома Люка каже, що звідси неможливо втекти. Але він має спробувати, і згаданий поліцейський з початку оповіді так само візьме у цьому участь.
"Лунав скрегіт куль, що вбивалися в метал. Капот "субурбана" розкрився. Тім усвідомив, що думає про фінальну сцену якогось старого гангстерського фільму, як Бонні Паркер і Клайд Барроу танцюють смертельний танець, а кулі прошивають їх машину й тіла. План Люка катастрофічно пішов шкереберть. Місіс Сіґсбі загинула, Тім бачив бризки її крові на залишках лобового скла. Вони наступні".
Едвард Сент-Обін. Патрік Мелроуз. Не зважай. Паскудна звістка. – Х.: Фабула, 2020
У першому романі із циклу "Патрік Мелроуз", розповідається про дитинство головного героя і зокрема атмосферу, у якій він виростав. Він мешкає у великому будинку з мамою і татом, але найприхильнішою до нього людиною є економка Іветта. Хлопчик живе у власному світі вигаданих ігор і дитячих страхів, але єдине батькове покарання переносить його у світ дорослих. Тепер він ще самотніший, ніж був до цього. Таким чином, життя англійського аристократа й американської багатійки, з одного боку, підкорялося "високим" стандартам, за якими головним було зовнішнє, блискуче і поверхове, а з іншого, справжні проблеми і переживання завжди залишалися за щільно зачиненими дверима спалень.
У другій книжці циклу раптовий дзвінок змушує вже дорослого головного героя прилетіти на кілька днів із Лондона до Нью-Йорка. Він не може повірити в отримані новини і відчуває зовсім не те, що мав би відчувати гарний син після несподіваної смерті гарного батька. Жалобна поїздка перетворюється на наркотичний тур, а купа різноманітних наркотиків – на благеньку завісу, за якою герой намагається заховатися від навколишнього світу.
Ґоран Войнович. Югославія, моя батьківщина. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2020
Це другий роман відомого словенського автора, який у своїй творчості виступає проти підміни національної культури туристичним кітчем, тавруючи зокрема діяльність кінорежисера Еміра Кустуриці, який перевів народний стиль у набір штампів і кліше. Тож не дивно, що у цьому романі про Югославську війну про трагічні події розповідає спочатку підліток, а по тому – дорослий чоловік, і різниця між поглядами на реальність, відповідно, більш ніж разюча. Та чи й може бути інакше в умовах війни, яка захопила близьких і рідних, і невідомо, кого вважати ворогом, а кого другом, як рідні терени розділилися на батьківщину і чужу територію, і чому батько – захисник і герой – раптом став воєнним злочинцем.
Томас Гарріс. Карі Мора. – Х.: Vivat, 2020
За сюжетом цього роману, убивця та продавець «живого товару» Ганс Петер Шнайдер дізнається про золото в будинку наркобарона Пабло Ескобара, яке після смерті господаря лишилося нічийним. Злочинець має ідеальний план викрадення. Єдина перепона - Карі Мора, наглядачка будинку, колишня біженка, душа якої пошматована болісними спогадами. Шнайдер одержимий ідеєю заволодіти золотом, тож йому треба вбити цю жінку. Але Карі не така проста, як здається. Її не лякає смертельний двобій зі звіром, бо вона пройшла крізь пекло. Шнайдер гадає, що він єдиний кат у цій моторошній історії, проте завжди є хтось сильніший… "Двоє чоловіків розмовляють серед ночі. Між ними тисяча шістсот кілометрів. Щоку кожного підсвічує екран мобільного. Вони -- дві половинки облич, що розмовляють у темряві. - Хесусе, я дістану його, скажіть тільки, де воно сховане. Дайте мені подробиці. Відповідь губиться в потріскуванні статичної електрики".
Пітер Померанцев. Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності. – К.: Yakaboo Publishing, 2020
Історія якраз про пропаганду, яку, справді, іноді важко помітити у нашому житті, де ані на мить не вщухає інформаційна війна. Крізь призму родинної історії, автор книжки – син відомого поета-дисидента Ігоря Померанцева – розповідає про те, як це робилося і робиться зараз. «Ми живемо у світі оскаженілого масового намовляння, де засоби маніпуляції плодяться і розмножуються, у світі тарґетованої реклами, психологічних атак, хаків, ботів, вірувань, замаскованих під факти, глибинних фейків, фейкових новин, ІДІЛу, Путіна, тролів, Трампа…
Ця книжка вивчає цю руїну, шукає, які проблиски сенсу можна ще врятувати, підіймаючи із сирих закутків інтернету, де тролі знущаються зі своїх жертв, проходячи крізь зарості над поверхнею історій, які є суттю наших суспільств, і зрештою намагаючись зрозуміти, як ми визначаємо себе».